4.3. Система удобрення
Система удобрення — це комплекс науково обґрунтованих прийомів раціонального екологічно чистого використання органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів, розрахований на ротацію сівозміни, в якому передбачено норми, строки, способи та своєчасність заробляння в ґрунт добрив залежно від запланованого урожаю, біологічних особливостей, чергування культур у сівозміні з урахуванням властивостей та поєднання органічних, мінеральних добрив, їх прямої дії та післядії, ґрунтово-кліматичних і економічних умов господарства, охорони навколишнього середовища.
Основними завданнями системи удобрення є:
1) вирощування високих і стабільних урожаїв з високою якістю продукції;
2) забезпечення максимально можливої продуктивності сівозміни;
3) систематичне підвищення і раціональне використання родючості ґрунту за доцільного застосування добрив;
4) підвищення окупності одиниці внесених добрив і продуктивності праці;
5) зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення високого прибутку господарства.
Під час складання системи удобрення особливу увагу треба приділяти балансу біогенних елементів - складових елементів живих організмів, без яких неможливе їх існування.
Баланс основних елементів живлення визначається співвідношенням між загальним винесенням їх урожаєм та кількістю, що повертається в ґрунт. Баланс може бути позитивним, якщо елементів живлення в ґрунт вноситься більше, ніж виноситься урожаєм, і негативним, якщо урожаєм їх виноситься більше, ніж повертається у грунт.
Прийоми та способи застосування добрив. Способи та строки внесення добрив визначаються біологічними і сортовими особливостями культур, попередників, ґрунтово-кліматичними умовами й організаційно-господарськими можливостями господарства. Основними способами застосування добрив є розкидний і локальний. За призначенням внесення добрив цими способами може бути основним, рядковим або підживленням.
Розкидний спосіб внесення добрив передбачає суцільний рівномірний розподіл їх по поверхні з наступним зароблянням у ґрунт при основному, передпосівному, припосівному внесенні, а також як підживлення. В разі оранки плугом із передплужником понад 80 % гранульованих добрив потрапляє в шар ґрунту 8-18 см, а за оранки без передплужника вони рівномірно розподіляються по всьому орному шару ґрунту. Якщо добрива заробляють у ґрунт культиваторами або боронами, 50 - 80 % їх залишається в шарі ґрунту 0-2 см, а 81-100% - розміщується в шарі 0 - 6 см. За безвідвального обробітку добрива в ґрунті розподіляються локально.
Локальний спосіб внесення добрив порівняно з розкидним дає змогу зменшити поверхню взаємодії добрива з ґрунтом, що сприяє кращому засвоєнню елементів живлення рослинами, підвищує врожайність зернових культур на 2 - 5 ц/га, зерна кукурудзи - на 5 - 8, картоплі, коренеплодів, овочевих культур - на 20 - 40 ц/га і більше. Підвищення врожайності за локального внесення пояснюють меншим вбиранням елементів живлення ґрунтом, кращим їх усвоєнням рослинами та меншими втратами газоподібних сполук азоту. Так, коефіцієнт використання фосфору з суперфосфату за цього способу внесення зростає в 2 - 3 рази.
Строки внесення добрив. Розрізняють передпосівне (основне), припосівне (рядкове, гніздове) внесення добрив і підживлення (внесення добрив протягом вегетації рослин). В основне внесення дають повну норму органічних добрив і 70 - 80 % річної норми мінеральних.
Розподіл норми основного фосфорно-калійного добрива на основне внесення і для підживлення неефективне, особливо в умовах недостатнього зволоження.
Весняне внесення гною та компостів призводить до подовження строків виконання ранньовесняних робіт, внаслідок чого знижуються прирости врожайності та оплати одиниці добрива, значно зростають втрати поживних речовин.
В умовах виробництва часто доводиться довносити добрива навесні під передпосівний обробіток ґрунту. Такий спосіб їх внесення не повною мірою сприяє підвищенню врожайності, зменшує оплату одиниці добрива врожаєм.
Припосівне внесення добрив передбачає заробляння їх під час сівби неподалік від рядків або гнізд на 2 - 3 см глибше і збоку від насіння. Відхилення за рядкового внесення від встановленої глибини не повинно перевищувати ±1,5 см.
Підживлення - це внесення добрив під час вегетації рослин з метою посилення їх живлення в певні періоди розвитку і формування окремих органів рослин, сприяння відпливу поживних речовин, підвищення якості продукції. Підживлення за часом їх проведення поділяють на ранні (ранньовесняні) і пізні, за призначенням - на кореневі й позакореневі.
Застосовуються добрива і з поливною водою, яке передбачає їх внесення як на поверхню, так і в глиб ґрунту. Нині дедалі ширше виристовують крапельне зрошення.
- Лекція 1 Вступ до агроекології
- 1. Історія агроекології. Предмет і завдання агроекології
- 2. Основні екологічні терміни, поняття та закони
- 3.Методи досліджень
- 4. Екологічна ситуація в агросфері України.
- 5. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу
- Лекція 2 Агроекосистема
- 1. Поняття про агроекосистему.
- 2. Рівні організації та типи агроекосистем.
- 3. Екологічні чинники агроекосистем.
- 3.1. Світло як екологічний чинник.
- 3.2. Тепло як екологічний чинник.
- 3.3. Вода як екологічний чинник
- 3.4. Склад повітря як екологічний чинник.
- 3.5. Рух повітря як екологічний чинник.
- 3.6. Геохімія ґрунтів як екологічний чинник.
- 3.7. Біогенні чинники.
- 3.8. Антропогенні чинники.
