Тема 6. Система технологій виробництва продукції садівництва та виноградарства Методичні рекомендації щодо вивчення теми

В економіці сільського господарства серед рослинницьких галузей важливе місце належить садівництву. Плоди і ягоди – цінні продукти харчування. Вони багаті на вітаміни, цукор, мікроелементи, вуглеводи та органічні кислоти. Особливо важливе значення мають моносахариди – фруктоза і глюкоза, які повністю засвоюються організмом людини і виконують дуже важливі функції. Продукція садівництва і ягідництва використовується для споживання у свіжому вигляді, а також як сировина для виробництва варення, джему, компотів, соків, сухофруктів та ін. За науково обґрунтованими нормами харчування споживання фруктів і ягід на людину в рік повинно становити 84 кг.

Садівництво, як галузь сільського господарства, підвищує продуктивність і зміцнює економіку сільськогосподарських підприємств. Для розширення площ плодово-ягідних насаджень використовують малопродуктивні кам’янисті і піщані ґрунти, схили гір і балок, що дає змогу підвищити рівень використання сільськогосподарських угідь. Усі плодові дерева і ягідники – добрі медоноси, тому садівництво сприяє зокрема і розвитку бджільництва. Економічна ефективність виробництва плодів та ягід у сільгосппідприємствах показана в табл. 6.1-6.2.

Таблиця 6.1

Економічна ефективність виробництва плодів у сільгосппідприємствах

Таблиця 6.2

Економічна ефективність ягідництва в сільгосппідприємствах

Виноград – цінний продукт харчування з високими якостями та лікувальними властивостями. Він багатий на цукор (глюкозу), органічні кислоти і вітаміни. Значна частина врожаю винограду використовується як сировина для виготовлення соків, мармеладу, варення, концентратів, вин і коньяків. З відходів виноробства виготовляють етиловий спирт, оцет, винну кислоту, винний камінь і багато інших продуктів. При середній урожайності винограду 70-80 ц/га з відходів одержують понад 3 ц спирту і 0,5 ц винної кислоти з розрахунку на гектар насаджень. У свіжому і сушеному вигляді використовують до 10 % валового збору винограду, решту переробляють переважно на вина і соки. В Україні високорозвинуте виноробство з технічних сортів винограду. Площі під виноградниками в Україні з 1961 року постійно зменшувалися. При середньорічній нормі його споживання на душу населення 13-15 кг фактичний рівень становить у середньому 2 кг.

Виноград – багаторічна культура, вимагає багато тепла, світла і вологи. Найбільш сприятливі природні умови для розвитку виноградарства в південних і західних областях України. Виноград непогано росте на різних ґрунтах, навіть на малородючих та кам’янистих. Основна площа виноградників розміщується на богарних землях в господарствах Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У цих регіонах одержують понад 95 % валового збору винограду. Майже 60 % площ виноградників розміщено в районах неукривного виноградарства, що значно підвищує економічну ефективність галузі.

Виноградарство є найбільш інтенсивною галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно вимагає значних капітальних вкладень на закладання насаджень, великих витрат коштів і праці на догляд за виноградниками та збирання продукції. Після вступу виноградників у плодоносний період починається їх продуктивне використання. Строк окупності нормативних капіталовкладень на закладання насаджень і вирощування їх до плодоносного віку на неполивних виноградниках при врожайності 50 ц/га – 3 роки, при 100 ц/га – півтора року після початку плодоношення або 6-7,5 років від часу садіння.

В економічній ситуації, що склалася внаслідок раптового переходу від адміністративно-планової до ринкової системи, надто посилилися негативні тенденції в промисловому садівництві і виноградарстві: скорочуються площі насаджень, зменшуються валові збори продукції, знижується частка суспільного сектора в загальних обсягах її виробництва, виник загрозливий інвестиційний вакуум у цих галузях. У багатьох господарствах за садами взагалі не доглядають. Виробництво садівницької продукції дедалі більше зосереджується в дрібних господарствах. У 2005 році площа плодоносних насаджень винограду становила 80,6 тис га, урожайність – 54,9 ц/га. Середньосвітова урожайність значно перевищує вітчизняну. У Франції вона дорівнювала 92,2 ц/га, Німеччині – 96,2, у США – 176,7 ц/га. Українське виноградарство зосереджено в основному в сільгосппідприємствах. Економічна ефективність виноградарства сільгосппідприємств наведена в табл. 6.3.

