2. Шляхи створення агроландшафтів

Значний вплив людини на ландшафти виражений: механічним переміщенням твердих мас, порушенням кругообігу води, зміною теплового та повітряного режимів ґрунту, біологічної рівноваги та потоків міграції хімічних елементів.

Основна проблема польових ландшафтів - висока водна та віт­рова ерозії ґрунту.

Водна ерозія – це змивання і розми­вання ґрунту, вона найбільш розвинута на бугристій місцевості. Порізаність території річними долинами супроводжується широким розвитком яружно-балочної системи. Ерозійні процеси можуть виникати і розвиватись в результаті стоку талих і зимових вод. На їх інтенсивність впливають: рельєф місцево­сті, товщина снігового покриву та швидкість його танення навесні, кількість опадів. Крім того вони виникають при інфільтра­ції води в районах зрошення, де проявляється яружна (лінійна) ерозія та спов­зання ґрунту.

Вітрова ерозія – порушення верхнього родючого шару ґрунту і втрата основних елементів живлення під дією вітрів. Характерна для територій із сухим кліматом, сильними вітрами та наявним відкритим простором.

Для боротьби з ерозією застосовують ком­плекс агротехнічних (система спеціальної обробки ґрунтів), лісотехнічних (насадження лісових смуг) і гідротехнічних (систему водоуловлюючих валів та каналів) заходів.

Території, які зовсім непридатні для землеробства (яружно-балочна мережа, заплави річок, суходоли, осушені землі та старосіяні кормові угіддя), необхідно відводити під сіножаті і пасовища.

Надзвичайно великі площі земель, потенціально сприятливих для ведення сільського господарства, є непридатними завдяки веденню різної господарської діяльності. Найбільшої шкоди завдає добування твердих та рідких корисних копалин, прокладання магістральних трубопроводів, будівництво доріг та каналів тощо. Крім того порушені ділянки негативно впливають на територію, приблизно в 10 разів більшу площі безпосереднього порушення.

Відновлення порушених земель та їх освоєння можливе при їх рекультивації та фітомеліорації.

Реку­льтивація – комплекс гірничих, меліоратив­них, гідротехнічних, сільськогосподарських і інженерно-будівельних робіт, що виконуються з метою їх повернення народному господарст­ву для використання.

Виділяють технічну і біологічну рекультивацію.

Технічна ре­культивація включає великий спектр заходів, серед яких: пошарове виймання, складу­вання і зберігання ґрунтів, планування поверхні, виположування, терасування і стабілі­зація, вла­штування дренажної мережі, водовідвідних кана­лів та інші.

Біологічна рекультивація передбачає відновлення властивос­тей субстрату, запровадження мелі­оративних сівозмін, вирощування культур, найбільш придатних і ефе­ктивних для освоєння рекультивованих земель, створення на них стій­ких і життєздатних біоценозів.

Важливою умовою рекультивації є оцінка ґрунтів і порід. З точки зору придатності всі осадові породи України поділяються на 3 групи:

1. Субстрати з потенціально родючими породами (глини та суглинки)

2. Малопридатні субстрати (елювій скальних порід, піс­ки, супіски та породи, які містять легкорозчинні солі, гіпс, карбонати)

3. Непридатні субстрати, які містять токсичні речовини (групи сульфатних, сульфідних, колоїдних та скельних порід).

Фітомеліорація – використання природної перетворю­вальної функції фауни для оптимізації агроландшафтів. Цей процес можливий завдяки здатності фітоценотичного покриву виробляти біомасу, фіксувати вуглекислий газ і молекулярний азот, проду­кувати кисень та брати участь у біохімічних циклах і ґрунтових процесах

Розрізняють три види фітомеліорації:

1. Спеціальна (насадження парків, лісопарків та захисних смуг)

2. Продуктивна (використання продуктивних полів, луків, садів або виноградників)

3. Рудеральна або спонтанна (самонасадження бур'янів)

Незалежно від виду фітомеліорації, переслідуються такі цілі:

Меліоративна (лісові культури, по­садки і посіви на рекультивованих землях) – спрямована на поліпшення як фітоценозу, так і едафотопу, кліматопу та біотичних компонентів: зооценозу і мікробіоценозу.

Сануюча (санітар­но-захисні смуги та лісові масиви) – виконує санітарно-гігієнічні функції – кисневидільну, фільтруючу, фітонцидну, іонізуючу тощо.

Рекреаційна (парки та лісо­парки) – пов'язана з використанням рос­линного покриву міст і приміських зон для відпочинку населення.

Інженерно-захисна (полезахисні та протиерозійні смуги) – спрямована на протидію різним геофізичним пото­кам, таким як: вітросніговим, вітропилопіщаним, вітропилодимовим, вітроводопіщаним, водним та водно-ґрунтовим.

Архітектурно-планувальна (міська система озеленення) – в Україні ця система озеленення одержала назву комплексної зеленої зони міст і робітничих селищ.

Етико-естетична – базується на досягненнях фі­тодизайну, виховує духовність та розвиває естети­чні смаки.