39. Шкала оцінки якості хліба з житнього борошна 63%-го виходу

(за лабораторною випічкою)

Заняття 8. Визначення вмісту ядра у зерні круп'яних культур

Сортовою особливістю круп'яних культур є плівчастість зерна. При здаванні-прийманні зерна, призначеного для виробництва крупів, сортові документи мають підтверджувати належність партії до цінного сорту. У зерні таких сортів невеликий вміст плівок і цін­не ядро.

Перед визначенням вмісту ядра із зерна видаляють дрібні зерна, зернову та смітну домішки. Беруть наважку масою 50 г (вівса, греч­ки, рису) або 25 г (проса) і зважують її з точністю до 0,01 г. Плівки із зерна гречки знімають вручну, вівса — видавлюванням ядра вруч­ну, а проса та рису — вручну або спеціальним лущильником.

Наважку вміщують у порцелянову ступку з металевою сіточкою на дні. Обертаючи товкачик, обтягнутий металевою сіточкою, нада­влюють на зерно, відокремлюючи оболонки і запобігаючи роздавлю­ванню ядра. Продукт після облущування просіюють крізь сито (для проса — з розмірами отворів 1,4 х 20 або 1,2 х 20 мм, для рису — 2,2 х 20 мм, для дрібного зерна — 1,8 х 20 мм). Зерна, що залиши­

лись необлущеними, відокрем­люють, вміщують у ступку і про­довжують облущування до пов­ного звільнення ядра від оболо­нок.

Зерно рису, проса облущують також на лущильнику ГДФ-1М (рис. 24), лущильно-шліфуваль­них пристроях ЛУР-1М чи ЛУП-1. При цьому воно потрапляє між гумові валики, що рухаються назустріч один одному з різною швидкістю, облущується, а потім аспірацією від ядра відокремлю­ються лусочки.

1— корпус; 2— живильний валик; 3 — швидкохідний гумовий валик; 4— ти­хохідний гумовий валик; 5— пневмо- канал; 6— вентилятор для відсівання луски; 7— вентилятор подачі зерна;8— циклон; 9— збірник плівок;10— завантажувальна камера

Завдання

Рис. 24. Лабораторний лущильник зерна плівчастих культур ГДФ-1М:

Заняття 9. Оцінка якості крупи

Круп'яна промисловість виробляє такі крупи:

• із проса вищого, першого і другого сортів із вмістом доброякіс­ного ядра відповідно 99,2, 98,7 та 98 %;

• із рису шліфовану та поліровану вищого, першого і другого сор­тів із вмістом доброякісного ядра відповідно 99,7, 99,4 та 99,1 %, а також дроблену шліфовану;

• із гречки ядрицю та ядрицю швидкорозварну першого і другого сортів із вмістом доброякісного ядра відповідно 99,2, 98,4 % та про­діл із вмістом доброякісного ядра не менш як 98,3 %;

• із вівса пропарену недроблену, плющену вищого та першого со­ртів із вмістом доброякісного ядра не менш як відповідно 99,0 та 98,5 %, а також пластівці «Геркулес», пластівці пелюсткові, толокно;

• з ячменю перлову п'яти номерів із вмістом доброякісного ядра не менш як 99,6%, ячмінну трьох номерів із вмістом ядра не менш як 99 %;

• із пшениці манну, полтавську та «Артек», манну марки М (із м'яких пшениць), Т (із твердих) та ТМ; полтавську чотирьох номерів (за розміром крупок) із вмістом доброякісного ядра не менш як 99,2 %;

• із кукурудзи кукурудзяну шліфовану п'яти номерів;

• із гороху горох облущений цілий полірований та горох колотий облущений полірований.

Окремі види крупів збагачують сухим молоком, яєчними продук­тами, розмелюють до борошна, надають їм певної форми. До них належать: «Здоров'я» (основа рис), «Піонерська» (основа гречана крупа), «Флотська» (суміш гречаної та ячмінної крупів), «Спортив­на» (основа вівсяна крупа), «Південна» (суміш кукурудзяної, ячмін­ної, пшеничної та горохової крупів).

