logo
Podpryatov_G_I__Skaletska_L_F__Senkov_A_M_

47. Базисні і обмежувальні норми для заготовлюваного насіння олійних культур, %

Культура

Норма щодо воло­гості

Норма щодо вмісту домішки

базисна

обмежу­вальна

смітної

олійної

базисна

обмежу­вальна

базисна

обмежу­вальна

Соняшник:

південна зона

7

15

1

10

3

7

північна зона

13

17

1

10

3

7

Льон

13

16

3

5

6

10

олійний

довгунець

13

16

0

5

0

5

Гірчиця

13

14

2

5

6

10

Кунжут

12

13

2

5

6

10

Ріпак

9

15

2

5

6

10

Рижій

12

16

2

5

6

10

Соя

12

18

2

5

6

10

Арахіс

14

15

2

5

4

10

Мак олійний

10

14

1

5

2

10

Перила

11

14

2

5

6

10

Сафлор

11

15

2

5

4

10

Суріпка

13

15

2

5

6

10

Чуфа

12

18

2

5

4

10

Рицина (обмолочена)

11

20

2

10

4

20

Катран

9

18

2

5

6

1

Коноплі

12

16

0

5

0

5

Визначення засміченості насіння олійних культур. Відби­рають проби та середньодобові зразки, визначають зараженість на­сіння олійних культур комірними шкідниками так само, як і зерна злаків. До смітної домішки відносять увесь прохід крізь сито з отво­рами діаметром 3 мм і в залишку на ситі: мінеральні домішки (гру­дочки землі, галька, шлак), органічні домішки (лузга, частинки лист­ків, кошиків тощо), порожні насінини (без ядра), насіння всіх дико­рослих і культурних рослин, а також з явно пошкодженим ядром внаслідок самозігрівання чи сушіння.

До олійної (зернової) домішки належать насінини соняшнику: шеретовані повністю — цілі й побиті ядра, частково шеретовані, пошкоджені самозігріванням чи сушінням із сіро-жовтим і коричне­вим забарвленням, недозрілі, недорозвинені, пророслі, примороже­ні, щуплі, білясті, зі слабкою лускою.

Для визначення вмісту явних смітної та олійної домішок із серед­ньодобового зразка беруть наважку (з точністю до 0,01 г): шеретова­них бобів чи арахісу масою 200 г; рицини, соняшнику і сої — 100; сафлору — 50; конопель, коріандру — 25; льону, ріпаку, гірчиці, рижію, суріпки, кунжуту, лялеманції — 10; маку — 2 г. Зважену наважку просіюють крізь сито з отворами діаметром: для насіння соняшнику, сої, рицини — 3 мм; конопель — 2; льону, гірчиці, пе- рили, рапсу, суріпки, кунжуту — 1; рижію — 0,5 мм. У сході сита на розбірній дошці виокремлюють неорганічну, органічну (порожнє насіння, вільна лузга) та олійну домішки відповідно до характерис­тики в стандарті на ту чи іншу олійну культуру. Виділені фракції смітної та зернової домішок зважують, визначають відсоток їх у взя­тій наважці.

Прохід крізь сито з діаметром отворів 1 мм належить до смітної домішки.

Щоб визначити вміст неявно виражених смітної і зернової домі­шок (порожніх, пошкоджених, травмованих, підгорілих зерен), з на­важки масою 100 г видаляють ці домішки, а з решти насіння беруть наважку масою 10 г. Насіння з вологістю понад 9 % попередньо ви­сушують у сушильній шафі при температурі 105 °С протягом 10 — 15 хв. Усі насінини розкривають, порожні відносять до смітної, а з пошкодженими ядрами — до олійної (зернової) домішки.

Приклад

У наважці масою 100 г виявлено порожніх насінин 4 г, пошкоджених 5 г, но­рмальних за зовнішнім виглядом 89 г; у наважці масою 10 г — відповідно 1; 0,5 та 8,5 г. Загальна кількість зерняток у наважці 10 г становитиме: порожніх 1^89 : 10 = 8,9 г, пошкоджених 0,5^89 : 10 = 4,4 г; у наважці 100 г — відповідно 8,9 + 4 = 12,9 і 4,4 + 5 = 9,4 г.

Завдання

    1. Визначити засміченість запропонованого зразка насіння олійних культур.

