Утилізація і переробка відходів тваринництва
Усі стоки тваринницьких комплексів підлягають утилізації. Ряд технологічних схем передбачає розподіл рідкого гною на тверду й рідку фракції. Тверду фракцію окремо нагромаджують, вона проходить карантин, біотермічно знезаражується і вивозиться на поля під заорювання. Рідку фракцію накопичують у ємкостях-сховищах для очищення механічними та біологічними методами або вивозять безпосередньо на поля для поливу культур.
Найпоширеніший спосіб механічного розподілу рідкої та твердої фракцій – використання відстійників. Осад, що виділяється із стічних вод, видаляють з відстійників, не допускаючи загнивання та ущільнення, його вологість становить 72—93 %.
Біологічні методи знезараження стоків ґрунтуються на хімічному окисленні органічних речовин та пригніченні або знищенні патогенних мікроорганізмів активним мулом чи плівкою. Мікроорганізми, що містяться в субстраті, за наявності кисню переводять органічні речовини в мінеральні сполуки. Процеси окислення й інактивації протікають у спеціальних спорудах – біологічних фільтрах, аеротенках, біологічних ставках або на полях зрошення і фільтрації.
Біологічні фільтри являють собою металеві або залізобетонні резервуари, заповнені фільтрувальним матеріалом (шлак, керамзит, гравій, пластмаса).
Аеротенки використовують для біологічного очищення великої кількості стічних вод. Вони являють собою бетонні або залізобетонні резервуари, через які повільно протікає суміш активного мулу і попередньо відстояної стічної рідини. Для підтримання мулу в завислому стані й подачі кисню рідину безперервно аерують. Активний мул являє собою субстрат, заселений мікроорганізмами, здатними адсорбувати й окислювати органічні речовини стічних вод.
Біологічні ставки бувають двох типів: окислювальні (аеробні) та відновні (анаеробні). Інтенсивність знезараження досягається за допомогою аерування мікроводоростями, які активно поглинають мінеральні сполуки та підлужують середовище, що сприяє інгібітуванню сапрофітної й патогенної мікрофлори.
Додатковим способом очищення стоків є використання їх для поливу сільськогосподарських культур. При зрошуванні стічними водами відбувається ґрунтове доочищення, підвищується вміст у ґрунті органічної речовини, зменшується його кислотність і поліпшуються фізико-хімічні властивості. При цьому необхідно враховувати, що компоненти стоків можуть виявитися факторами передачі збудників інфекцій, у тому числі загальних для тварин і людини. Тому для використання гнойових стоків необхідно підбирати земельні ділянки із спокійним рельєфом, що запобігало б надходженню стоків у водойми та підгрунтові води, а також витримувати 30-денну перерву між останнім зрошенням кормових угідь і початком їх використання. Крім того важливо правильно визначити гранично допустимий рівень внесення гною. Якщо культури виносять менше елементів живлення, ніж вноситься з добривами, то вони будуть вимиватися з ґрунту, забруднюючи підгрунтові води.
У теплий період року ефективною є безвідходна технологія, яка включає гравітаційний розподіл стоків на фракції. Тверду фракцію компостують, біотермічно знезаражують і використовують як добриво. Рідка фракція надходить у ставок-нагромаджувач, а потім у секційні рибоводно-біологічні ставки (водоростеві, рачкові, рибоводні).
У водоростевому ставку створюються сприятливі умови для життєдіяльності фітопланктону. Водорості утилізують біогенні елементи стоків і збагачують середовище киснем, що прискорює очистку стоків. На цій стадії активно розвивається біомаса бактерій, простіших і водоростей.
Із водоростевого ставка стоки, збагачені продуктами метаболізму, надходять у рачковий ставок, де очищення досягає ступеня, який забезпечує можливість активного розвитку личинок різних видів комах, веслоногих і різних видів рачків-фільтратів.
Із рачкового очищені стоки надходять у рибоводний ставок. Середовище містить біомасу водоростей та зоомасу, яка є кормом для мальків коропа.
Для знезараження твердої фракції гною вологістю не вище 70% використовують біотермічний метод, оснований на утворенні високої (60°С) температури і витримуванні протягом одного місяця в теплий період року і двох місяців у холодний. Якщо вологість перевищує 70%, термін збільшують до 5-6 місяців.
Альтернативною концепцією утилізації гною є використання у якості джерела енергії. Високий енергетичний потенціал дає можливість використовувати його в якості субстрату для інших організмів, палива та обігрівання приміщень.