- 3.9. Інформація як екологічний чинник.
- 4. Природні ресурси.
- Лекція 3. Агрофітоценоз та зооценоз
- 1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
- 2. Фермський біогеоценоз (екосистема)
- 3. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринами організмами.
- 4. Вплив тваринництва на навколишнє середовище.
- Лекція 4. Грунт
- 1. Ґрунт - базова складова агроекосистеми.
- 2. Чинники ґрунтотворення.
- 3. Родючість ґрунту - важливий чинник функціонування агроекосистеми.
- 4. Роль мінеральної речовини ґрунту у формуванні його родючості.
- 5. Буферність ґрунту.
- 6. Ґрунтовий біотичний комплекс.
- Лекціяґ 5. Клімат агроекосистеми
- 1. Кліматичні чинники.
- 1.1. Сонячна радіація.
- 2. Вплив кліматичних чинників на мінеральне живлення рослин.
- 3. Вплив кліматичних чинників на розвиток і поширення шкідників і хвороб рослин.
- Лекція 6. Біогеохімічні цикли біофільних елементів
- 1. Загальні особливості біологічного та біогеохімічного колообігів біогенних елементів в агроекоценозах.
- 2. Ґрунт - сполучна ланка колообігів елементів.
- 3. Колообіг вуглецю.
- 4. Колообіг кисню.
- 5. Фотосинтез.
- 6. Роль детритно-гумусового та біотичного комплексів ґрунту в колообігах вуглецю і кисню.
- 7. Колообіг азоту.
- 8. Колообіг фосфору.
- 9. Колообіг сірки.
- 10. Колообіг кальцію, калію, магнію і натрію.
- Лекція 7. Меліоративна агроекологія
- 1. Загальні свідчення.
- 2. Методи і способи осушення заболочених земель.
- 3. Агроекологічні проблеми інтенсивного землеробства на осушених землях.
- 4. Еколого-технологічні основи зрошення сільськогосподарських культур.
- 5. Вапнування ґрунтів.
- 6. Агролісомеліорація.
- 7. Оптимізація землекористування.
- Лекція 8. Керування стійкістю агроекосистеми
- 1. Загальні поняття про стійкість агроекосистеми
- 2. Причини та наслідки порушення стійкості агроекосистеми
- 3. Напрями мінімізації обробітку ґрунту
- 4. Шляхи збільшення ресурсу органічної речовини ґрунту
- 4.1. Азотні добрива та бобові рослини
- 4.2. Вермикомпостування
- 4.3. Система удобрення
- 4.4. Оптимізація живлення рослин
- 4.5. Хімічні меліорації
- 5. Захист ґрунту від ерозії як засіб керування стійкістю
- 6. Агролісомеліорація
- 7. Ґрунтозахисні сівозміни
- 8. Системи ґрунтозахисного обробітку та грунтозахисна техніка
- 9.Застосування структуротворних та захисних стабілізаційних синтетичних препаратів
- Лкція 9. Оптимізація структури агроекосистеми
- 1. Значення сівозміни як структурної основи агроекосистеми
- 2. Оптимізація архітектоніки рослинного покриву
- 3. Лучні біоценози, їх роль в оптимізації просторово-часової структури стада
- Лекція 10. Обмеження шкідливого агротехногенного навантаження
- 1. Зменшення пестицидного навантаження.
- 2. Раціональне використання агрохімікатів.
- 3. Маловідходні і безвідходні технології.
- 4. Мінімізація негативного впливу техніки.
- 5. Точне землеробство.
- Лекція 11. Радіонукліди та важкі метали як екологічний чинник в агроекосистемах
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- 1. Іонізуюче випромінювання як екологічний чинник у сфері сільськогосподарського виробництва.
- 1.2. Міграція радіонуклідів сільськогосподарськими ланцюгами.
- 1.3. Дія іонізаційного опромінення на рослини.
- 1.4. Відновні процеси у рослинних організмах.
- 1.5. Надходження радіонуклідів у тваринницьку продукцію
- 1.6. Дія іонізаційного випромінювання на тварин.
- 1.7. Заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції рослинництва
- 1.8. Технологічні заходи заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції тваринництва.
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- Лекція 3 Агроландшафти
- 1. Поняття та типи агроландшафтів
- 2. Шляхи створення агроландшафтів
- 3. Флора та фауна агроландшафтів
- Лекція 4 Охорона повітряних та водних ресурсів
- 1. Забруднення повітряного простору та його охорона
- 2. Забруднення водного басейну. Охорона малих річок
- Лекція 5 Охорона земельних ресурсів
- 1. Ерозія ґрунтів
- 2. Переущільнення та рекультивація земель
- 3. Системи альтернативного землеробства
- Лекція 6 Екологія використання мінеральних добрив
- 1. Мінеральні добрива та біосфера
- 2. Нітрати та зменшення їх негативного впливу
- Лекція 7 Пестициди План
- Лекція 8 Іонізуюче випромінювання як екологічний фактор План
- 1. Джерела радіоактивного забруднення
- 2. Дія іонізуючого випромінювання на живі організми
- 3. Заходи зменшення вмісту радіонуклідів у с.-г. Продукції
- Лекція 9 Екологія тваринництва План
- Екологічні проблеми тваринницьких комплексів
- Утилізація і переробка відходів тваринництва
- Лекція 10 Безвідходні технології переробки сільськогосподарської продукції. Екологічна безпека
- Безвідходні технології переробки с.-г. Продукції
- Екологічна безпека
- Практичне зайняття. Антропогенні зміни біохімічних циклів та ряди технофільності.