    2. За отриманими результатами встановити відповідність зразка вимогам державного нормування.

Матеріали і обладнання:електрична сушильна шафа СЕШ-1 (СЕШ-3М), ваги лабораторні, набір лабораторних сит, розбірні дошки, шпателі, бюкси, зра­зки насіння олійних культур.

Визначення вмісту жиру в насінні. Суть методу полягає у вилученні сирого жиру з продукту розчинником з наступним вида­ленням розчинника, висушуванні та зважуванні отриманого жиру.

Хід аналізу. Наважку продукту масою 10 г, зважену з точністю до 0,01 г, переносять у виготовлений із фільтрувального паперу па­трон. Зверху патрона кладуть шматочок знежиреної вати. Патрон переносять в екстрактор апарата Сокслета, який має бути розміще­ний не вище згину сифонної трубки.

Колбу апарата Сокслета, попередньо висушену при температурі 105 ± 5 °С протягом 2 год, охолоджену і зважену до 0,001 г, напов­нюють на 2/3 місткості гексаном чи діетиловим ефіром і приєднують до екстрактора. Пускають воду в холодильник, колбу з розчинником нагрівають на водяній чи піщаній бані. При цьому розчинник, що міститься в колбі, випаровується і у вигляді пари проходить через широку трубку екстрактора до холодильника, де охолоджується і у вигляді крапель надходить з патрона до екстрактора.

При заповненні екстрактора розчинником до верхнього згину сифонної трубки розчинник переливається в колбу, переносячи з собою жир. Протягом 1 год роблять 7 — 9 зливів розчинника. Екст­ракцію проводять протягам 2 год.

Після завершення екстракції видаляють із екстрактора патрон і відганяють розчинник з колби в екстрактор. При заповненні екст­рактора до верхнього згину рівної трубки чистий розчинник злива­ють із екстрактора, який потім знову приєднують до апарата Сокс­лета, і відганяють розчинник, що залишився в колбі.

Закінчивши відгонку розчинника, від'єднують екстрактор, колбу тримають на бані до завершення випаровування розчинника, а по­тім переносять в сушильну шафу і висушують при температурі 105 ± 5 °С протягом 60 хв, охолоджують в ексикаторі і зважують до 0,001 г. Висушування і зважування проводять доти, поки різниця між результатами двох послідовних зважувань не буде більшою за 0,001 г.

Масову частку жиру в кожній наважці продукту (X) у відсотках у перерахунку на суху речовину обчислюють за формулою

х _ (М2 - М1 )-100 -100 _ М(100 - Ж)'

де М — маса проби продукту, г; М1 — маса порожньої колби, г; М2 — маса колби з жиром, г; Ж — вологість продукту.

За остаточний результат дослідження приймають середнє ариф­метичне результатів (х) двох паралельних визначень.

Підготовка до дослідження

Для перерахунку масової частки жиру на суху речовину визначають воло­гість насіння.

Зразок насіння масою 50 ± 1 г з вологістю до 17 % розмелюють на лаборатор­ному млинку так, щоб увесь розмелений продукт пройшов при просіюванні крізь сито з металевої сітки № 08.

Для знежирення фільтрувального паперу в циліндр з притертою пробкою наливають 100 - 200 см3діетилового ефіру або гексану. Папір згортають у труб­ку і повністю вміщують у циліндр, закривши останній пробкою. Після того, як розчинник підніметься по паперу до верхнього його краю, циліндр відкривають, виймають папір і дають розчиннику випаруватися. Від верхнього краю паперу зрізують смужку 4 - 5 см завширшки, а решту його використовують для приго­тування патронів.

Вату знежирюють аналогічно. Знежирені папір і вата зберігаються в закри­тому посуді.

Для виготовлення патрона із знежиреного паперу прямокутним шматком його обгортають дерев'яний циліндр. Поступово відгортаючи вільний край па­перу підгортають складками для утворення денця патрона. Виготовлений пат­рон повинен бути з подвійними стінками та діаметром, на 0,5 см менше за діа­метр екстрактора. На дно патрона кладуть шматочок знежиреної вати.

Завдання

      1. Визначити вміст жиру у запропонованих зразках насіння.

      2. Встановити відповідність насіння вимогам державного нормування.

