47. Базисні і обмежувальні норми для заготовлюваного насіння олійних культур, %

Визначення засміченості насіння олійних культур. Відби­рають проби та середньодобові зразки, визначають зараженість на­сіння олійних культур комірними шкідниками так само, як і зерна злаків. До смітної домішки відносять увесь прохід крізь сито з отво­рами діаметром 3 мм і в залишку на ситі: мінеральні домішки (гру­дочки землі, галька, шлак), органічні домішки (лузга, частинки лист­ків, кошиків тощо), порожні насінини (без ядра), насіння всіх дико­рослих і культурних рослин, а також з явно пошкодженим ядром внаслідок самозігрівання чи сушіння.

До олійної (зернової) домішки належать насінини соняшнику: шеретовані повністю — цілі й побиті ядра, частково шеретовані, пошкоджені самозігріванням чи сушінням із сіро-жовтим і коричне­вим забарвленням, недозрілі, недорозвинені, пророслі, примороже­ні, щуплі, білясті, зі слабкою лускою.

Для визначення вмісту явних смітної та олійної домішок із серед­ньодобового зразка беруть наважку (з точністю до 0,01 г): шеретова­них бобів чи арахісу масою 200 г; рицини, соняшнику і сої — 100; сафлору — 50; конопель, коріандру — 25; льону, ріпаку, гірчиці, рижію, суріпки, кунжуту, лялеманції — 10; маку — 2 г. Зважену наважку просіюють крізь сито з отворами діаметром: для насіння соняшнику, сої, рицини — 3 мм; конопель — 2; льону, гірчиці, пе- рили, рапсу, суріпки, кунжуту — 1; рижію — 0,5 мм. У сході сита на розбірній дошці виокремлюють неорганічну, органічну (порожнє насіння, вільна лузга) та олійну домішки відповідно до характерис­тики в стандарті на ту чи іншу олійну культуру. Виділені фракції смітної та зернової домішок зважують, визначають відсоток їх у взя­тій наважці.

Прохід крізь сито з діаметром отворів 1 мм належить до смітної домішки.

Щоб визначити вміст неявно виражених смітної і зернової домі­шок (порожніх, пошкоджених, травмованих, підгорілих зерен), з на­важки масою 100 г видаляють ці домішки, а з решти насіння беруть наважку масою 10 г. Насіння з вологістю понад 9 % попередньо ви­сушують у сушильній шафі при температурі 105 °С протягом 10 — 15 хв. Усі насінини розкривають, порожні відносять до смітної, а з пошкодженими ядрами — до олійної (зернової) домішки.

Приклад

У наважці масою 100 г виявлено порожніх насінин 4 г, пошкоджених 5 г, но­рмальних за зовнішнім виглядом 89 г; у наважці масою 10 г — відповідно 1; 0,5 та 8,5 г. Загальна кількість зерняток у наважці 10 г становитиме: порожніх 1^89 : 10 = 8,9 г, пошкоджених 0,5^89 : 10 = 4,4 г; у наважці 100 г — відповідно 8,9 + 4 = 12,9 і 4,4 + 5 = 9,4 г.

Завдання

1. Визначити засміченість запропонованого зразка насіння олійних культур.

2. За отриманими результатами встановити відповідність зразка вимогам державного нормування.

Матеріали і обладнання:електрична сушильна шафа СЕШ-1 (СЕШ-3М), ваги лабораторні, набір лабораторних сит, розбірні дошки, шпателі, бюкси, зра­зки насіння олійних культур.

Визначення вмісту жиру в насінні. Суть методу полягає у вилученні сирого жиру з продукту розчинником з наступним вида­ленням розчинника, висушуванні та зважуванні отриманого жиру.

Хід аналізу. Наважку продукту масою 10 г, зважену з точністю до 0,01 г, переносять у виготовлений із фільтрувального паперу па­трон. Зверху патрона кладуть шматочок знежиреної вати. Патрон переносять в екстрактор апарата Сокслета, який має бути розміще­ний не вище згину сифонної трубки.

