5. Захист ґрунту від ерозії як засіб керування стійкістю

Ерозія ґрунтів - це руйнування їх під впливом природних і ан­тропогенних чинників, основними з яких є вода, вітер, механічна дія ґрунтообробних знарядь, забруднення середовища, витоптуван­ня тощо. Внаслідок ерозії ґрунтів втрачається значна частина родю­чих земель, катастрофічно знижується загальний рівень родючості орних земель.

Залежно від чинників руйнування ґрунтів розрізняють водну, ві­трову, агротехнологічну, антропогенну, пасовищну ерозію та ін.

За ступенем еродованості ґрунти поділяють на слабко-, середньо-, сильно- і дуже змиті. У слабкозмитих ґрунтах зруйнована не більш як половина гумусового горизонту, трапляється на слабкопологих схилах серед незмитих ґрунтів. У середньозмитих ґрунтах гумусо­вий горизонт зруйнований на 2/3, знаходяться вони на пологих і стрімких схилах. У сильнозмитих грунтах повністю зруйнований гумусовий горизонт і частково — перехідний, залягають вони на стрімких і опуклих схилах. У дуже змитих ґрунтах повністю зруйновані як гумусовий, так і перехідний горизонти.

Руйнування поверхні ґрунту під дією сильних вітрів називають вітровою ерозією, або дефляцією. Вона виявляється у вигляді пилових (чорних) бур і місцевої (повсякденної) вітрової ерозії. Розпочи­нається за швидкості вітру 3 - 4 м/с на супіщаних, 4 - 6 м/с - на легкосуглинкових, 5-7 м/с - на важкосуглинкових і 7 - 9 м/с - на глинистих ґрунтах. Вітрова ерозія поширена у степових посушливих районах.

Для запобігання процесам ерозії велике значення мають такі ос­новні агротехнічні заходи:

1) різноглибинний безполицевий обробіток ґрунту упоперек схилів з мульчуванням його стернею;

2) безполицеве лущення та культивація із залишанням стерні на поверхні поля;

3) щілювання ґрунтів на глибину 50 - 60 см упоперек схилів через кожні 5 - 7 м;

4) терасування стрімких схилів, нарізування валів упоперек схи­лів, борознування та ямкування зябу;

5) впровадження ґрунтозахисних сівозмін;

6) внесення органічних і мінеральних добрив, у тім числі нето­варної частини врожаю — стебел кукурудзи, соняшнику, гички, си­дератів, соломи;

7) снігозатримання та регулювання сніготанення;

8) залуження ерозійно небезпечних ділянок багаторічними тра­вами;

9) зміна структури посівних площ.

До лукомеліоративних протиерозійних заходів належить:

1) докорінне поліпшення пасовищ знищенням природних мало­продуктивних трав, посівом і вирощуванням культурних трав;

2) докорінна меліорація пасовищ, у тім числі із засоленими та со­лонцюватими грунтами;

3) поверхневе поліпшення пасовищ;

4) щілювання пасовищ і висівання трав;

5) догляд за пасовищами;

6) періодичне відновлення травостою пасовищ;

7) загальне планування (вирівнювання) поверхні пасовищ і заси­пання вимоїн;

8) виположування ярів у разі розчленування пасовищ ярами зав­глибшки до 10 м.

З лісомеліоративних протиерозійних заходів найважливішими є:

1) полезахисні лісосмуги упоперек схилів для затримання по­верхневого стоку, а також вітрозахисні лісосмуги, які влаштовують на межах полів сівозміни;

2) насадження навколо ставів і водойм;

3) суцільне або плямисте залісення еродованих чи ерозійно не­безпечних земель (пісків, виходів гірських порід на поверхню та ін­ші ділянки землі, які непридатні для сільськогосподарського вико­ристання).

Гідротехнічні протиерозійні заходи доцільно застосовувати тіль­ки тоді, коли інші неспроможні запобігти ерозії. До них належать :пеціальні споруди для регулювання стоку:

1) водозатримні вали - влаштовують на відстані, не ближче від трьох глибин яру від його вершини;

2) вали-тераси - споруджують на ріллі для повного затримання стоку;

3) вали-лимани та вали-шляхи — водозатримні гідротехнічні спо­руди на межі полів сівозміни;

4) донні та вершинні водоскидні споруди (загати, лотки-швидкотоки, східчасті перепади, консолі та ін.).