6. Роль детритно-гумусового та біотичного комплексів ґрунту в колообігах вуглецю і кисню.

Відмерлі рослинні і тваринні організми неминуче зазнають розкладання, кінцевою стадією якого є повна мінералізація. Вони мінералізуються не відразу, а піддаються низці тривалих і складних перетворень. Одночасно з мінералізацією органічних речовин у ґрунті відбувається й процес гуміфікації - утворення гумусу або перегною. Ґрунтовий гумус на відміну від інших продуктів розкладання і перетворення органічних речовин характеризується значною стійкістю до розкладання і подальших змін, внаслідок чого він здатний накопичуватись у ґрунті.

Під гумусом розуміють високомолекулярну органічну речовину темного кольору, яка утворюється внаслідок розкладання рослинних і тваринних решток та продуктів життєдіяльності організмів. До його складу входять гумінові і фульвокислоти, гуміни, ароматичні сполуки, ліпіди, амінокислоти та інші органічні речовини

Детрит є компонентом органічної частини ґрунту, він представлений напіврозкладеними органічними рештками. Має важливе значення в колообігу органічної речовини, є невід'ємною частиною загальної маси гумусу ґрунту.

Під органічною речовиною ґрунту слід розуміти дуже складний комплекс різних сполук, який містить:

1) нерозкладені і слабко розкладені рослинні і тваринні рештки;

2) білок тіл живих і мертвих мікроорганізмів;

3) ґрунтовий перегній (гумус);

4) різні проміжні продукти розкладання органічних решток;

5) компоненти рослин, які важко розкладаються, наприклад дубильні речовини (смоли, лігніт та ін.);

6) речовини, що утворилися внаслідок хімічної взаємодії між продуктами розкладання органічної речовини і мінераль­ними сполуками ґрунту.

Органічні речовини залежно від умов середовища розкладаються по-різному: в аеробних умовах цей процес іде швидко, в анаеробних - повільно. Різняться й кінцеві продукти розкладання. Так, за аеробного процесу завжди утворюються повністю окиснені продукти, наприклад вуглекислий газ, вода, азотна, фосфорна, сірчана та інші кислоти, які реагують з основами й утворюють різні солі, що йдуть на живлення рослин. За анаеробного ж розкладання (без доступу повітря) утворюються різні неокиснені сполуки - СН₄, Н₂S, NH₃, РН₃, FeO та інші, більшість з яких є отруйними для коренів культурних рослин/

Однак слід підкреслити, що жоден із цих процесів окремо сам по собі неспроможний створити у ґрунті сприятливі умови, необхідні для доброго росту і розвитку рослин. Так, аеробний процес хоча й постачає розчинні в ґрунті форми азоту і зольних сполук, придатні для живлення культурних рослин, але відбувається дуже енергійно. Органічна речовина при цьому швидко згоряє, й елементи, що містяться в ній, переходять у форму окиснених мінеральних солей і вилужуються з гумусового шару ґрунту в нижчі шари.

Анаеробний процес зовсім непридатний для мобілізації азоту і зольних елементів органічної речовини, оскільки не тільки сприяє збереженню її в ґрунті, а й може спричинювати відновлення деяких мінеральних сполук і переведення їх у незасвоювані рослинами форми.

Сприятливі для рослин умови створюються в ґрунті лише в разі одночасного розвитку і поєднання аеробного й анаеробного процесів. Тому постійно слід дбати про структуру грунту, достатню його розпушеність, забезпеченість органічними речовинами, киснем, що досягається диференційованим обробітком ґрунту, внесенням добрив, проведенням меліоративних робіт тощо.