Якість крупи визначають за результатами аналізу об'єднаної проби органолептично, а також фізичними (розварюваність, воло­гість та ін.) і хімічними (зольність та ін.) методами. Об'єднану пробу відбирають так. З партії крупи не більше 10 мішків мішковим щу­пом виїмки беруть із кожного мішка, з партії 10 — 100 мішків — з 10 та ще з кожного десятого мішка. Відібрані виїмки висипають окремо на одну поверхню і порівнюють за однорідністю. Якщо вони за зов­нішнім виглядом не відрізняються, то їх з'єднують і одержують ви­хідний зразок. Якщо маса зразка становить 1,5 кг, то одночасно він є і середнім.

Коли аналізують великі партії крупи, після змішування виїмок вихідний зразок розділяють вручну, доводячи його масу до 1,5 кг, прилаштовують етикетку із зазначенням сорту, розміру партії, на­зви круп'яного заводу та інших даних. Для визначення вологості від середнього зразка відбирають близько 100 г крупи.

Хід роботи.У лабораторії середній зразок зважують, реєстру­ють, проставляють порядковий номер на картці та на всіх супровід­них документах. Якість визначають за показниками, передбачени­ми для кожного виду крупів, у такій послідовності: 1) зараженість комірними шкідниками; 2) колір, запах, смак, наявність хрускоту; 3) вологість; 4) вміст металодомішок; 5) крупність чи номер крупи та вміст домішок; 6) вміст доброякісного ядра; 7) зольність.

Зараженість комірними шкідникамихарактеризується кількіс­тю особин шкідників в 1 кг крупів. Із середнього зразка виділяють

1. кг крупи і просіюють крізь сита протягом 2 хв при 120 колових обертів за хвилину або механічним способом протягом 1 хв при 150 колових обертів за хвилину:

а) на ситах з округлими отворами діаметром 2,5 та 1,5 мм — ядро гречаної крупи, вівсяні недроблені крупи, вівсяні пластівці «Герку­лес», рис, перлові крупи № 1 та 2, пшеничні — «Полтавська» № 1 та

2. і горох лущений цілий та колотий;

б) на ситах з довгастими отворами 1,2 х 20 мм, з округлими діа­метром 1 мм — крупи перлові № 3 та 4, пшеничні — «Полтавська» № 3 та 4, пшоно, ячмінні № 1 та 2, кукурудзяні № 1 та 2, вівсяні дроблені, рис дроблений, пшоно дроблене, горох лущений колотий;

в) на дротяних ситах з отворами діаметром 0,8 мм та 0,63 мм — пер­лову № 5, пшеничну «Артек», ячмінну № 3, кукурудзяну № 3 та манну.

Залишок (схід) та прохід з кожного сита розглядають на зараже­ність комірними шкідниками, встановлюють вид шкідників і підра­ховують їх кількість. Неживі особини відносять до смітної домішки.

Після просівання визначають також зараженість крупів кліща­ми. Прохід сита розсипають тонким шаром на склі, під яке підкла­дають чорний папір, розглядають крізь лупу з 5 — 10-разовим збі­льшенням і підраховують кількість кліщів. При температурі дослі­джуваних зразків, нижчій за 15 — 18 °С, перед визначенням їх обі­грівають при 25 — 30 °С протягом 10 — 20 хв.

Зараженість комірними шкідниками крупів усіх видів стандар­тами не допускається. Якщо шкідників у пробах не виявлено, пробу приєднують до всієї партії і використовують для інших аналізів. При виявленні шкідників партію крупи бракують.

Органолептична оцінка крупів.Для визначення кольору крупи частину середнього зразка висипають на чорний папір, порівнюють

3. еталоном відповідного виду і сорту при денному чи штучному осві­тленні.

Для визначення запаху близько 20 г крупи попередньо підігрі­вають на водяній бані у порцеляновій чашці протягом 25 хв. Наяв­ність сторонніх запахів не допускається.

Смак та наявність хрускоту від мінеральних домішок визнача­ють після розжовування 2 — 3 г крупи. 112 ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^

Визначення вологості крупів.Основним (арбітражним) методом є висушування наважок розмолотої крупи в електричних сушиль­них шафах СЕШ-3 при температурі 130 °С протягом 40 хв. При во­логості крупи понад 18 % перед розмелюванням її обов'язково під­сушують, потім визначають об'єм випаруваної вологи. При остаточ­ному розрахунку показники додають.