Колбу апарата Сокслета, попередньо висушену при температурі 105 ± 5 °С протягом 2 год, охолоджену і зважену до 0,001 г, напов­нюють на 2/3 місткості гексаном чи діетиловим ефіром і приєднують до екстрактора. Пускають воду в холодильник, колбу з розчинником нагрівають на водяній чи піщаній бані. При цьому розчинник, що міститься в колбі, випаровується і у вигляді пари проходить через широку трубку екстрактора до холодильника, де охолоджується і у вигляді крапель надходить з патрона до екстрактора.

При заповненні екстрактора розчинником до верхнього згину сифонної трубки розчинник переливається в колбу, переносячи з собою жир. Протягом 1 год роблять 7 — 9 зливів розчинника. Екст­ракцію проводять протягам 2 год.

Після завершення екстракції видаляють із екстрактора патрон і відганяють розчинник з колби в екстрактор. При заповненні екст­рактора до верхнього згину рівної трубки чистий розчинник злива­ють із екстрактора, який потім знову приєднують до апарата Сокс­лета, і відганяють розчинник, що залишився в колбі.

Закінчивши відгонку розчинника, від'єднують екстрактор, колбу тримають на бані до завершення випаровування розчинника, а по­тім переносять в сушильну шафу і висушують при температурі 105 ± 5 °С протягом 60 хв, охолоджують в ексикаторі і зважують до 0,001 г. Висушування і зважування проводять доти, поки різниця між результатами двох послідовних зважувань не буде більшою за 0,001 г.

Масову частку жиру в кожній наважці продукту (X) у відсотках у перерахунку на суху речовину обчислюють за формулою

_х _ (М₂ - М₁ )-100 -100 _ М(100 - Ж)'

де М — маса проби продукту, г; М₁ — маса порожньої колби, г; М₂ — маса колби з жиром, г; Ж — вологість продукту.

За остаточний результат дослідження приймають середнє ариф­метичне результатів (х) двох паралельних визначень.

Підготовка до дослідження

Для перерахунку масової частки жиру на суху речовину визначають воло­гість насіння.

Зразок насіння масою 50 ± 1 г з вологістю до 17 % розмелюють на лаборатор­ному млинку так, щоб увесь розмелений продукт пройшов при просіюванні крізь сито з металевої сітки № 08.

Для знежирення фільтрувального паперу в циліндр з притертою пробкою наливають 100 - 200 см³діетилового ефіру або гексану. Папір згортають у труб­ку і повністю вміщують у циліндр, закривши останній пробкою. Після того, як розчинник підніметься по паперу до верхнього його краю, циліндр відкривають, виймають папір і дають розчиннику випаруватися. Від верхнього краю паперу зрізують смужку 4 - 5 см завширшки, а решту його використовують для приго­тування патронів.

Вату знежирюють аналогічно. Знежирені папір і вата зберігаються в закри­тому посуді.

Для виготовлення патрона із знежиреного паперу прямокутним шматком його обгортають дерев'яний циліндр. Поступово відгортаючи вільний край па­перу підгортають складками для утворення денця патрона. Виготовлений пат­рон повинен бути з подвійними стінками та діаметром, на 0,5 см менше за діа­метр екстрактора. На дно патрона кладуть шматочок знежиреної вати.

Завдання

1. Визначити вміст жиру у запропонованих зразках насіння.

2. Встановити відповідність насіння вимогам державного нормування.

Прилади, матеріали та реактиви.Млинок лабораторний; сито з дротяної

сітки № 08; ваги лабораторні з похибкою зважування ±0,01 та ±0,001 г; лабора­торна сушильна шафа СЕШ-3М; апарат Сокслета місткістю екстрактора 150 см³ і колби до нього місткістю 250 см³; баня водяна або піщана лабораторна; ексика­тор; вата медична гігроскопічна; папір фільтрувальний лабораторний марки ФНБ; гексан; ефір медичний діетиловий; кальцію хлорид технічний.

Визначення кислотного числа олії. Кислотне число олії — це умовна величина, яка означає кількість міліграмів калію гідрокси­ду, необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що міс­тяться в 1 г олії. Добувають олію одним із таких методів: 1) настоюв­анням на діетиловому (сірчаному) ефірі; 2) екстракцією за допомо­гою діетилового ефіру в апараті Сокслета; 3) пресуванням за допо­могою гідравлічного преса; 4) екстракцією хлороформом.

