Тема 5. Система технологій вирощування овочевих культур Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Овочівництво – важлива галузь сільськогосподарського виробництва, що постачає населенню країни незамінні харчові та дієтичні продукти харчування. Овочі багаті на вітаміни, мінеральні речовини, каротин, а окремі з них на фітонциди. Споживання овочів сприяє поліпшенню обміну речовин, забезпечує нормальний розвиток і функціонування організму людини, підвищує його стійкість проти захворювань. Овочі використовують також як сировину для переробної промисловості, де їх квасять, солять, маринують і консервують.

Овочівництво також є специфічною галуззю, яка має такі економіко-технологічні особливості: низьку транспортабельність продукції; великий набір вирощуваних культур (більше 100), для кожної з яких властива особлива агротехніка; ускладнену механізацію окремих виробничих процесів, що вимагає значних затрат ручної праці; потребу в працівниках певної спеціалізації і відповідній техніці; організацію товарної обробки, зберігання та реалізації овочів; велику трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

За тривалістю життя овочеві культури поділяють на одно-, дво-багаторічні. За біологічними та агротехнічними особливостями, а також властивостями продуктивних органів, овочеві культури поділяються на такі групи: 1) капустяні: родина капустяних – капуста білоголова, червоноголова, савойська, кольорова, брюссельська, кольрабі, броколі; 2) коренеплідні: родина селерових – морква, петрушка, пастернак, селера; лободових – буряки; капустяних – редька, редиска; 3) бульбоплідні: родина пасльонових – картопля; 4) цибулинні: родина цибулинних – цибуля-ріпка, цибуля-шалот, цибуля-порей, цибуля багатоярусна, часник; 5) плодові: родина пасльонових – помідори, перець, баклажани, фізаліс; гарбузових – огірки, кавуни, диня, кабачки, патисони, гарбузи; бобових – овочевий горох, квасоля, боби; родина тонконогових – цукрова кукурудза; 6) листкові: родина айстрових – салат; лободових – шпинат; селерових – кріп; капустяних – пекінська капуста, гірчиця салатна, крес-салат; 7) багаторічні: родина гречкових – щавель, ревінь; цибулинних – цибуля-батун, шніт, слизун, запашна; спаржевих – спаржа; капустяних – хрін, катран, айстрових – естрагон та ін.; 8) гриби – шампіньйони.

Овочеві культури вимогливі до факторів навколишнього середовища, від яких залежить їх ріст та розвиток. Всі ці фактори об’єднують у чотири групи: 1) кліматичні (світло, вологість, температура і склад повітря); 2) едафічні (ґрунт з його фізичними властивостями, вмістом вологи і елементів живлення); 3) біотичні (мікро- і макрофлора, взаємовплив рослин у посівах); 4) антропогенні (діяльність людини – застосування добрив, машин, пестицидів, забруднення атмосфери, пасинкування тощо).

Галузями овочівництва є: 1) овочівництво відкритого ґрунту; 2) овочівництво закритого ґрунту; 3) зберігання продукції овочівництва; 4) переробка овочів. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому – овочі і розсаду.

Вирощуванням овочів займаються різні виробничі типи господарств. Найбільша кількість товарної продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. В останні роки велика кількість овочевої продукції вирощується на дачних, присадибних ділянках та у фермерських господарствах. Поряд з овочівницькими господарствами вирощуванням овочів займаються сільськогосподарські підприємства інших напрямків спеціалізації. У них ця галузь розвивається як додаткова для забезпечення власних потреб. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

В овочівництві відкритого ґрунту, залежно від площі ріллі і структури посівів овочевих культур, застосовують переважно 4-8-пільні сівозміни. В овочівництві закритого ґрунту для раціонального використання площ парників і теплиць, на відміну від сівозміни відкритого ґрунту, складають культуро- і рамозміну.