Таблиця 6.3

Економічна ефективність виноградарства сільгосппідприємств

Зверніть увагу на біологічні, виробничі особливості та сорти основних плодових і ягідних культур, винограду. Виноград поділяється на сорти: Бордо, Буковинка, Гурзуфський розовий, Загадка, Любительський, Мускат Лівадія, Смєна, Шоколадний тощо.

Відповідно до біологічної та виробничої класифікацій плодові та ягідні культури поділяються на такі породи (групи), які містять у собі багато різних сортів:

1) плодові зерняткові: яблуня, груша (літні, осінні, зимові сорти), айва.

2) плодові кісточкові: вишня, черешня, слива, абрикос, персик;

3) ягідні: суниця, малина, смородина чорна, порічки червоні і білі, аґрус.

У породному складі плодових насаджень переважають зерняткові (84,7 % загальної площі), кісточкові займають 12 %, ягідники 2,4 і горіхоплідні (горіх, ліщина) 0,9 % площі плодових насаджень. Найбільше господарське і промислове значення мають породи, більш стійкі до несприятливих кліматичних умов (яблуня, вишня, слива). Частка кісточкових порід і ягідників значно підвищується у плодово-ягідних насадженнях зон, прилеглих до плодоконсервних заводів.

Організація території плодового саду і винограднику містить у собі вибір земельних ділянок під насадження, поділ їх на квартали і розміщення в них плодових і ягідних культур, виноградних кущів, розміщення дорожньої мережі, садозахисних смуг і вітроломних ліній.

Найдоцільніше розміщувати плодові, ягідні та виноградні насадження на рівних місцях та схилах, протилежних напряму пануючих вітрів, і на тих, що знаходяться під захистом лісових смуг, передгір’я. Оптимальний розмір плодового саду в спеціалізованих садівничих господарствах поліських районів – 400-600 га, лісостепових – 600-800, степових – 800-1 000 га, а в агропромислових підприємствах – відповідно 700, 1 000, 1 200 га. Раціональна площа виноградників від 250 га у відділенні (цеху) до 800 га на підприємстві. У господарствах, де садівництво є додатковою галуззю, площа саду може становити в поліських районах 200-250 га, лісостепових – 250-300, степових – 300-350 га.

Вивчаючи систему технологій вирощування плодів та ягід, акцентуйте увагу на підготовці ґрунту і садінні саджанців при закладанні саду. Садіння саду містить у собі такі операції: 1) розбивку площі ділянки на квартали; 2) копання ям; 3) садіння саджанців; 4) поливання тощо.

Для копання ям використовують ямкокопачі КПЯШ-60 або КЯУ-100. Для садіння саджанців плодових дерев застосовують машину МПС-1, що дозволяє підвищити продуктивність праці в 4-5 разів порівняно із садінням вручну.

Система утримання ґрунту в садах охоплює комплекс агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення його родючості та створення необхідних умов аерації, нагромадження і утримання вологи в ґрунті. Залежно від грунтово-кліматичних та погодних умов застосовують такі системи утримання ґрунту: 1) чорно-парову; 2) паро-сидеральну; 3) природного або штучного задерніння тощо. Для утримання ґрунту в садах, застосовуючи різні машини та агрегати, проводять: 1) зяблевий обробіток ґрунту; 2) закриття вологи; 3) весняно-літнє розпушування ґрунту; 4) обробіток ґрунту в пристовбурних смугах; 5) утримання ґрунту в задернілому стані.