Для добування олії екстракцією беруть близько 120 г насіння, пресуванням — 250 г (за винятком пошкодженого), очищають його від смітної домішки; екстракцією в апараті Сокслета — 30, хло­роформом — 20, пресуванням — 100 г. Наважку розмелюють на ла­бораторному млинку протягом 15 с. Вологість насіння не повинна перевищувати 10 %.

Добування олії настоюванням на діетиловому ефірі. Розмелену наважку насіння масою 50 г вміщують у колбу і заливають 200 см³ діетилового ефіру. Колбу закривають корковою пробкою, витриму­ють 2 год при кімнатній температурі, періодично струшуючи. Після настоювання суміш фільтрують. Автоматичною піпеткою відбира­ють по 25 см³ фільтрату в дві конічні колби, добавляють по 15 см³ етилового спирту, попередньо нейтралізованого 0,1 н. розчином лу­гу в присутності фенолфталеїну. Суміш титрують 0,1 н. розчином калію чи натрію гідроксиду в присутності 2 — 3 крапель 1%-го спир­тового розчину індикатора до появи слабко-рожевого забарвлення. Одночасно у дві висушені колби відбирають ще по 25 см³ фільтрату, випаровують ефір під витяжкою на водяній бані і висушують олію при температурі 90 — 95 °С до постійної маси. Потім визначають кі­лькість олії в 25 г фільтрату, взятого для титрування, за різницею між масою колби з висушеною олією і масою порожньої колби.

Кислотне число олії Х (мг КОН) у насінні визначають за форму­лою

_х = УК • 5,611 М '

де У — об'єм 0,1 н. розчину лугу, витраченого на титрування, см³; К — поправка до титру 0,1 н. розчину лугу; М — маса висушеної олії, г; 5,611 — постійна величина при використанні КОН.

Остаточний результат — це середнє арифметичне двох визна­чень, розбіжність між якими не перевищує 0,1 см³ КОН.

Експрес-аналізатором АМВ-1002 одночасно можна визначити вологість насіння соняшнику (у межах 4 — 20 %) і олійність (у межах 35 — 65 %). Принцип його дії ґрунтується на явищі магнітного резо­нансу. Дослідний зразок об'ємом 25 ± 3 см³ аналізують протягом 1 хв.

Завдання

Визначити кислотне число олії із запропонованого зразка насіння.

Матеріали і обладнання:ваги лабораторні, млинок, сушильна шафа, колби скляні на 300 — 500 см³, колби конічні на 100 см³, піпетка автоматична, бюретки на 25 л, мірні циліндри на 50 см³, водяна баня, 0,1 н. розчин КОН чи МаОН, спирт етиловий технічний, ефір діетиловий (сірчаний), 1%-й спиртовий розчин фенолфталеїну, пробки коркові, папір фільтрувальний.

Заняття 4. Оцінка якості шишок хмелю (загальні положення)

Шишки хмелю використовують у фармацевтичній, парфумерній та пивоварній промисловості. У шишках технічної стиглості міс­титься 25 % сухих речовин, у тому числі 25 — 27 % безазотистих екс­трактивних, 15 — 18 % азотистих, 2 — 6 % дубильних, 7 — 10 % золи, близько 12 % ефірної олії (в тому числі альфа- і бета-кислоти, м'які альфа- і бета-смоли). Найбільше значення в пивоварній промисло­вості має альфа-кислота С₂₁Н₃₀О₅. У процесі варіння пива вона пе­ретворюється на ізогумулони, які надають пиву гіркоти, пінотвор- них властивостей, забезпечують його антисептичну дію. Дубильні речовини сприяють осадженню білків, піностійкості та освітленню пива.

Хмелесировину можна зберігати тривалий час без втрат при по­нижених температурах у відповідній тарі в темному місці. При не­правильному її зберіганні цінні властивості шишок втрачаються.