Одним із шляхів раціонального використання енергії рідкого гною є його метанове зброджування, при якому знешкоджуються стоки, утворюється метан і зберігається органічне добриво.
Метанове бродіння здійснюється в три етапи. На першому етапі відбувається гідролітичне розщеплення високомолекулярних сполук (полісахаридів, жирів, білків) до низькомолекулярних органічних речовин (цукрів, гліцерину, жирних кислот, амінокислот). На другому етапі за участю кислот-утворюючих бактерій вони перетворюються в органічні кислоти (масляну, пропіонову, молочну) та їх солі. При цьому утворюються також спирти, вуглекислий газ, водень, а потім сірководень і аміак. На третьому етапі бактерії утворюють вуглекислий газ і метан. При цьому властивості гною як добрива зберігаються в так званому шламі, який є більш цінним і ефективним за гній. Різниця в урожайності культур може досягати 40%.
Іншим шляхом утилізації гною є отримання з нього білкових продуктів методом біологічної переробки. В екскрементах тварин міститься велика кількість органічних добрив, здатних служити поживним субстратом для різних мікроорганізмів: бактерій, дріжджів, пліснявих грибів, мікроскопічних водоростей, а також личинок мух і дощових черв'яків. Цей метод дає можливість трансформувати складні органічні сполуки, а також розвинуту супутню мікрофлору в кормову зообіомасу, яку після знезараження використовують на корм тваринам. Найбільш поширенішим є виробництво кімнатної мухи з подальшою переробкою личинок на борошно.
Біологічна переробка гною дозволяє отримувати велику кількість біодобрив. Так переробка гною за допомогою дощових черв'яків (вермикультура) дозволяє переробляти субстрат у два нових екологічно чистих продукти: біомасу черв'яків та гранульоване гумусне органічне добриво. 1га площі вермикультури протягом теплого періоду року здатен переробити близько 1300 т гною, а його продукція становитиме 25т білкового корму і 400т біогумусу.
Використання біомаси червів у тваринництві дозволяє економити на білкових кормах і отримувати екологічно чисту продукцію. Використання біогумусу дає можливість значно підвищити якість і кількість врожаю, стійкість культур до хвороб, скоротити витрати на перевезення гною. Ефективна дія перевищує дію звичайного гною у 15-20 разів.
- Лекція 1 Вступ до агроекології
- 1. Історія агроекології. Предмет і завдання агроекології
- 2. Основні екологічні терміни, поняття та закони
- 3.Методи досліджень
- 4. Екологічна ситуація в агросфері України.
- 5. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу
- Лекція 2 Агроекосистема
- 1. Поняття про агроекосистему.
- 2. Рівні організації та типи агроекосистем.
- 3. Екологічні чинники агроекосистем.
- 3.1. Світло як екологічний чинник.
- 3.2. Тепло як екологічний чинник.
- 3.3. Вода як екологічний чинник
- 3.4. Склад повітря як екологічний чинник.
- 3.5. Рух повітря як екологічний чинник.
- 3.6. Геохімія ґрунтів як екологічний чинник.
- 3.7. Біогенні чинники.
- 3.8. Антропогенні чинники.
- 3.9. Інформація як екологічний чинник.
- 4. Природні ресурси.
- Лекція 3. Агрофітоценоз та зооценоз
- 1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
- 2. Фермський біогеоценоз (екосистема)
- 3. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринами організмами.
- 4. Вплив тваринництва на навколишнє середовище.
- Лекція 4. Грунт
- 1. Ґрунт - базова складова агроекосистеми.
- 2. Чинники ґрунтотворення.
- 3. Родючість ґрунту - важливий чинник функціонування агроекосистеми.
- 4. Роль мінеральної речовини ґрунту у формуванні його родючості.
- 5. Буферність ґрунту.
- 6. Ґрунтовий біотичний комплекс.
- Лекціяґ 5. Клімат агроекосистеми
- 1. Кліматичні чинники.
- 1.1. Сонячна радіація.
- 2. Вплив кліматичних чинників на мінеральне живлення рослин.
- 3. Вплив кліматичних чинників на розвиток і поширення шкідників і хвороб рослин.
- Лекція 6. Біогеохімічні цикли біофільних елементів
- 1. Загальні особливості біологічного та біогеохімічного колообігів біогенних елементів в агроекоценозах.
- 2. Ґрунт - сполучна ланка колообігів елементів.
- 3. Колообіг вуглецю.