Прилади, матеріали та реактиви.Млинок лабораторний; сито з дротяної

сітки № 08; ваги лабораторні з похибкою зважування ±0,01 та ±0,001 г; лабора­торна сушильна шафа СЕШ-3М; апарат Сокслета місткістю екстрактора 150 см3 і колби до нього місткістю 250 см3; баня водяна або піщана лабораторна; ексика­тор; вата медична гігроскопічна; папір фільтрувальний лабораторний марки ФНБ; гексан; ефір медичний діетиловий; кальцію хлорид технічний.

Визначення кислотного числа олії. Кислотне число олії — це умовна величина, яка означає кількість міліграмів калію гідрокси­ду, необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що міс­тяться в 1 г олії. Добувають олію одним із таких методів: 1) настоюв­анням на діетиловому (сірчаному) ефірі; 2) екстракцією за допомо­гою діетилового ефіру в апараті Сокслета; 3) пресуванням за допо­могою гідравлічного преса; 4) екстракцією хлороформом.

Для добування олії екстракцією беруть близько 120 г насіння, пресуванням — 250 г (за винятком пошкодженого), очищають його від смітної домішки; екстракцією в апараті Сокслета — 30, хло­роформом — 20, пресуванням — 100 г. Наважку розмелюють на ла­бораторному млинку протягом 15 с. Вологість насіння не повинна перевищувати 10 %.

Добування олії настоюванням на діетиловому ефірі. Розмелену наважку насіння масою 50 г вміщують у колбу і заливають 200 см3 діетилового ефіру. Колбу закривають корковою пробкою, витриму­ють 2 год при кімнатній температурі, періодично струшуючи. Після настоювання суміш фільтрують. Автоматичною піпеткою відбира­ють по 25 см3 фільтрату в дві конічні колби, добавляють по 15 см3 етилового спирту, попередньо нейтралізованого 0,1 н. розчином лу­гу в присутності фенолфталеїну. Суміш титрують 0,1 н. розчином калію чи натрію гідроксиду в присутності 2 — 3 крапель 1%-го спир­тового розчину індикатора до появи слабко-рожевого забарвлення. Одночасно у дві висушені колби відбирають ще по 25 см3 фільтрату, випаровують ефір під витяжкою на водяній бані і висушують олію при температурі 90 — 95 °С до постійної маси. Потім визначають кі­лькість олії в 25 г фільтрату, взятого для титрування, за різницею між масою колби з висушеною олією і масою порожньої колби.

Кислотне число олії Х (мг КОН) у насінні визначають за форму­лою

х = УК • 5,611 М '

де У — об'єм 0,1 н. розчину лугу, витраченого на титрування, см3; К — поправка до титру 0,1 н. розчину лугу; М — маса висушеної олії, г; 5,611 — постійна величина при використанні КОН.

Остаточний результат — це середнє арифметичне двох визна­чень, розбіжність між якими не перевищує 0,1 см3 КОН.

Експрес-аналізатором АМВ-1002 одночасно можна визначити вологість насіння соняшнику (у межах 4 — 20 %) і олійність (у межах 35 — 65 %). Принцип його дії ґрунтується на явищі магнітного резо­нансу. Дослідний зразок об'ємом 25 ± 3 см3 аналізують протягом 1 хв.

Завдання

Визначити кислотне число олії із запропонованого зразка насіння.

Матеріали і обладнання:ваги лабораторні, млинок, сушильна шафа, колби скляні на 300 — 500 см3, колби конічні на 100 см3, піпетка автоматична, бюретки на 25 л, мірні циліндри на 50 см3, водяна баня, 0,1 н. розчин КОН чи МаОН, спирт етиловий технічний, ефір діетиловий (сірчаний), 1%-й спиртовий розчин фенолфталеїну, пробки коркові, папір фільтрувальний.

Заняття 4. Оцінка якості шишок хмелю (загальні положення)

Шишки хмелю використовують у фармацевтичній, парфумерній та пивоварній промисловості. У шишках технічної стиглості міс­титься 25 % сухих речовин, у тому числі 25 — 27 % безазотистих екс­трактивних, 15 — 18 % азотистих, 2 — 6 % дубильних, 7 — 10 % золи, близько 12 % ефірної олії (в тому числі альфа- і бета-кислоти, м'які альфа- і бета-смоли). Найбільше значення в пивоварній промисло­вості має альфа-кислота С21Н30О5. У процесі варіння пива вона пе­ретворюється на ізогумулони, які надають пиву гіркоти, пінотвор- них властивостей, забезпечують його антисептичну дію. Дубильні речовини сприяють осадженню білків, піностійкості та освітленню пива.