Хороша хмелесировина має жовто-зелений колір. Зелені шишки містять мало альфа-кислоти, а їх буре забарвлення свідчить про на­явність флобафенів — продуктів окислення дубильних речовин. Не допускається використання хмелю з нехарактерним для нього запа­хом, набутим внаслідок розкладу, пошкодження хворобами тощо.

До відправлення на реалізацію всі партії хмелю оцінюють у спе­ціалізованих лабораторіях на вміст альфа-кислоти. При здаванні- прийманні партії сировини до накладних додають дані аналізу і проводять оцінку за показниками згідно із стандартами. Так, стан­дартом обмежуються: вміст у сировині альфа-кислоти у перерахунку на суху речовину — 2,5 %; хмельових домішок при машинному зби­ранні — не більш як 10 %, при ручному — не більш як 5 %, золи в перерахунку на суху речовину — не більш як 14, насіння — не більш як 4, загальна кількість сірчистого ангідриду в перерахунку на абсолютно суху речовину — не більш як 0,5. Вологість сировини має бути не вище 13 % і не нижче 11 %.

Спеціалізовані хмелегосподарства реалізують хмелесировину. У супровідних документах на неї зазначають назву господарства, спо­сіб збирання врожаю, дату останньої обробки пестицидами, резуль­тати аналізів якості. Спеціалізовані господарства реалізують спре­сований хміль, інші підприємства — хміль-сирець (у вигляді пухкої маси).

Органолептична оцінка. Для проведення аналізу від партії з 1 — 5 упаковок беруть пробу з кожної, з 6 — 10 упаковок — з 5, з 11 — 20 упаковок — з 6 і далі додатково з кожного десятка по одній пробі. Звичайно сировина надходить у мішках (хміль-сирець) чи балотах (хміль пресований). Мішки розпорюють у 3 місцях і вручну на різ­ній глибині беруть разові проби масою не менш як 50 г. Балот роз­порюють у двох місцях і вирізують проби ножем. Загальна маса проби — не менш як 1 кг. Середню пробу із загальної виділяють квартуванням. Для цього на рівній поверхні у вигляді квадрата си­ровину розділяють лінійкою на 4 трикутники і два протилежних об'єднують. Потім останній трикутник знову розділяють на 4 части­ни, поки в протилежних трикутниках залишиться близько 250 г хмелю. Середню пробу складають у поліетиленовий пакет, зав'язують його, наклеюють етикетку із зазначенням назви госпо­дарства, номера та маси проби і передають у лабораторію для ана­лізу. Аналіз хмелю-сирцю проводять протягом доби, хмелю пресо­ваного — 10 днів.

Забарвлення шишок хмелю визначають візуально при хорошому денному освітленні на аркуші синього паперу.

Для встановлення запаху шишкою хмелю натирають тильний бік долоні або розривають шишку навпіл і труть половинки одна об одну.

Наявність плісені визначають у 50 розірваних по стрижню шиш­ках під бінокулярним мікроскопом зі збільшенням у 8 - 10 разів.

Вміст хмельових домішок, пелюсток, що обсипались, визначають у наважці масою 50 г, видаливши вільні стебла і черешки. Зважують домішки з точністю до 0,01 г і обчислюють їх вміст за формулою

X = (М -1,5)• 2 ,

де М — маса домішки, г; 1,5 — поправка на масу черешків до 20 мм завдовжки. Розбіжність між результатами двох паралельних визна­чень не повинна перевищувати 0,5 %.

Вміст насіння визначають у наважці масою 25 г. З неї вибирають цілі шишки, зважують їх, обережно розламують і виймають насіння. Його очищають від оболонок, перетирають між пальцями і зважують. Вміст насіння розраховують з точністю до 0,01 % за формулою

М

X = •100,М ш

де М_н — маса насіння, г; М_ш — маса цілих шишок, з яких вибрано насіння, г. Розбіжність між результатами двох паралельних визна­чень не повинна перевищувати 0,5 %.