У садах вносять органічні та мінеральні добрива – гній, компости, гноївку, пташиний послід, азотні, фосфорні, калійні добрива та сполуки, що містять мікроелементи. Ґрунт удобрюють перед закладанням садів, під час зяблевої оранки міжрядь, а також у період вегетації (підживлення).

Для захисту садів від шкідників і збудників хвороб використовують такі заходи: 1) організаційно-господарські; 2) агротехнічні та фізико-механічні; 3) хімічні.

Система технологій догляду за плодовими деревами містить у собі: 1) контурне обрізування дерев; 2) збирання гілок і вивезення їх із міжрядь саду; 3) побілку штамбів дерев гашеним вапном. Для зрошення садів використовують такі способи: 1) наземний; 2) дощування; 3) крапельний.

У системі технологій садівництва та виноградарства збирання плодів – один із найбільш трудомістких процесів, де витрачається понад 40 % всіх затрат праці. Для зменшення ручної праці розроблені машини для збирання деяких плодових культур. Щоб полегшити переміщення збиральників у межах крони дерева, використовують комплекти підставок, драбин, а також гідрофіковані вишки та платформи. Для механізації збирання плодів та ягід використовують машини, які працюють за принципом вібраційного струшування. Транспортують і зберігають плоди в дерев’яних ящиках, картонних коробках, контейнерах.

Технологія товарної обробки плодів містить у собі: 1) випорожнення тари; 2) сортування плодів; 3) калібрування; 4) пакування.

У галузі виноградарства переважає ручна праця. Найбільш трудомісткі роботи під час догляду за лозою (обрізання, чеканка, катарування, підв’язування кущів), боротьба з шкідниками, збирання врожаю, товарна доробка ягід столових сортів. Механізований обробіток ґрунту в рядах і міжряддях, внесення добрив, вивезення врожаю. Створені машини для укривання лози та її розкривання навесні. Механізоване збирання застосовується для технічних сортів. Умовами його впровадження є високі штамби, досить широкі міжряддя та одночасне визрівання ягід. Використовують виноградозбиральні комбайни з вібраційними робочими органами. При ручному збиранні ягоди вантажать на рухому тракторну платформу.

Зверніть увагу на особливості технології промислового садівництва і виноградарства та типи підприємств. Функціонування садівництва і виноградарства ґрунтується на процесах відтворення і продуктивного використання багаторічних насаджень. Виробництвом плодів і ягід в Україні займаються різні категорії господарств, основними серед яких є великі господарства, зокрема колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства тощо та дрібні особисті селянські господарства, садівницькі товариства і селянські (фермерські) господарства.

В Україні велику частку займає садівництво особистих господарств. У перспективі ж товарне виробництво зосереджуватиметься на підприємствах. Присадибне садівництво нездатне освоїти прогресивні технології і надто трудомістке. Крім того, воно визнається небажаним з екологічних міркувань: сади рекомендується закладати на віддалі від населених пунктів. Однак в присадибному садівництві реалізуються переваги надомної роботи, кращі умови для дбайливого догляду за насадженнями. Затрати праці у присадибних садах наведено в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

Затрати праці в присадибних садах на 1 га, год.

Створення селянських садівницьких (виноградарських) ферм вимагає значних інвестицій, що в сучасних умовах неможливо реалізовувати без державної підтримки передусім через надання таким підприємствам цільових пільгових кредитів та забезпечення їх матеріаль­но-технічними засобами.

Садівництво і виноградарство відзначаються високою ефективністю спеціалізації виробництва. Розрізняють такі її види: зональну, господарську, внутрішньогосподарську і внутрішньогалузеву. Цим пояснюються великі відмінності в показниках ефективності галузей між спеціалізованими і багатогалузевими господарствами. Науковими дослідженнями встановлено, що найвищої ефективності садівництва досягають господарства, в яких на цю галузь припадає понад 80 % обсягу товарної продукції. У багатогалузевих господарствах Півдня України найвища ефективність виноградарства спостерігалася, коли в структурі товарної продукції ця галузь займала понад 40 %.

