2. Раціональне використання агрохімікатів.
Добрива та хімічні меліоранти можуть негативно впливати на навколишнє середовище, що в основному виявляється у:
1) погіршенні властивостей і зниженні родючості ґрунту;
2) забрудненні підземних і поверхневих вод, повітря хімічними елементами та сполуками;
3) зниженні якості продукції (складу органічних речовин, зольних елементів, накопиченні нітратів і нітритів, погіршенні смакових якостей).
Все це в кінцевому підсумку позначається на здоров'ї людини. Підвищеному розходу агрохімікатів сприяють недосконалість технологій транспортування, зберігання, підготовки і внесення добрив та хімічних меліорантів, слабка матеріально-технічна база. Недостатня кількість спеціалізованих анспортних засобів, застосування перевалочної схеми доставки мінеральних добрив і хімічних меліорантів від заводу до складу і поля, перевезення і зберігання їх незатареними призводить до втрат внаслідок знесення вітром чи змивання водою. Проблеми створює і недостатня місткість типових сховищ, які відповідають вимогам природоохоронних нормативів щодо розміщення й обладнання з урахуванням відстані до водних об'єктів, населених пунктів та тваринницьких приміщень, гідрологічних умов, рози вітрів, механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, технології підготовки добрив до внесення (подрібнення, змішування).
Несприятливими чинниками є також велика нерівномірність розкидного внесення агрохімікатів існуючими машинами (не повинна перевищувати 15 %), низька забезпеченість машинами для внутрішньоґрунтового внесення твердих і рідких мінеральних добрив.
Основним заходом, спрямованим на зменшення негативних наслідків, пов'язаних із названими причинами, може стати застосування контейнерної технології доставки агрохімікатів, змішувачів, розтарювачів-змішувачів, автомобільних транспортувальників. Особливу увагу слід приділяти можливим технологічним проблемам при заготівлі, приготуванні та внесенні органічних добрив. Недосконалість систем видалення гною та техніки для рівномірного його внесення, недостатні місткість сховищ органічних добрив, розрахованих на зберігання їх протягом 6 міс, та площа полів зрошення для використання гнойових стоків, неналежна увага, яку приділяють компостуванню, - ось головні причини забруднення вод і повітря й одночасно орієнтири для поліпшення екологічної ситуації.
З метою раціонального використання агрохімікатів слід дотримуватись науково-обгрунтованої системи удобрення в сівозміні. Норми мінеральних добрив треба визначати з урахуванням якомога більшої кількості чинників - вмісту в ґрунті доступних рослинам форм елементів живлення, попередника, норм органічних добрив, гранулометричного складу ґрунту, рельєфу та ін.
Внесення високих норм азотних добрив, що перевищують у середньому 120 кг/га діючої речовини, може призвести до забруднення вод нітратами. Восени не дозволяється вносити добрива, що містять азот у нітратній формі, оскільки внаслідок їх великої рухливості й низького споживання рослинами основні втрати відбуваються в зимовий період. Кращими для цього є амонійні добрива. На ґрунтах легкого гранулометричного складу слід відмовитися від осіннього застосування азотних добрив. Дробне внесення добрив у період, коли рослини найбільше потребують азоту, зменшує його вимивання з ґрунту.
Втрати добрив із поверхневим стоком істотно знижуються в разі загортання їх у ґрунт. Цьому ж сприяє розкидання по полю органічних решток, особливо соломи. Оскільки вегетуючі рослини перехоплюють мінеральний азот, зменшуючи його втрати, то застосуванням проміжних та ущільнених посівів, вирощуванням багаторічних трав можна не тільки поліпшити його використання, а й знизити забруднення вод і повітря.
Неправильне співвідношення елементів живлення може призвести до обмеження споживання рослинами азоту у зв'язку з лімітуванням їх росту іншими елементами. Оптимізація чинників та умов середовища забезпечує підвищення інтенсивності продукційного процесу, опосередковано впливає на чистоту води й повітря.
Нерацінальному використанню добрив і хімічних меліорантів сприяє і недосконалість їх властивостей. Неналежні властивості згаданих речовин обумовлені:
1) високою розчинністю та здатністю їхніх складових мігрувати в грунті або змиватися поверхневим стоком;
2) вмістом у них речовин, які зміщують реакцію ґрунтового розчину;
3) наявності в складі добрив баластних і токсичних речовин.