Для визначення вмісту вологи близько 10 г шишок хмелю роз­мелюють на електричному млинку до розміру частинок не менш як 3 мм (3 - 7), беруть дві наважки масою по 3 г і зважують з точністю до 0,0002 г. Наважки вміщують у попередньо зважені бюкси з кри­шками і ставлять у сушильну шафу, нагріту до 100 - 105 °С. Сушать протягом 3 год від моменту встановлення в шафі температури 100 °С. Закриті бюкси виймають, протягом 30 хв охолоджують в ек­сикаторі і зважують. Вміст вологи V (%) визначають за формулою

V = ^{м - М}1 • 100 М - М₂ '

де М, М₁ — маса бюкса з наважкою хмелю відповідно до і після ви­сушування, г; М₂ — маса порожнього бюкса, г.

Розрахунки ведуть з точністю до 0,01 %, результати заокруглю­ють до десятих часток відсотка. Розбіжність між результатами двох паралельних визначень не повинна перевищувати 0,3 %.

Вміст золи визначають так. Дві наважки подрібненого хмелю ма­сою по 3 г зважують з точністю до 0,0001 г і кладуть у тиглі, поперед­ньо прожарені до постійної маси і зважені. Тиглі ставлять у муфель­ну піч і спалюють наважку до білої золи. Після охолодження в екси­

каторі тиглі зважують, повторно прожарюють протягом 20 хв і знову зважують. Якщо маса тиглів не змінилася, озолювання вважають закінченим, а якщо після повторного прожарювання маса їх змен­шиться більш як на 0,0002 г, прожарювання повторюють. Проводять два паралельних вимірювання по кожній партії хмелю. Вміст золи Х у перерахунку на абсолютно суху речовину визначають за формулою

М₁ -10 000

М(100 - Ж)'

де М — маса наважки хмелю, г; М₁ — маса золи, г; Ж — вологість хмелю, %.

Розрахунки ведуть з точністю до 0,01 % з наступним заокруглен­ням до 0,1 %. Розбіжність між результатами двох паралельних ви­значень не повинна перевищувати 0,5 %.

Вміст альфа-кислоти визначають так. Зважують 7,5 г поперед­ньо розмеленого хмелю з точністю до 0,01 г. Наважку кладуть в екс­тракційну колбу, доливають 50 см³ діізопропілового ефіру і екстра­гують протягом 5 хв у мікроподрібнювачі. Потім вміст колби фільт­рують крізь складчастий фільтр у конічну колбу на 100 см³, видав­люючи залишки рідини порцеляновим товкачиком. За допомогою аспіратора піпеткою відбирають 10 см³ екстракту, переносять у хі­мічну склянку на 100 см³, доливають 40 см³ 5%-го розчину гліцери­ну. В склянку занурюють якір магнітної мішалки і вставляють його в гніздо. На штативі мішалки закріплюють мікробюретку з розчи­ном свинцю ацетату і датчик кондуктометра. У склянку з рідиною, що титрується, занурюють кондуктометричну чашку і визначають нульову точку. Починають титрувати: доливають 0,1 — 0,2 см³ розчи­ну свинцю ацетату, постійно помішуючи, після кожної порції на кондуктометрі визначають значення сили струму, що проходить че­рез розчин. Як тільки сила струму почне значно підвищуватись, до­дають ще 4 — 5 порцій свинцю ацетату. За одержаними значеннями будують графік титрування: на осі абсцис відкладають кількість свинцю ацетату, а на осі ординат — значення сили струму. З точки перетину на вісь абсцис опускають перпендикуляр, знаходять точку еквівалентності а, що відповідає кількості свинцю ацетату, витра­ченого на титрування альфа-кислоти. Вміст альфа-кислоти Х у пе­рерахунку на абсолютно суху речовину визначають за формулою

_х_2,547

^х_ їМ—Ж'¹⁰°,

де V — об'єм 4%-го розчину свинцю ацетату, витраченого на титру­вання, до точки еквівалентності, см³; Ж — вологість хмелю, %; 2,54 — постійний коефіцієнт.

X _

зультатів двох паралельних визначень. Розбіжність між ними не повинна перевищувати 0,1 %.

Для приготування 5%-го розчину гліцерину 5 см³ гліцерину роз­чиняють у 95 см³ етилового спирту; для приготування 4%-го розчину свинцю ацетату 4 г речовини розчиняють у 25%-му спиртовому роз­чині гліцерину (75 см³ етилового спирту + 25 см³ гліцерину).