Із зразка, виділеного для визначення вологості (зберігається в посуді, який герметично закривається), беруть 30 г крупи, розме­люють на лабораторному млинку. Розмелені крупи негайно виси­пають у суху банку з притертою пробкою. Разовий помел повинен давати прохід крізь металоткане сито з отворами діаметром 0,8 мм для лущеного гороху — не менш як 50 %, для основних крупів — до 60, для решти — не менш як 75 %. Методика визначення вологості крупів аналогічна методиці визначення вологості борошна.

Для визначення крупності та номера крупів,битого ядра й му- челі наважки просіюють на ситах, набір яких визначено відповід­ним стандартом. Гречані крупи просіюють вручну або на механіч­них розсівах, крупи манні, кукурудзяні та інші — на лабораторних розсівах. Залишок без виділення домішок та прохід нижнього сита зважують на технічних вагах з точністю до 0,01 г і визначають їх відсоток у масі крупи. Потім встановлюють вміст домішки. Для цьо­го залишок із кожного сита та прохід з нижнього сита розбирають вручну на спеціальних розбірних дошках, виділяють окремі фракції домішок, переносять їх у чашки, зважують і визначають їх масу у відсотках до наважки. Якщо у наважці виявляють шкідливі доміш­ки (ріжки, кукіль, в'язіль, гірчак рожевий, мишатник, вугрицю), то їх вміст визначають у наважці масою 400 г. Для визначення вмісту сажки беруть наважку масою 200 г.

Кількість доброякісного ядра обчислюють відніманням від маси наважки сумарної маси домішок. Результат заокруглюють до 0,1 %. Розбіжність між результатами паралельних аналізів не повинна перевищувати 0,5 %.

Визначення зольності крупів.Крупа з високим вмістом зольних речовин менш цінна. Зольність визначають після спалювання на­важки в муфельній печі без використання каталізатора або з ним. Із середнього зразка беруть наважку масою 30 — 50 г, розмелюють її, щоб одержаний продукт проходив крізь сито з розмірами отворів, визначеними стандартом для певного виду крупи. Розмелену наваж­ку висипають на розбірну дошку, накривають склом і злегка пресу­ють до висоти шару 3 — 4 мм. Потім скло знімають і маленьким сов­ком з різних місць беруть дві наважки по 2 — 2,5 г у порцелянові по­передньо висушені тиглі № 3. Спалюють наважку крупи так само, як і наважку борошна.

Завдання

Зробити аналіз гречаної крупи та пшона за всіма показниками.

Матеріали і обладнання:сушильна шафа СЕШ-3, зерно проса і гречки, зра­зки крупів різних круп'яних культур, набори сит відповідно до стандарту, шпа­телі, розбірні дошки, ваги, бюкси.

Завдання 10. Кулінарна оцінка крупів зернових і зернобобових культур

Кулінарні властивості крупів зернових і зернобобових культур оцінюють органолептично після варіння за смаком, кольором і стру­ктурою. Крім того, враховують тривалість варіння і коефіцієнт роз­варювання крупи (збільшення початкового об'єму чи маси).

Крупу і зерно варять у спеціальному приладі — електроводяній бані (типу ПОР-І чи ПКО-1). Спосіб варіння дає змогу отримувати розсипчасту, крутої консистенції кашу, що забезпечує порівняльну оцінку сортів. При варінні на парі каша не пригоряє, не розріджуєть­ся, завдяки чому можна дослідити зразки у порівняльних умовах.

Методика приготування каші.Наважки крупи чи зерна бобо­вих масою по 50 г відважують на технічних вагах із точністю до 0,1 г, після чого їх (крім гречаної та вівсяної крупи і зерна бобових куль­тур) двічі промивають холодною водою. У циліндри для варіння на­ливають воду із температурою 100 °С (жорсткість 10 — 15°) і засипа­ють наважки крупи. На кожну наважку добавляють по 1 г солі (зерно бобових культур варять без солі). Циліндри закривають кришками, встановлюють в отвори приладу, в якому має закипіти вода.

Деяку особливість має приготування каші з рису. Наважку рису 50 г вміщують у циліндр з 90 см³киплячої води. За 10 хв до закін­чення варіння доливають ще 10 см³води, але холодної (10 — 16°). Це сприяє більшій розсипчастості каші.

Залежно від виду крупи варіння триває 40 — 180 хв (табл. 40). Готовність каші визначають органолептично.