З урахуванням цільового призначення продукції в Україні склалося переважно три типи садівницьких підприємств: 1) з комбінованим використанням плодів і ягід, основна частка яких реалізується у свіжому вигляді за межами області, країни. На промислову переробку в таких господарствах направляється в межах 20-25 % валового збору продукції, здебільшого непридатної для реалізації у свіжому вигляді; 2) ті, що розміщені в зонах великих міст і промислових центрів. Основне їх завдання – заповнення ринків цих міст свіжими плодами і ягодами протягом року. До цієї групи належать і господарства, в яких ця продукція вирощується для задоволення внутрішніх потреб; 3) розміщені в зонах плодопереробних заводів. Основне завдання садівництва цих господарств – виробництво сировини для промислової переробки.

Основними формами організації праці в садівництві і виноградарстві є постійні виробничі бригади, ланки, орендні колективи чи окремі орендарі. Кількість працюючих у садівництві й виноградарстві доцільно визначати за нормами навантаження площі багаторічних насаджень на одного постійного робітника (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Типові норми навантаження площ багаторічних насаджень на одного робітника, га

Зверніть увагу на форми агропромислової інтеграції в садівництві та виноградарстві. Ефективність садівництва і виноградарства значною мірою залежить від діяльності суміжних сфер. Свіжі плоди і ягоди можуть направлятися із саду на ринок протягом 5-6 місяців, а в інші 6-7 місяців – зі сховищ тривалого зберігання. Понад 90 % винограду направляється на промислову переробку на вино, виноматеріали і соки, тому в садівництві і виноградарстві раніше, ніж в інших галузях сільського господарства, почали розвиватися різні форми агропромислової інтеграції. У садівництві і виноградарстві поширені різні форми агропромислової інтеграції, зокрема агропромислові підприємства, внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, міжгосподарські підприємства та міжгалузеві формування.

Важливо знати економічні основи виробництва плодів, ягід та винограду. Збільшення виробництва плодів, ягід та винограду і підвищення ефективності садівництва і виноградарства залежать від багатьох чинників, які можна поєднати у дві групи: 1) технологічні і 2) організаційно-економічні.

Збільшення виробництва плодів і ягід відбуватиметься за рахунок подальшої інтенсифікації виробництва, а також переважного створення великих садів на промисловій основі. Для більш рівномірного постачання населення свіжими фруктами протягом року треба поліпшити сортовий склад насаджень, насамперед збільшити частку зимових сортів, придатних для тривалого зберігання. Розрахунки спеціалістів показують, що для задоволення потреб населення в плодах і ягодах, відповідно до наукових норм їх споживання, урожайність садів слід підвищити до 80-90 ц/га, зокрема інтенсивних – до 180-200 ц/га.

Для характеристики рівня економічної ефективності виробництва плодів і ягід використовують систему таких показників: урожайність; затрати праці на 1 ц (люд.-год); собівартість 1 ц продукції; фактичні ціни реалізації 1 ц та ін.

Підвищення рівня інтенсивності садівництва сприяє збільшенню врожайності плодів і ягід, зниженню трудомісткості їх виробництва. Найбільш трудомісткими видами робіт у зерняткових садах є збирання врожаю, догляд за плодовими деревами, проведення заходів боротьби з шкідниками і хворобами, реалізація продукції.

Економічна ефективність садівництва, особливо рівень рентабельності виробництва плодів і ягід, залежить від цін реалізації. Закупівельні ціни на продукцію садівництва диференціюються по зонах, сортах і строках реалізації. На урожайність садів і ефективність виробництва плодово-ягідної продукції значно впливають ґрунтово-кліматичні умови. Високопродуктивне садівництво степової зони, де господарства мають значні площі зрошуваних садів.

