1. Ерозія ґрунтів

Ерозія – різноманітні та широко поширені явища руйнування і знесення ґрунту та пухких порід потоками води та вітру. Розрізняють водну та вітрову ерозії.

Водна ерозія – сукупність процесів руйнування ґрунтів, формування наносів та деградація ґрунтів під впливом води. За походженням фактори водної ерозії бувають природні, сільськогосподарські та ландшафтні. До природних відносяться поверхневий, струминний та підгрунтовий змиви, а до сільськогосподарських та ландшафтних – недоліки розміщення робочих ділянок, культур та польових доріг. Інтенсивність водної ерозії залежить від розміру полів, використання чистих парів та потужної техніки.

Вітрова ерозія – винесення, перенесення і відкладання ґрунтового матеріалу під впливом вітрів, при якому відбувається збіднення ґрунтів елементами живлення. Інтенсивність вітрової ерозії залежить від виду культур та особливостей агротехніки.

Ґрунтозахисний комплекс представляє собою систему організаційно-господарських, агротехнічних, луко-, лісо- та гідромеліоративних заходів. При цьому враховують: склад, співвідношення сільськогосподарських угідь, типи та види сівозмін, прийоми підвищення родючості ґрунтів, кількість, межі і розміщення виробничих ділянок, гідротехнічних споруд, лісосмуг та інше. Протиерозійна організація території дозволяє зменшити змив на 50%, додаткове смугове розміщення культур – на 70%, а поєднання земляних валів з контурним обробітком ґрунту – на 90%.

У цьому аспекті достатньо ефективним є ведення контурно-меліоративного землеробства, яке включає: контурну організацію території з паралельним нарізуванням контурів смуг, обладнання в межах полів сівозмін постійних водонаправляючих валів, спорудження в середині полів постійних пологих валів, насадження однорядних лісових смуг, поєднаних з водонаправляючими валами, проведення культуртехнічних робіт з метою об’єднання відокремлених робочих ділянок у єдині смуги-контури, проведення спеціальних агротехнічних заходів, що підвищують водопроникність ґрунту.

У боротьбі з еро­зією найважливіше значення надається збереженню рослинних решток на поверхні ґрунту. Вважається, що це є найефективнішим заходом захисту ґрунтів від руйнування і підвищення їх родючості. Ґрунтозахисна здатність польових культур протягом вегетаційного періоду змінюється в досить значній мірі, що дає можливість максимально її використовувати. Так сільськогосподарські культури розміщують за елементами рельєфу диференційовано з врахуванням еродованості земель, водного режиму ґрунту і біологічних особливостей культур. Смугове розміщення культур сприяє підвищенню екологічної ста­більності агробіоценозів. Зосередження ботанічної різнома­нітності культур на невеликій території сприяє зниженню чисельності багатьох шкідників і скороченню обсягів застосування інсектицидів.

У зв'язку з широким розвитком зрошування земель все більше значення набуває іригаційна ерозія ґрунтів. Причи­нами її розвитку є недоліки проектування і експлуатації зрошувальних систем, у результаті яких зменшуєть­ся родючий гумусовий горизонт, вимиваються поживні ре­човини і насіння, непродуктивно витрачається вода для зро­шення, забруднюються добривами і пестицидами водоприй­мальники, розмиваються канали, шляхові покриття, утворюються іригаційні яри, погіршується якість продукції, значно знижується родючість ґрунту. Крім того змінюється якісний склад гумусу, втрачається структура, ґрунт набуває високої щіль­ності, низької водопроникненності та вологоємкості. Втрати від забруднення навколишнього середовища продуктами змиву в багато разів перевищують ті, що завдаються безпосередньо ерозією.