Вміст сірчистого ангідриду визначають йодометричним ме­тодом. Для цього 6 г сульфітованих шишок хмелю вміщують у ко­нічну колбу на 250 см³ і заливають 145 см³ 20%-го буферного роз­чину. Вміст перемішують, залишають на 30 хв, потім фільтрують крізь вату. Відбирають 25 см³ фільтрату в конічну колбу на 100 см³, доливають розчин натрію гідроксиду, закривають пробкою і зали­шають на 2 хв. У колбу добавляють 2 см³ 6 н. розчину НС1 і зразу титрують 0,01 н. розчином йоду в присутності 0,5 см³ 1%-го розчину крохмалю.

Для визначення вмісту інших речовин, що піддаються окислен­ню, паралельно проводять контрольний дослід. У колбу на 100 см³ доливають 25 см³ вихідного фільтрату, 1 см³ 40%-го розчину форма­ліну, витримують протягом 10 хв для перевірки повноти реакції із сірчистою кислотою і титрують 0,01 н. розчином йоду в присутності крохмалю.

Вміст сірчистого ангідриду Х (%) у перерахунку на абсолютно су­ху речовину визначають за формулою

_ У_рК -0,00032 -100

^х _ м(100 - її■) '

де У_р — різниця між кількістю 0,01 н. йодного розчину, витраченого на основне та контрольне титрування, см³; К — поправний коефіці­єнт перерахунку на 0,01 н. розчин йоду; М — маса наважки хмелю, г; ї — вологість хмелю, %.

Розбіжність між результатами паралельних титрувань не пови­нна перевищувати 0,03 %.

Визначення розрахункової маси хмелю. У разі зниженої во­логості порівняно з базисною (12 %) перераховують масу партії хме­лю за формулою

_м ^м ф (І⁰⁰ - ї) ^р100 - ї_б'

де М_р — розрахункова маса партії, кг; М_ф — маса партії за фактич­ною вологістю, кг; ї_ф — фактична вологість хмелю, %; ї_б — базис­на вологість хмелю, %.

Приклад

Партія хмелю масою 1000 кг має вологість 9 %. Доводять масу хмелю до маси з базисною вологістю:

1000 -(100 - 9) ^МР =100 -12=¹⁰³⁴'^{09 кг}- Отже, розрахункова маса хмелю дорівнює 1034 кг.

Завдання

1. Провести технохімічну оцінку партії хмелю-сирцю чи хмелю пресованого.

2. Визначити вміст альфа-кислоти у зразках хмелю-сирцю та хмелю пресо­ваного.

3. Установити відповідність проаналізованих зразків вимогам ДСТУ.

4. Визначити розрахункову масу хмелю.

Матеріали і обладнання:зразки хмелю, ваги, лінійки, бюкси, млинок, тиглі, муфельна піч, ексикатор; кондуктометр, мішалка магнітного типу, мікроподріб- нювач, електромлинок, автотрансформатор ЛАТР, ваги, шафа сушильна, колби конічні на 50 — 100 см³, піпетки на 10 см³, мікробюретки на 5 см³, хімічні склянки на 100 см³, колби екстракційні, лійки скляні, аспіратор, товкачик порцеляновий, папір фільтрувальний, діізопропіловий ефір, гліцерин, свинцю ацетат.

Заняття 5. Оцінка якості сировини тютюну і махорки (загальні положення)

Сировину тютюну та махорки використовують для виробництва тютюнових виробів, нікотину, лимонної і яблучної кислот. У техніч­но дозрілих листках тютюну міститься близько 15 — 20 % сухих ре­човин, у тому числі 6 — 7 % вуглеводів (забезпечують горючість ви­робів), 6 — 9 % білків (надають гіркоти та неприємного запаху), 1,2 — 1,5 % нікотину, незначна кількість ефірних масел та органічних кислот. Якість тютюну висока при співвідношенні вуглеводів і біл­ків, що дорівнює одиниці. Сировина махорки містить більше ніко­тину (3 — 4 %) та органічних кислот (6 — 8 %).