Для сповільнення розчинення добрив у ґрунті їх гранулюють, вкривають плівками (крім тих, ефективність яких визначається площею контакту з ґрунтом, - преципітату, фосфоритного борошна, вапнякових).
З мінеральними добривами в ґрунт потрапляють елементи, які спричинюють погіршення його властивостей та якості продукції, - баластні (фтор, натрій тощо), токсичні - важкі метали (ртуть, свинець, кадмій), арсен. Вапнуванням знижують токсичність кадмію і свинцю. Збільшення вмісту гумусу та вбирної здатності ґрунту сприяє зв'язуванню важких металів і зменшенню їх вимивання.
Також слід науково-обгрунтовано застосовувати як добрива промислові і побутові відходи, бо наприклад піритні недогарки можуть призвести до накопичення в ґрунті підвищених кількостей свинцю, міді, цинку, арсену, сірки, фосфогіпсу - фтору, стронцію, стічних вод і сапропелю - кадмію, що створює небезпеку їх вимивання в поверхневі води.
Вагомим чинником підвищеного накопичення нітратів у продукції рослинництва, який часто вважають головним, є порушення норм і правил застосування азотних добрив, а саме:
1) перевищення норм внесення, рекомендованих зональними науково-дослідними установами для відповідних грунтово-кліматичних умов;
2) віддавання переваги добривам, в яких азот знаходиться у нітратній формі;
3) внесення добрив без урахування вмісту в ґрунті мінерального азоту;
4) проведення пізніх азотних підживлень.
Норми азотних добрив під картоплю на насіння для ранньо-, середньо- і пізньостиглих сортів не повинні перевищувати: на Поліссі - відповідно 60, 90 і 120 кг/га діючої речовини; в Лісостепу - 45, 70 і 100 кг/га діючої речовини.
Максимальні норми під ранні сорти картоплі й капусти не повинні перевищувати 45 - 50 кг/га діючої речовини.
У разі внесення органічних добрив норми мінеральних азотних добрив треба зменшувати, а при плануванні невисокого врожаю - взагалі не вносити. Під баштанні культури за врожаю менш як 150 ц/га на фоні органічних добрив азотні не застосовують, за врожаю 200 - 250 п/га їх норма становить 60 кг/га в разі внесення органічних добрив і 90 кг/га діючої речовини - без внесення.
Під картоплю навесні не рекомендується вносити гній, особливо безпідстилковий. Заборонено використовувати під картоплю та овочі аміачну селітру і безводний аміак.
- Лекція 1 Вступ до агроекології
- 1. Історія агроекології. Предмет і завдання агроекології
- 2. Основні екологічні терміни, поняття та закони
- 3.Методи досліджень
- 4. Екологічна ситуація в агросфері України.
- 5. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу
- Лекція 2 Агроекосистема
- 1. Поняття про агроекосистему.
- 2. Рівні організації та типи агроекосистем.
- 3. Екологічні чинники агроекосистем.
- 3.1. Світло як екологічний чинник.
- 3.2. Тепло як екологічний чинник.
- 3.3. Вода як екологічний чинник
- 3.4. Склад повітря як екологічний чинник.
- 3.5. Рух повітря як екологічний чинник.
- 3.6. Геохімія ґрунтів як екологічний чинник.
- 3.7. Біогенні чинники.
- 3.8. Антропогенні чинники.
- 3.9. Інформація як екологічний чинник.
- 4. Природні ресурси.
- Лекція 3. Агрофітоценоз та зооценоз
- 1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
- 2. Фермський біогеоценоз (екосистема)
- 3. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринами організмами.
- 4. Вплив тваринництва на навколишнє середовище.
- Лекція 4. Грунт
- 1. Ґрунт - базова складова агроекосистеми.
- 2. Чинники ґрунтотворення.
- 3. Родючість ґрунту - важливий чинник функціонування агроекосистеми.
- 4. Роль мінеральної речовини ґрунту у формуванні його родючості.
- 5. Буферність ґрунту.
- 6. Ґрунтовий біотичний комплекс.
- Лекціяґ 5. Клімат агроекосистеми
- 1. Кліматичні чинники.
- 1.1. Сонячна радіація.
- 2. Вплив кліматичних чинників на мінеральне живлення рослин.
- 3. Вплив кліматичних чинників на розвиток і поширення шкідників і хвороб рослин.
- Лекція 6. Біогеохімічні цикли біофільних елементів
- 1. Загальні особливості біологічного та біогеохімічного колообігів біогенних елементів в агроекоценозах.
