1. Значення сівозміни як структурної основи агроекосистеми

Організація ведення галузі рослинництва на сівозмінних принципах ґрунтується на одному з основних законів землеробства - законі плодозміни, суть якого зводиться до потреби періодичної зміни різних у біологічному відношенні культур і послідовного їх чергування в сівозміні.

Необхідність впровадження сівозмін зумовлена комплексом чинників, які виявляються в процесі взаємодії рослин між собою та з ґрунтом. їх поділяють на біологічні, хімічні і фізичні. Встановлено, що монокультура біль­шості сільськогосподарських рослин закономірно призводить до загального падіння їх продуктивності.

Зміна місця посіву культур зменшує їх негативний вплив на родючість ґрунту та врожай внаслідок поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунту, водного й поживного режимів, мікробіологічної і ферментативної активності, зменшення шкідливості бур'янів, хвороб, шкідників.

Сівозміна - важливий біологічний та агроекологічний чинник рослинництва, зміст якого полягає в науково обґрунтованому щорічному або періодичному чергуванні культур (і пару) в часі на певній території по полях.

Сівозміни є складовими елементами систем землеробства, які розвивались і змінювались із розвитком промисловості та сільського господарства, в них відбивався ступінь інтенсивності використання землі, набір культур і засоби підвищення родючості ґрунту.

Виділяють наступні основні типи сівозмін:: польові, кормові, ґрунтозахисні, лукопасовищні, овочеві, спеціальні та ін.

Залежно від співвідношення площ сільськогосподарських культур і пару для кожного типу встановлено види сівозмін.

Видом сівозміни називають сівозміну певного типу, що різниться набором зернових, просапних, технічних, кормових культур, пару, багаторічних трав та їх впливом на родючість ґрунту.

У польових сівозмінах більше як половина площі відведена під зернові і технічні культури. За видом вони бувають зерно-просапними, зерно-паровими, зерно-паро-просапними, просапними, плодозмінними, травопільними, сидеральними.

Кормовими вважають сівозміни, в яких більш як на половині площі вирощують кормові культури. За видом вони здебільшого травопільні (з підсівом багаторічних трав), бувають траво-просапні.

Ґрунтозахисними називають сівозміни, в яких набір, розміщення та чергування культур забезпечують захист ґрунтів від ерозії. Вони здебільшого насичені багаторічними травами, мають кормовий напрям.

Лукопасовищні сівозміни часто вважають окремим типом, в них вирощують в основному багаторічні трави для випасання тварин, та заготівлі сіна та інших видів кормів, однак їх можна віднести й до одного з видів кормових сівозмін.

Овочеві сівозміни переважно насичені просапними овочевими культурами, можуть включати одне - два поля багаторічних бобових. Видова класифікація залежить від культивованих у сівозміні культур - рис, тютюн, ефіроолійні, лікарські тощо.

Сівозміни передбачають велику кількість полів: для зони Полісся - 7 - 8, для Лісостепу та Степу - 10 - 12. Впровадження таких сівозмін за дотримання технологічних вимог вирощування культур забезпечує отримання високих урожаїв, збереження родючості ґрунтів і екологічної стабільності агрофітоценозів.