Хімічний склад сировини тютюну й махорки змінюється залежно від умов вирощування, строків збирання, післязбиральної обробки. З тютюну збирають листки за кілька ламок, з махорки — стебла вибір­ково у міру дозрівання. Сировина махорки буває ферментованою і неферментованою. Для одержання нікотину її сушать без проведення ферментації, для інших цілей — ферментують, а потім сушать.

Характерною ознакою дозрівання листків тютюну та махорки є їх забарвлення. Недозрілі, погано пров'ялені листки тютюну мають більш або менш виражене зелене забарвлення, перев'ялені — тем­но-коричневе, буре. Дуже зелене забарвлення листків свідчить про неповний розклад у них хлорофілу, а також про підвищений вміст білкових речовин, що загалом погіршує ароматичність і смакові якості виробів. Крім того, недозрілі листки легко пересихають і так само легко перезволожуються, ускладнюючи зберігання. Темно-буре та буре забарвлення свідчить про недотримання технології після­збиральної обробки, що призводить до відмирання клітин листків. Механічна пошкодженість листків спричинює нерівномірність їх висушування. При пошкодженні хворобами (монтар) та шкідника­ми (трипс, попелиця) погіршуються технологічні властивості тютю­нової сировини (вологоємність, стійкість проти пошкодження плісе- нями), що призводить до її втрат.

Визначення товарного сорту тютюнової сировини та контроль за її якістю при здаванні-прийманні здійснюються органолептично за сукупністю зовнішніх ознак.

Ферментована тютюнова сировина різних типів і підтипів за якістю поділяється на чотири товарних сорти залежно від стигло­сті, забарвлення, ступеня пошкодженості хворобами та шкідниками, механічної пошкодженості, засміченості. Листки тютюну першого товарного сорту мають бути дозрілими, допускається незначний вміст недозрілих і перезрілих. Колір листків — жовтий, оранжевий, червоний, коричневий з відтінками, з пошкодженістю пластинки листка трипсом не більш як на 20 %, крапчастою зеленню не більш як на 20 %, з пошкодженістю механічною не більш як на 80 %, із засміченістю не більш як 1 - 3 % залежно від способу обробки.

Пристрій УРЦТ дає змогу визначити належність листків тютюну до однієї з двох груп за кольором. Принцип його дії ґрунтується на фото­електричному методі розпізнавання кольору. Шість паралельних ка­налів розпізнавання працюють за загальною програмою сортування.

Листки різних ламок належать до різних товарних сортів. Розра­хункова вологість ферментованого тютюну становить 19 - 21 % за­лежно від сорту. За цим показником тютюнова сировина поділяєть­ся на три групи: 1) суха (при здавлюванні в руці кришиться); 2) нор­мально волога (набуває початкової форми); 3) волога (розправляєть­ся частково або не розправляється зовсім).

Неферментована тютюнова сировина поділяється на чоти­ри сорти залежно від забарвлення (найкраще — оранжеве, світло- коричневе), еластичності, розміру (для першого сорту ширина не менш як 16 см, довжина не менш як 30 см), механічної пошкодже­ності (для першого сорту допускається пошкодженість тільки на од­ній половині листка і не більш як на 15 % площі), пошкодженості хворобами і шкідниками (в першому сорті допускається не більше трьох крапок діаметром не більш як 2 мм на одній половині листка), засміченості (для першого сорту не більш як 0,5 %), вологості (не більш як 30 %).

Під час приймання тютюнової сировини перевіряють її вологість, засміченість піском, землею. Сорт визначає приймальник-сорту- вальник. Правильність визначення показників якості контролює лабораторія ферментаційного заводу.

Сировина неферментованої махорки залежно від якості по­діляється на три групи: 1) гамуз — цілі рослини з невідокремленим від стебел листям, з розколотим уздовж або надколотим посередині (глицьованим) чи уздовж роздавленим стеблом; 2) махоркове лис­тя — з черешками, відділене від стебел; 3) махоркове стебло — без листя, роздавлене чи розколоте уздовж.

Визначаючи товарний сорт сировини, беруть до уваги ступінь об- листяності рослин, щільність листя, пошкодженість механічну, хво­робами та морозом, щільність стінок стебел, вид обробки, вологість та засміченість (табл. 48).