3. Лучні біоценози, їх роль в оптимізації просторово-часової структури стада

Одними з найстабільніших агроекосистем сучасного землеробства є лучні біоценози. Залежно від використання їх поділяють на сінокоси та пасовища.

Згідно із сучасною класифікацією, в основу якої покладено зональні особливості видового складу рослин та гідрологічні режими, лучні угіддя поділяють на:

• суходільно-лучні - розміщені в Лісовій зоні на дерново-підзолистих та інших типах ґрунтів;

• лучно-степові - знаходяться в Лісостеповій зоні на чорноземах ;солонцях;

• середньо- і сухостепові - у Степовій зоні на чорноземах і каштанових ґрунтах;

♦ короткозаплавні - на лучних ґрунтах із короткочасним затопленням талими водами (до 15 діб);

♦ довгозаплавні - затоплюються талими водами більш як на 15 діб;

♦ болотні - на мінеральних і торфових перезволожених ґрунтах, здебільшого в Лісовій зоні.

Особливе місце серед лучних угідь займають пасовища. У пacoвищний біогеоценоз крім фітоценозу (рослинність) входить і зооценоз (тварини). На природне пасовище додатковий негативні: вплив порівняно із сінокосами чинить випасання худоби. Під час випасання на дернину тиснуть копита тварин. Найбільшого наваю таження травостою завдає велика рогата худоба, значно меншого - вівці та кози. Під тиском копит тварин порушується щільність дернини, розрізається наземна й коренева системи рослин, відбувається ущільнення ґрунту. Через фекальні виділення тварин, особливіо великої рогатої худоби, значні площі пасовищ випадають з використання. За підрахунками австралійських учених, за дворічної експлуатації пасовищ без належного догляду за ними непридатними стають до 70 % площ. Тому використання і догляд за пасовищами технологічно складніші, ніж за сінокосами.

Часто через низьку продуктивність, незадовільний видовим склад, наявність чагарників, нерівність поверхні, наявність отруйних рослин, віддаленість від місць споживання та інших чинники постає потреба у створенні багаторічних штучних трав'яних ценозів - культурних сінокосів і пасовищ. Культурні лучні угіддя, як правило, мають вищу порівняно з природними продуктивність, кращий у кормовому відношенні видовий склад, однак при створенні й використанні потребують більших матеріальних витрат.

Довговічність і продуктивність травостоїв, особливо пасовищ, визначається інтенсивністю їх використання та доглядом. Навантаження худобою має відповідати продуктивності пасовища. В разі перевантаження швидко знищується травостій, зменшується його довговічність, за незначного навантаження - збільшується кількість нез'їденої рослинності, трава швидко старіє і втрачає якість.

У системі догляду за пасовищами обов'язковими елементами є підкошування травостою після кожного спасування, вирівнювання поверхні, рівномірний розподіл екскрементів по площі. Кращими способами випасання є загінний (1-2 дні в загоні) та порційний (кілька годин на добу на огороджених електропастухом територіях). Практика використання пасовищ засвідчує, що навіть за правильної системи догляду їх продуктивне довголіття не перевищує 4-6 років. Кращі результати забезпечують сінокісно-пасовищні угіддя, частина яких слугує сінокосом, а інша частина - пасовищем зі зміною напряму використання через рік. За комбінованого використання ефективним способом подовження продуктивного довголіття травостоїв є періодичне висівання в дернину через кожні 2-3 роки цінних видів трав на сінокісних ділянках.