- 2. Ґрунт - сполучна ланка колообігів елементів.
- 3. Колообіг вуглецю.
- 4. Колообіг кисню.
- 5. Фотосинтез.
- 6. Роль детритно-гумусового та біотичного комплексів ґрунту в колообігах вуглецю і кисню.
- 7. Колообіг азоту.
- 8. Колообіг фосфору.
- 9. Колообіг сірки.
- 10. Колообіг кальцію, калію, магнію і натрію.
- Лекція 7. Меліоративна агроекологія
- 1. Загальні свідчення.
- 2. Методи і способи осушення заболочених земель.
- 3. Агроекологічні проблеми інтенсивного землеробства на осушених землях.
- 4. Еколого-технологічні основи зрошення сільськогосподарських культур.
- 5. Вапнування ґрунтів.
- 6. Агролісомеліорація.
- 7. Оптимізація землекористування.
- Лекція 8. Керування стійкістю агроекосистеми
- 1. Загальні поняття про стійкість агроекосистеми
- 2. Причини та наслідки порушення стійкості агроекосистеми
- 3. Напрями мінімізації обробітку ґрунту
- 4. Шляхи збільшення ресурсу органічної речовини ґрунту
- 4.1. Азотні добрива та бобові рослини
- 4.2. Вермикомпостування
- 4.3. Система удобрення
- 4.4. Оптимізація живлення рослин
- 4.5. Хімічні меліорації
- 5. Захист ґрунту від ерозії як засіб керування стійкістю
- 6. Агролісомеліорація
- 7. Ґрунтозахисні сівозміни
- 8. Системи ґрунтозахисного обробітку та грунтозахисна техніка
- 9.Застосування структуротворних та захисних стабілізаційних синтетичних препаратів
- Лкція 9. Оптимізація структури агроекосистеми
- 1. Значення сівозміни як структурної основи агроекосистеми
- 2. Оптимізація архітектоніки рослинного покриву
- 3. Лучні біоценози, їх роль в оптимізації просторово-часової структури стада
- Лекція 10. Обмеження шкідливого агротехногенного навантаження
- 1. Зменшення пестицидного навантаження.
- 2. Раціональне використання агрохімікатів.
- 3. Маловідходні і безвідходні технології.
- 4. Мінімізація негативного впливу техніки.
- 5. Точне землеробство.
- Лекція 11. Радіонукліди та важкі метали як екологічний чинник в агроекосистемах
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- 1. Іонізуюче випромінювання як екологічний чинник у сфері сільськогосподарського виробництва.
- 1.2. Міграція радіонуклідів сільськогосподарськими ланцюгами.
- 1.3. Дія іонізаційного опромінення на рослини.
- 1.4. Відновні процеси у рослинних організмах.
- 1.5. Надходження радіонуклідів у тваринницьку продукцію
- 1.6. Дія іонізаційного випромінювання на тварин.
- 1.7. Заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції рослинництва
- 1.8. Технологічні заходи заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції тваринництва.
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- Лекція 3 Агроландшафти
- 1. Поняття та типи агроландшафтів
- 2. Шляхи створення агроландшафтів
- 3. Флора та фауна агроландшафтів
- Лекція 4 Охорона повітряних та водних ресурсів
- 1. Забруднення повітряного простору та його охорона
- 2. Забруднення водного басейну. Охорона малих річок
- Лекція 5 Охорона земельних ресурсів
- 1. Ерозія ґрунтів
- 2. Переущільнення та рекультивація земель
- 3. Системи альтернативного землеробства
- Лекція 6 Екологія використання мінеральних добрив
- 1. Мінеральні добрива та біосфера
- 2. Нітрати та зменшення їх негативного впливу
- Лекція 7 Пестициди План
- Лекція 8 Іонізуюче випромінювання як екологічний фактор План
- 1. Джерела радіоактивного забруднення
- 2. Дія іонізуючого випромінювання на живі організми
- 3. Заходи зменшення вмісту радіонуклідів у с.-г. Продукції
- Лекція 9 Екологія тваринництва План
- Екологічні проблеми тваринницьких комплексів
- Утилізація і переробка відходів тваринництва
- Лекція 10 Безвідходні технології переробки сільськогосподарської продукції. Екологічна безпека
- Безвідходні технології переробки с.-г. Продукції
- Екологічна безпека
- Практичне зайняття. Антропогенні зміни біохімічних циклів та ряди технофільності.