Хмелесировину можна зберігати тривалий час без втрат при по­нижених температурах у відповідній тарі в темному місці. При не­правильному її зберіганні цінні властивості шишок втрачаються.

Хороша хмелесировина має жовто-зелений колір. Зелені шишки містять мало альфа-кислоти, а їх буре забарвлення свідчить про на­явність флобафенів — продуктів окислення дубильних речовин. Не допускається використання хмелю з нехарактерним для нього запа­хом, набутим внаслідок розкладу, пошкодження хворобами тощо.

До відправлення на реалізацію всі партії хмелю оцінюють у спе­ціалізованих лабораторіях на вміст альфа-кислоти. При здаванні- прийманні партії сировини до накладних додають дані аналізу і проводять оцінку за показниками згідно із стандартами. Так, стан­дартом обмежуються: вміст у сировині альфа-кислоти у перерахунку на суху речовину — 2,5 %; хмельових домішок при машинному зби­ранні — не більш як 10 %, при ручному — не більш як 5 %, золи в перерахунку на суху речовину — не більш як 14, насіння — не більш як 4, загальна кількість сірчистого ангідриду в перерахунку на абсолютно суху речовину — не більш як 0,5. Вологість сировини має бути не вище 13 % і не нижче 11 %.

Спеціалізовані хмелегосподарства реалізують хмелесировину. У супровідних документах на неї зазначають назву господарства, спо­сіб збирання врожаю, дату останньої обробки пестицидами, резуль­тати аналізів якості. Спеціалізовані господарства реалізують спре­сований хміль, інші підприємства — хміль-сирець (у вигляді пухкої маси).

Органолептична оцінка. Для проведення аналізу від партії з 1 — 5 упаковок беруть пробу з кожної, з 6 — 10 упаковок — з 5, з 11 — 20 упаковок — з 6 і далі додатково з кожного десятка по одній пробі. Звичайно сировина надходить у мішках (хміль-сирець) чи балотах (хміль пресований). Мішки розпорюють у 3 місцях і вручну на різ­ній глибині беруть разові проби масою не менш як 50 г. Балот роз­порюють у двох місцях і вирізують проби ножем. Загальна маса проби — не менш як 1 кг. Середню пробу із загальної виділяють квартуванням. Для цього на рівній поверхні у вигляді квадрата си­ровину розділяють лінійкою на 4 трикутники і два протилежних об'єднують. Потім останній трикутник знову розділяють на 4 части­ни, поки в протилежних трикутниках залишиться близько 250 г хмелю. Середню пробу складають у поліетиленовий пакет, зав'язують його, наклеюють етикетку із зазначенням назви госпо­дарства, номера та маси проби і передають у лабораторію для ана­лізу. Аналіз хмелю-сирцю проводять протягом доби, хмелю пресо­ваного — 10 днів.

Забарвлення шишок хмелю визначають візуально при хорошому денному освітленні на аркуші синього паперу.

Для встановлення запаху шишкою хмелю натирають тильний бік долоні або розривають шишку навпіл і труть половинки одна об одну.

Наявність плісені визначають у 50 розірваних по стрижню шиш­ках під бінокулярним мікроскопом зі збільшенням у 8 - 10 разів.

Вміст хмельових домішок, пелюсток, що обсипались, визначають у наважці масою 50 г, видаливши вільні стебла і черешки. Зважують домішки з точністю до 0,01 г і обчислюють їх вміст за формулою

X = (М -1,5)• 2 ,

де М — маса домішки, г; 1,5 — поправка на масу черешків до 20 мм завдовжки. Розбіжність між результатами двох паралельних визна­чень не повинна перевищувати 0,5 %.

Вміст насіння визначають у наважці масою 25 г. З неї вибирають цілі шишки, зважують їх, обережно розламують і виймають насіння. Його очищають від оболонок, перетирають між пальцями і зважують. Вміст насіння розраховують з точністю до 0,01 % за формулою

М

X =100,М ш

де Мн — маса насіння, г; Мш — маса цілих шишок, з яких вибрано насіння, г. Розбіжність між результатами двох паралельних визна­чень не повинна перевищувати 0,5 %.