- 4. Колообіг кисню.
- 5. Фотосинтез.
- 6. Роль детритно-гумусового та біотичного комплексів ґрунту в колообігах вуглецю і кисню.
- 7. Колообіг азоту.
- 8. Колообіг фосфору.
- 9. Колообіг сірки.
- 10. Колообіг кальцію, калію, магнію і натрію.
- Лекція 7. Меліоративна агроекологія
- 1. Загальні свідчення.
- 2. Методи і способи осушення заболочених земель.
- 3. Агроекологічні проблеми інтенсивного землеробства на осушених землях.
- 4. Еколого-технологічні основи зрошення сільськогосподарських культур.
- 5. Вапнування ґрунтів.
- 6. Агролісомеліорація.
- 7. Оптимізація землекористування.
- Лекція 8. Керування стійкістю агроекосистеми
- 1. Загальні поняття про стійкість агроекосистеми
- 2. Причини та наслідки порушення стійкості агроекосистеми
- 3. Напрями мінімізації обробітку ґрунту
- 4. Шляхи збільшення ресурсу органічної речовини ґрунту
- 4.1. Азотні добрива та бобові рослини
- 4.2. Вермикомпостування
- 4.3. Система удобрення
- 4.4. Оптимізація живлення рослин
- 4.5. Хімічні меліорації
- 5. Захист ґрунту від ерозії як засіб керування стійкістю
- 6. Агролісомеліорація
- 7. Ґрунтозахисні сівозміни
- 8. Системи ґрунтозахисного обробітку та грунтозахисна техніка
- 9.Застосування структуротворних та захисних стабілізаційних синтетичних препаратів
- Лкція 9. Оптимізація структури агроекосистеми
- 1. Значення сівозміни як структурної основи агроекосистеми
- 2. Оптимізація архітектоніки рослинного покриву
- 3. Лучні біоценози, їх роль в оптимізації просторово-часової структури стада
- Лекція 10. Обмеження шкідливого агротехногенного навантаження
- 1. Зменшення пестицидного навантаження.
- 2. Раціональне використання агрохімікатів.
- 3. Маловідходні і безвідходні технології.
- 4. Мінімізація негативного впливу техніки.
- 5. Точне землеробство.
- Лекція 11. Радіонукліди та важкі метали як екологічний чинник в агроекосистемах
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- 1. Іонізуюче випромінювання як екологічний чинник у сфері сільськогосподарського виробництва.
- 1.2. Міграція радіонуклідів сільськогосподарськими ланцюгами.
- 1.3. Дія іонізаційного опромінення на рослини.
- 1.4. Відновні процеси у рослинних організмах.
- 1.5. Надходження радіонуклідів у тваринницьку продукцію
- 1.6. Дія іонізаційного випромінювання на тварин.
- 1.7. Заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції рослинництва
- 1.8. Технологічні заходи заходи, спрямовані на зменшення вмісту радіонуклідів у продукції тваринництва.
- 2. Фітотоксичність важких металів, шляхи їх надходження у ґрунт.
- Лекція 3 Агроландшафти
- 1. Поняття та типи агроландшафтів
- 2. Шляхи створення агроландшафтів
- 3. Флора та фауна агроландшафтів
- Лекція 4 Охорона повітряних та водних ресурсів
- 1. Забруднення повітряного простору та його охорона
- 2. Забруднення водного басейну. Охорона малих річок
- Лекція 5 Охорона земельних ресурсів
- 1. Ерозія ґрунтів
- 2. Переущільнення та рекультивація земель
- 3. Системи альтернативного землеробства
- Лекція 6 Екологія використання мінеральних добрив
- 1. Мінеральні добрива та біосфера
- 2. Нітрати та зменшення їх негативного впливу
- Лекція 7 Пестициди План
- Лекція 8 Іонізуюче випромінювання як екологічний фактор План
- 1. Джерела радіоактивного забруднення
- 2. Дія іонізуючого випромінювання на живі організми
- 3. Заходи зменшення вмісту радіонуклідів у с.-г. Продукції
- Лекція 9 Екологія тваринництва План
- Екологічні проблеми тваринницьких комплексів
- Утилізація і переробка відходів тваринництва
- Лекція 10 Безвідходні технології переробки сільськогосподарської продукції. Екологічна безпека
- Безвідходні технології переробки с.-г. Продукції
- Екологічна безпека
- Практичне зайняття. Антропогенні зміни біохімічних циклів та ряди технофільності.