Визначте шляхи підвищення економічної ефективності садівництва. Рівень інтенсивності садівництва залежить від багатьох факторів, а саме: скороплідності і врожайності сортів, щільності насаджень, способів формування крони, використання добрив, засобів захисту садів, зрошення, застосування механізації виробництва. Впровадження нових раціональних типів насаджень і прогресивних способів формування крон плодових дерев значною мірою змінює технологію виробництва.

До інтенсивних садів належать пальметні, сади на карликових і напівкарликових підщепах, які передбачають загущення посадок і зниження висоти крони. Створенню інтенсивних типів насаджень сприяє також промислова культура спурів (природних карликів), що значно підвищує продуктивність і ефективність садівництва. Яблуні і груші з пальметним формуванням крони при вирощуванні на слаборослих підщепах у сприятливих умовах починають плодоносити на 3-4-й рік після садіння.

В інтенсивних садах при площинному формуванні крон плодових дерев, зокрема у вигляді пальмети, розміщується значно більше плодових дерев на 1 га земельної площі: яблунь на слаборослих підщепах – понад 800, вишень – 600-800, слив – понад 500. У таких садах забезпечуються кращі умови для механізації виробничих процесів, значно зростає продуктивність праці на збиранні врожаю, поліпшується якість плодів і збільшується вихід високосортної продукції.

Важливим фактором інтенсифікації садівництва є зрошення садів, вдосконалення сортового складу плодових насаджень, будівництво фруктосховищ, комплексна механізація виробничих процесів, поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на базі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. Плоди і ягоди – продукція малотранспортабельна і швидко псується. Тому дальший розвиток і підвищення ефективності садівництва можуть відбуватися в умовах повного забезпечення агропромислового комплексу холодильниками, фруктосховищами, переробними підприємствами і спеціалізованим транспортом.

Акцентуйте увагу на шляхах підвищення економічної ефективності виробництва винограду. Економічна ефективність виноградарства залежить від рівня врожайності, виробничих витрат на 1 га винограднику, якості винограду та цін його реалізації.

Збільшення виробництва винограду в Україні відбуватиметься двома шляхами: 1) екстенсивним – за рахунок розширення площ виноградників; 2) інтенсивним – на основі підвищення врожайності завдяки додатковим вкладенням засобів виробництва на одиницю площі насаджень. Урожайність винограду в спеціалізованих господарствах може досягти 70-90 ц/га за рахунок ліквідації зріджених плантацій, підбору сортового складу насаджень, оптимального внесення добрив, застосування зрошення, впровадження системи заходів щодо поліпшення якості винограду, особливо його цукристості.

У зв’язку з великою трудомісткістю галузі велике значення має впровадження комплексної механізації і прогресивної технології. Рівень механізації у виноградарстві нині становить близько 30 %. Механізація виробничих процесів є одним із основних шляхів підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції у виноградарстві. Застосування машин для укривання і розкривання лози підвищує продуктивність праці в 2,5-3 рази, на збиранні врожаю – в 10 разів.

У господарствах дедалі ширше впроваджується механізація таких трудомістких робіт, як обрізування кущів, підв’язування зелених пагонів, збирання винограду технічних сортів. Засоби механізації можна застосовувати також при формуванні кущів винограду. При встановленні насаджень на шпалеру підвищується врожайність винограду (на 12-15 %) та його цукристість.

Високоефективним є зрошення виноградників, яке забезпечує стале підвищення врожайності винограду. На сільськогосподарських підприємствах урожайність зрошуваних виноградників підвищується в середньому в 1,5-2 рази, а прибуток з 1 га зростає в 2-3 рази.

Специфічні особливості вирощування і переробки винограду зумовлюють розвиток агропромислової інтеграції на основі створення агропромислових підприємств та виробничих об’єднань. Продукція галузі малотранспортабельна і швидко псується, тому виноград як сировину для виробництва вина і соків треба негайно перероблювати. Переробка винограду на місцевих підприємствах і тривале зберігання його в промислових холодильниках господарств значно підвищує економічну ефективність виноградарства. Існують реальні можливості для збільшення виробництва плодів, ягід та винограду на експорт.