1. Історія агроекології. Предмет і завдання агроекології

Перший етап накопичення знань екологічного характеру пов’язаний ще із стародавніми працями Геракліта (530-470 рр. до н.е.), Гіппократа (460-356 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), Теофраста Ерезійського (372-287 рр. до н.е.) та ін., які описували різні види біологічних організмів, способи їх існування, та вплив на природу в цілому. У добу Відродження питаннями екологічного характеру займалися перші систематики Цезалпін (1519-1603), Рей (1627-1705), Турнефор (1656-1708), що описували залежності поширення організмів від умов їх існування.

Другий етап розвитку екологічної науки пов’язаний з великими ботаніко-географічними дослідженнями Ліннея (1707-1778), Лепьохіна (1740-1802), Рульє (1814-1858), Сєвєрцова (1827-1885) і, звичайно ж, Дарвіна (1809-1882).

Третій етап системних екологічних досліджень охоплює кінець ХІХ-першу половину ХХ ст. і пов'язаний з іменами Докучаєва (1846-1903), Морозова (1867-1920), Висоцького (1865 - 1940), Вернадського (1863 - 1945), Мітчерліха (1874 - 1956), Сукачова (1880 - 1967).

Що стосується практичної сторони предмету, то перші спроби природо-охорони на Україні відомі ще з часів Ярослава Мудрого, в «Руській правді» якого існувала чітка система правової оцінки використання ресурсів і передбачалася кара за шкоду довкіллю. Ці природоохоронні традиції стали фундаментом для подальшого регулювання природо-використання ресурсів.

Сучасна екологія – одна з найголовніших фундаментальних наук, суспільно-біологічна система знань про взаємовідношення живих організмів між собою та середовищем їх існування. Аграрна екологія – у свою чергу є її галуззю і вивчає закономірності екологічних процесів і технологічних рішень у сфері сільськогосподарського виробництва.

Як окрема наука, агроекологія виникла внаслідок різкого загострення екологічних проблем в аграрному виробництві, завданнями якої є: розробка на екологічній основі прогнозів розвитку сільського господарства, альтернативних моделей землеробства, рослинництва та тваринництва, знаходження шляхів оптимального синтезу господарювання і охорони природи.

Предметом агроекології є любий елемент аграрного виробництва (посіви, насадження, тваринницькі господарства), а також аграрний ландшафт у взаємозв’язку із навколишнім середовищем. Вона розглядає системи землеробства і технології вирощування сільськогосподарських культур і тварин у світлі витрачання і відтворення природних ресурсів, оцінює екологічну обґрунтованість екологічних рішень, розробляє теоретичні основи для екологічно безвідходного і нешкідливого виробництва продуктів рослинництва та тваринництва, а також для збереження рівноваги агроландшафтів з біосферою.