7. Оптимізація землекористування.

За властивостями земельні ресурси характеризують як вичерпні, обмежені і частково відновлювані. Водночас, за підрахунками вчених, площа земельних ресурсів у світі в розрахунку на одну людину щорічно скорочується на 2 %, а площа продуктивних угідь - на 6-7%.

Існування, соціальне благополуччя і здоров'я народу України нерозривно пов'язані з землею. Земельні ресурси, на використанні яких формується близько 95 % обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, по праву вважають первинним чинником виробництва, фундаментом економіки України. Підраховано, що частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави перевищує 40 %. Якщо в ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України виробничим фондам й оборотним засобам належить 20-21 %, трудовим ресурсам - 38-39, то землі - 40 - 44 %.

Земельний фонд України характеризується високим біопродуктивним потенціалом, у його структурі переважають землі з родючими ґрунтами, що є основною базою землеробства країни. В нашій державі зосереджено майже 28 % світової площі чорноземів - найродючіших ґрунтів суходолу. За експертними оцінками, за раціональної структури й організації землекористування та відповідного наукового і ресурсного забезпечення Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140- 145 млн. людей або прогодувати ще дві такі самі країни.

Проте ставлення до земельних ресурсів, рівень їх використання й охорони як в усьому світі, так і в Україні, поки що знаходяться не на належному рівні. Невпинно зростають території міст та площі забудованих земель за рахунок сільськогосподарських угідь. Збільшуються площі земель, порушених антропогенною діяльністю, особливо видобуванням корисних копалин. Масові вирубування лісів та лісозахисних насаджень, велика питома вага розораних земель, порушення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур, проведення меліоративних робіт призводять до вітрової, водної, хімічної ерозії ґрунтів. Земля й досі залишається єдиним природним ресурсом, використання якого не лімітується.

За кваліфікаційною ознакою земельні угіддя України умовно поділяють на дві групи: сільськогосподарські, які використовують для виробництва сільськогосподарської продукції (рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження), і не сільськогосподарські, тобто землі, не залучені в сільськогосподарський обіг (ділянки під лісами, болотами, будівлями, шляхами, населеними пунктами, об'єктами промисловості, енергетики тощо).

В Україні надзвичайно високий рівень освоєння земель: до господарського використання залучено понад 92 % її території. Лише близько 5 млн га (~ 8 %) знаходиться у природному стані (болота, озера, річки, гори). 82 % земельних ресурсів є головним засобом виробництва сільського і лісового господарства, причому сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані норми. Якщо розораність території України (відношення площі ріллі до всієї території) становить 55,5 %, а сільськогосподарських угідь (відношення площі ріллі до площі сільськогосподарських угідь) - 82 %, то в таких областях, як Вінницька, Тернопільська і Кіровоградська - більше 90 %; в окремих районах цей показник понад 96 %. Екстенсивний характер має внутрішньогалузеве використання території: для внутрішньогосподарського будівництва, інших невиробничих потреб (під шляхи, прогони, вулиці, двори) відведено 5 - 7 % загальної площі продуктивних земель.

За даними вчених, в Україні треба збільшити площу луків і пасовищ у 2,7, а лісів - у 1,8 раза. Природні кормові угіддя забезпечують рентабельність м'ясо-молочного скотарства у світі. Вони вдвічі перевищують площі орних земель, а в Україні - навпаки, площа ріллі майже в 5 разів перевищує площу лукопасовищних угідь. На душу населення їх припадає в Україні в 6 разів менше, ніж у середньому в світі. Для порівняння: у ФРН цей показник становить 31,8 %, у Великій Британії - 18,5, КНР - 19,5, у СІЛА - 20 %.

Для оптимізації землекористування з урахуванням соціальних, економічних, енергетичних, матеріально-технічних та екологічних умов у найближчі 4 - 5 років необхідно зменшити площі землі в обробітку щонайменше на 10 млн. га і перевести її в природні кормові угіддя, в тім числі близько 2 млн. га - під заліснення.

Територія України найменше обліснена в Європі, нині лише 14,3 % її зайнято лісом за норми 25 %. Переведення ріллі в природні кормові угіддя і заліснення дасть змогу дещо оптимізувати структуру агроландшафтів, відновити порушене співвідношення між природними комплексами (ріллею, луками, лісом, водою), запобігти ерозійним процесам і негативному впливу посух, оскільки ліси і природні угіддя не лише самі не піддаються ерозії і посухам, а й зм'якшують жорсткість цих явищ на посівах сільськогосподарських культур. Перш за все в природні кормові угіддя і заліснення треба перевести ріллю на схилах стрімкістю 3° і більше (4329 тис. га), малопродуктивні землі (2,5 млн га), засолені ґрунти ( 457 тис. га), роз­орані землі гідрографічного фонду (1,5 млн га), землі довкола ферм великої рогатої худоби та поблизу населених пунктів для випасання худоби населення (~ 1 млн га) (табл. ).

Через недосконалість нормативів, незадовільний рівень проектно-технічних вирішень земельні ресурси використовуються нераціонально. Дуже висока питома землемісткість у промисловості, транспорті. Так, у хімічній промисловості на кожну умовну одиницю капіталовкладень припадає 6,6 га землі, в кольоровій металургії - 2,9, нафтопереробній галузі - 2,3, теплоенергетиці - 2,5, машинобудуванні - від 2,0 до 4,0 га. Надвисока землемісткість у гірничо-видобувній промисловості - 42,9 га, промисловості кольорових металів - 30,0, чорних металів - 23,9, видобутку вугілля - 12,9 га на умовну одиницю капіталовкладень. Чинні офіційні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в нашій країні в 2,5 - 2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи

Таблиця . Стан земельних угідь України