Для визначення вмісту вологи близько 10 г шишок хмелю роз­мелюють на електричному млинку до розміру частинок не менш як 3 мм (3 - 7), беруть дві наважки масою по 3 г і зважують з точністю до 0,0002 г. Наважки вміщують у попередньо зважені бюкси з кри­шками і ставлять у сушильну шафу, нагріту до 100 - 105 °С. Сушать протягом 3 год від моменту встановлення в шафі температури 100 °С. Закриті бюкси виймають, протягом 30 хв охолоджують в ек­сикаторі і зважують. Вміст вологи V (%) визначають за формулою

V = м - М1 100 М - М2 '

де М, М1 — маса бюкса з наважкою хмелю відповідно до і після ви­сушування, г; М2 — маса порожнього бюкса, г.

Розрахунки ведуть з точністю до 0,01 %, результати заокруглю­ють до десятих часток відсотка. Розбіжність між результатами двох паралельних визначень не повинна перевищувати 0,3 %.

Вміст золи визначають так. Дві наважки подрібненого хмелю ма­сою по 3 г зважують з точністю до 0,0001 г і кладуть у тиглі, поперед­ньо прожарені до постійної маси і зважені. Тиглі ставлять у муфель­ну піч і спалюють наважку до білої золи. Після охолодження в екси­

каторі тиглі зважують, повторно прожарюють протягом 20 хв і знову зважують. Якщо маса тиглів не змінилася, озолювання вважають закінченим, а якщо після повторного прожарювання маса їх змен­шиться більш як на 0,0002 г, прожарювання повторюють. Проводять два паралельних вимірювання по кожній партії хмелю. Вміст золи Х у перерахунку на абсолютно суху речовину визначають за формулою

М1 -10 000

М(100 - Ж)'

де М — маса наважки хмелю, г; М1 — маса золи, г; Ж — вологість хмелю, %.

Розрахунки ведуть з точністю до 0,01 % з наступним заокруглен­ням до 0,1 %. Розбіжність між результатами двох паралельних ви­значень не повинна перевищувати 0,5 %.

Вміст альфа-кислоти визначають так. Зважують 7,5 г поперед­ньо розмеленого хмелю з точністю до 0,01 г. Наважку кладуть в екс­тракційну колбу, доливають 50 см3 діізопропілового ефіру і екстра­гують протягом 5 хв у мікроподрібнювачі. Потім вміст колби фільт­рують крізь складчастий фільтр у конічну колбу на 100 см3, видав­люючи залишки рідини порцеляновим товкачиком. За допомогою аспіратора піпеткою відбирають 10 см3 екстракту, переносять у хі­мічну склянку на 100 см3, доливають 40 см3 5%-го розчину гліцери­ну. В склянку занурюють якір магнітної мішалки і вставляють його в гніздо. На штативі мішалки закріплюють мікробюретку з розчи­ном свинцю ацетату і датчик кондуктометра. У склянку з рідиною, що титрується, занурюють кондуктометричну чашку і визначають нульову точку. Починають титрувати: доливають 0,1 — 0,2 см3 розчи­ну свинцю ацетату, постійно помішуючи, після кожної порції на кондуктометрі визначають значення сили струму, що проходить че­рез розчин. Як тільки сила струму почне значно підвищуватись, до­дають ще 4 — 5 порцій свинцю ацетату. За одержаними значеннями будують графік титрування: на осі абсцис відкладають кількість свинцю ацетату, а на осі ординат — значення сили струму. З точки перетину на вісь абсцис опускають перпендикуляр, знаходять точку еквівалентності а, що відповідає кількості свинцю ацетату, витра­ченого на титрування альфа-кислоти. Вміст альфа-кислоти Х у пе­рерахунку на абсолютно суху речовину визначають за формулою

х_2,547

х_ їМ—Ж'10°,

де V — об'єм 4%-го розчину свинцю ацетату, витраченого на титру­вання, до точки еквівалентності, см3; Ж — вологість хмелю, %; 2,54 — постійний коефіцієнт.

X _

Обчислюють з точністю до 0,01 % з наступним заокругленням до 0,1 %. Остаточним результатом вважають середнє арифметичне ре- 144 ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^

зультатів двох паралельних визначень. Розбіжність між ними не повинна перевищувати 0,1 %.

