1. Поняття та типи агроландшафтів

Поверхня земної кулі – результат складної взаємодії чотирьох сфер: літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери, які утворюють географічну оболонку Землі. Головна її властивість – постійний обмін речовиною та енергією із зовнішнім світом (космічним простором) та між основними частинами самої оболонки: субстратом, повітрям, водою і біомасою, які за своїми властивостями є неоднорідними. Шар безпосередньої їх взаємодії виділяється в особливу ландшафтну сферу, яка служить місцем трансформації сонячної енергії у різні види земної енергії, середовищем найбільш сприятливим для розвитку життя, і утворює природний географічний ландшафт. Це генетично відносно однорідна ділянка території, що складається із взаємодіючих природних компонентів і підпадає під вплив людини. Ландшафти мають свій індивідуальний зовнішній вид і внутрішню струк­туру, що утворюється прямими і зворотними зв'язками та взаємодіями між ландшафтоутворюючими природними компонентами, конкретне положення на земній поверхні і межі, розвиток у просторі і часі, що визначається змінами в співвідношенні маси і енергетичного балансу (полісся і лісостеп України, степовий південь України). Результатом господарської діяльності людини є антропогенні ландшафти – природно-антропогенні комплекси, які у покинутому стані намагаються повернутися до свого первісного стану.

Сільськогосподарські ландшафти розрізняють на польові, садові та лукопасовищні.

Польові ландшафти формуються шляхом переорюван­ня ґрунтового шару, внесенням добрив і вирощуванням біомаси. Великий вплив на фізико-хімічні, гідрологічні і кліматичні влас­тивості польових ландшафтів має система ведення сільського госпо­дарства. Постійний багаторічний агротехнічний режим викликає при­стосування бур'янів і шкідливих для посівів тварин. Крім того в ґрунтах проходить мінералізація органічної речовини і гумусу. Темпе­ратура і вологість повітря, швидкість вітру різні над пшеничним по­лем, плантаціями цукрового буряка і посівами кукурудзи.

Садові ландшафти характеризуються слабовираженою само­регуляцією, високим рівнем родю­чості і великою потребою у агротехніці. Важливою особливістю таких ландшафтів є рельєфна різновидність. За формою садовий ландшафт вужчий у порівнянні з іншими.

Лукопасовищні ландшафти поширені в усіх приро­дних зонах. Їх стан залежить від характеру та інтенсивно­сті використання. Ступінь саморегуляції значно вища.