Оплата праці працівників Загальні положення

"В ієрархічній системі оплата праці прямо пропорційна

принадності й легкості виконуваної роботи" (Вихідний принцип соціоекономіки).

Найбільш складною і болючою проблемою в питаннях управління персоналом є оплата праці. Тому необхідно знати:

— загальні положення, що стосуються оплати праці;

— системи і форми оплати праці;

— законодавство про працю;

— види доплат і надбавок;

— гарантії і компенсації, які стосуються питань оплати праці.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у гро­шовій формі, яку відповідно до трудового договору власник або упов­новажений ним орган виплачує працівникові за виконану ним робо­ту. Розмір заробітної плати залежить від ступеня складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових рис працівника, результа­тів його праці та господарської діяльності підприємства. Заробітна плата, як правило, складається:

— з основної заробітної плати;

— з додаткової заробітної плати;

— з інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

"Тільки два стимули змушують працювати людей:

жага заробітної плати й страх її втратити" (Г. Форд-старший).

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у формі тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для спеціалістів.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад уста­новлені норми, за трудові успіхи й винахідництво, а також за особли­ві умови праці. До неї входять доплати, надбавки, гарантійні та ком­пенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, по­в'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать ви­плати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премій за спеці­альними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або виплачувані понад норми, встановлені відповідними актами.

Державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій терито­рії України для підприємств, установ, організацій усіх форм власно­сті, є мінімальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата — це законодавчо визначений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може провадитися оплата за вико­нану працівником місячну, денну або погодинну норму праці (обсяг робіт). До неї не включаються доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні виплати (ст. 95 КЗпП України).

Разом із тим у світовій практиці мінімальна заробітна плата роз­глядається як нижня межа вартості, а не ціни робочої сили, як це встановлено положеннями і КЗпП, і Закону України "Про оплату пра­ці". На цій підставі однією з основних функцій мінімальної заробітної плати має бути функція відтворення, тобто рівень мінімальної заробітної плати мусить забезпечувати можливість простого відтворення робочої сили. Це має бути закріплено в чинному законодавстві.

Ще одним аспектом проблеми є визначення необхідного рівня мі­німальної заробітної плати з урахуванням теперішнього кризового стану в економіці. Автор поділяє твердження доктора економічних наук А. М. Колота про те, що розмір мінімальної заробітної плати має ста­новити не менше 30 % рівня середньої заробітної плати. Тому в умовах становлення економіки України необхідно законодавчо закріпити роз­мір мінімальної заробітної плати на рівні 30—35 % середньої. При Цьому має діяти чіткий механізм її перегляду.

Водночас необхідно остаточно відмовитися від формування сітки тарифних ставок і посадових окладів, кратних до мінімальної заро­бітної плати.

Основою організації оплати праці є тарифна система, що включає:

— тарифні сітки;

— тарифні ставки;

— схеми посадових окладів;

— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від складності їх, а працівників — залежно від їх­ньої кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки і є основою формування й диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка являє собою шкалу співвідношень в оплаті праці робітників залежно від кваліфікації (складності) праці й склада­ється з певної кількості тарифних розрядів та їхніх тарифних ставок.

Наростання тарифних ставок відображається тарифними коефіці­єнтами, що характеризують ступінь збільшення тарифної ставки да­ного розряду порівняно з першим.

Прикладом тарифної сітки може служити табл. 4.1 (значення умовні).

Таблиця 4.1