Для приготування 5%-го розчину гліцерину 5 см3 гліцерину роз­чиняють у 95 см3 етилового спирту; для приготування 4%-го розчину свинцю ацетату 4 г речовини розчиняють у 25%-му спиртовому роз­чині гліцерину (75 см3 етилового спирту + 25 см3 гліцерину).

Вміст сірчистого ангідриду визначають йодометричним ме­тодом. Для цього 6 г сульфітованих шишок хмелю вміщують у ко­нічну колбу на 250 см3 і заливають 145 см3 20%-го буферного роз­чину. Вміст перемішують, залишають на 30 хв, потім фільтрують крізь вату. Відбирають 25 см3 фільтрату в конічну колбу на 100 см3, доливають розчин натрію гідроксиду, закривають пробкою і зали­шають на 2 хв. У колбу добавляють 2 см3 6 н. розчину НС1 і зразу титрують 0,01 н. розчином йоду в присутності 0,5 см3 1%-го розчину крохмалю.

Для визначення вмісту інших речовин, що піддаються окислен­ню, паралельно проводять контрольний дослід. У колбу на 100 см3 доливають 25 см3 вихідного фільтрату, 1 см3 40%-го розчину форма­ліну, витримують протягом 10 хв для перевірки повноти реакції із сірчистою кислотою і титрують 0,01 н. розчином йоду в присутності крохмалю.

Вміст сірчистого ангідриду Х (%) у перерахунку на абсолютно су­ху речовину визначають за формулою

_ УрК -0,00032 -100

х _ м(100 - її■) '

де Ур — різниця між кількістю 0,01 н. йодного розчину, витраченого на основне та контрольне титрування, см3; К — поправний коефіці­єнт перерахунку на 0,01 н. розчин йоду; М — маса наважки хмелю, г; ї — вологість хмелю, %.

Розбіжність між результатами паралельних титрувань не пови­нна перевищувати 0,03 %.

Визначення розрахункової маси хмелю. У разі зниженої во­логості порівняно з базисною (12 %) перераховують масу партії хме­лю за формулою

м м ф00 - ї) р100 - їб'

де Мр — розрахункова маса партії, кг; Мф — маса партії за фактич­ною вологістю, кг; їф — фактична вологість хмелю, %; їб — базис­на вологість хмелю, %.

Приклад

Партія хмелю масою 1000 кг має вологість 9 %. Доводять масу хмелю до маси з базисною вологістю:

1000 -(100 - 9) МР =100 -12=1034'09 кг- Отже, розрахункова маса хмелю дорівнює 1034 кг.

Завдання

  1. Провести технохімічну оцінку партії хмелю-сирцю чи хмелю пресованого.

  2. Визначити вміст альфа-кислоти у зразках хмелю-сирцю та хмелю пресо­ваного.

  3. Установити відповідність проаналізованих зразків вимогам ДСТУ.

  4. Визначити розрахункову масу хмелю.

Матеріали і обладнання:зразки хмелю, ваги, лінійки, бюкси, млинок, тиглі, муфельна піч, ексикатор; кондуктометр, мішалка магнітного типу, мікроподріб- нювач, електромлинок, автотрансформатор ЛАТР, ваги, шафа сушильна, колби конічні на 50 — 100 см3, піпетки на 10 см3, мікробюретки на 5 см3, хімічні склянки на 100 см3, колби екстракційні, лійки скляні, аспіратор, товкачик порцеляновий, папір фільтрувальний, діізопропіловий ефір, гліцерин, свинцю ацетат.

Заняття 5. Оцінка якості сировини тютюну і махорки (загальні положення)

Сировину тютюну та махорки використовують для виробництва тютюнових виробів, нікотину, лимонної і яблучної кислот. У техніч­но дозрілих листках тютюну міститься близько 15 — 20 % сухих ре­човин, у тому числі 6 — 7 % вуглеводів (забезпечують горючість ви­робів), 6 — 9 % білків (надають гіркоти та неприємного запаху), 1,2 — 1,5 % нікотину, незначна кількість ефірних масел та органічних кислот. Якість тютюну висока при співвідношенні вуглеводів і біл­ків, що дорівнює одиниці. Сировина махорки містить більше ніко­тину (3 — 4 %) та органічних кислот (6 — 8 %).

Хімічний склад сировини тютюну й махорки змінюється залежно від умов вирощування, строків збирання, післязбиральної обробки. З тютюну збирають листки за кілька ламок, з махорки — стебла вибір­ково у міру дозрівання. Сировина махорки буває ферментованою і неферментованою. Для одержання нікотину її сушать без проведення ферментації, для інших цілей — ферментують, а потім сушать.

Характерною ознакою дозрівання листків тютюну та махорки є їх забарвлення. Недозрілі, погано пров'ялені листки тютюну мають більш або менш виражене зелене забарвлення, перев'ялені — тем­но-коричневе, буре. Дуже зелене забарвлення листків свідчить про неповний розклад у них хлорофілу, а також про підвищений вміст білкових речовин, що загалом погіршує ароматичність і смакові якості виробів. Крім того, недозрілі листки легко пересихають і так само легко перезволожуються, ускладнюючи зберігання. Темно-буре та буре забарвлення свідчить про недотримання технології після­збиральної обробки, що призводить до відмирання клітин листків. Механічна пошкодженість листків спричинює нерівномірність їх висушування. При пошкодженні хворобами (монтар) та шкідника­ми (трипс, попелиця) погіршуються технологічні властивості тютю­нової сировини (вологоємність, стійкість проти пошкодження плісе- нями), що призводить до її втрат.

Визначення товарного сорту тютюнової сировини та контроль за її якістю при здаванні-прийманні здійснюються органолептично за сукупністю зовнішніх ознак.

Ферментована тютюнова сировина різних типів і підтипів за якістю поділяється на чотири товарних сорти залежно від стигло­сті, забарвлення, ступеня пошкодженості хворобами та шкідниками, механічної пошкодженості, засміченості. Листки тютюну першого товарного сорту мають бути дозрілими, допускається незначний вміст недозрілих і перезрілих. Колір листків — жовтий, оранжевий, червоний, коричневий з відтінками, з пошкодженістю пластинки листка трипсом не більш як на 20 %, крапчастою зеленню не більш як на 20 %, з пошкодженістю механічною не більш як на 80 %, із засміченістю не більш як 1 - 3 % залежно від способу обробки.

Пристрій УРЦТ дає змогу визначити належність листків тютюну до однієї з двох груп за кольором. Принцип його дії ґрунтується на фото­електричному методі розпізнавання кольору. Шість паралельних ка­налів розпізнавання працюють за загальною програмою сортування.

Листки різних ламок належать до різних товарних сортів. Розра­хункова вологість ферментованого тютюну становить 19 - 21 % за­лежно від сорту. За цим показником тютюнова сировина поділяєть­ся на три групи: 1) суха (при здавлюванні в руці кришиться); 2) нор­мально волога (набуває початкової форми); 3) волога (розправляєть­ся частково або не розправляється зовсім).

Неферментована тютюнова сировина поділяється на чоти­ри сорти залежно від забарвлення (найкраще — оранжеве, світло- коричневе), еластичності, розміру (для першого сорту ширина не менш як 16 см, довжина не менш як 30 см), механічної пошкодже­ності (для першого сорту допускається пошкодженість тільки на од­ній половині листка і не більш як на 15 % площі), пошкодженості хворобами і шкідниками (в першому сорті допускається не більше трьох крапок діаметром не більш як 2 мм на одній половині листка), засміченості (для першого сорту не більш як 0,5 %), вологості (не більш як 30 %).

Під час приймання тютюнової сировини перевіряють її вологість, засміченість піском, землею. Сорт визначає приймальник-сорту- вальник. Правильність визначення показників якості контролює лабораторія ферментаційного заводу.

Сировина неферментованої махорки залежно від якості по­діляється на три групи: 1) гамуз — цілі рослини з невідокремленим від стебел листям, з розколотим уздовж або надколотим посередині (глицьованим) чи уздовж роздавленим стеблом; 2) махоркове лис­тя — з черешками, відділене від стебел; 3) махоркове стебло — без листя, роздавлене чи розколоте уздовж.

Визначаючи товарний сорт сировини, беруть до уваги ступінь об- листяності рослин, щільність листя, пошкодженість механічну, хво­робами та морозом, щільність стінок стебел, вид обробки, вологість та засміченість (табл. 48).