Найбільші обсяги виробництва овочів зосереджені в господарствах Донецької, Київської, Одеської, Дніпропетровської областей і Криму. Раціональна структура посівних площ овочевих культур у сівозміні визначається спеціалізацією господарства, ґрунтово-кліматичними і організаційно-господарськими умовами. У спеціалізованих господарствах різних зон України окремі овочеві культури займають неоднакову площу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Структура посівних площ овочевих культур у різних регіонах України, %

Зверніть увагу, що основні виробничі процеси в овочівництві організовують відповідно до розроблених технологічних карт. По всіх овочевих культурах обов’язково враховують: 1) організацію робіт з обробітку ґрунту і внесення добрив; 2) строки сівби і садіння розсади; 3) організацію догляду за рослинами і збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого таке ж, як і при вирощуванні польових культур. Слід лише враховувати, що овочеві культури більш вологолюбні і не витримують пересихання ґрунту, більше “потерпають” від бур’янів. Тому обробіток ґрунту під овочеві культури має бути спрямований на нагромадження в ньому вологи і поживних речовин, забезпечення доброї аерації, швидке прогрівання його навесні та знищення бур’янів. Під ранні овочеві культури проводять глибоку оранку. На чорноземах глибина оранки становить 25-28 см, на підзолистих ґрунтах Полісся вона не повинна перевищувати товщину гумусного горизонту, щоб не вивернути на поверхню менш родючий шар його.

Систему удобрення в овочевій сівозміні треба запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов району, наявності добрив тощо. Капуста, огірки й цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднане внесення мінеральних добрив навіть з невеликою кількістю гною (10 т/га) ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах.

Насінний матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним якостям. Технологія вирощування овочевих культур поєднує в собі сортову і посівну оцінки якості насіння. Посівні якості насіння (чистота, маса 1 000 насінин, вологість, життєздатність, енергія проростання, схожість, зараженість шкідниками і збудниками хвороб) характеризують придатність його до сівби.

З метою передпосівної підготовки насіння овочевих культур до сівби застосовують такі технологічні операції: калібрування, протруювання, намочування і пророщування, прогрівання, гартування, обробку добривами і біологічно активними речовинами, дражування, барботування, інкрустацію, опромінювання, термічну обробку тощо.

В овочівництві строки сівби залежать від біологічних особливостей культур, кліматичних умов району і призначення врожаю. Основними факторами для одержання дружних сходів є тепло і волога. Розрізняють такі строки садіння і сівби овочевих культур: ранньовесняні, пізньовесняні, літні, озимі, підзимні і зимові. Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння І класу овочевих культур наведені в табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Норми висіву, глибина загортання і схожість насіння І класу овочевих культур

^* При підзимній сівбі норму висіву збільшують на 25-30 %.

В овочівництві одним із основних агротехнічних заходів, від яких значною мірою залежить урожайність культур, є правильне розміщення рослин на площі. Основні способи сівби і садіння овочевих культур: розкидний, вузькорядний, широкорядний, широкосмуговий, пунктирний, стрічковий, рядковий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий спосіб, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослини розміщують гніздами на відстані 60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробіток ґрунту впоперек рядків. При різних способах сівби і садіння схеми розміщення мають забезпечувати нормальні умови росту й розвитку рослин та максимальне використання механізації під час догляду за посівами і збирання врожаю. Тому посівні машини повинні рівномірно висівати насіння, загортати насіння на однакову глибину та забезпечувати прямолінійність рядків.

Для сівби насіння використовують спеціальні овочеві сівалки під різні культури, а також використовують зернові, льонові та зерно-трав’яні сівалки. Норма висіву залежить від розміру насіння, його посівної придатності, температури і вологості ґрунту, глибини загортання, площі живлення тощо.

В овочівництві широко застосовують і розсадний метод вирощування овочевих культур. В Україні близько 40 % овочевих культур вирощують способом розсади. Затрати на її вирощування часто становлять 35-50 % собівартості овочів. Це пов’язано з тим, що витрати господарства на підготовку культиваційних споруд, створення штучного мікроклімату і вирощування культур значні. Однак порівняно з безрозсадним способом розсадний дає можливість значно зменшити норму висіву насіння і мати врожай у більш ранні строки, вирощувати культури з тривалим вегетаційним періодом у районах з порівняно коротким літом, а також зменшити витрати на догляд за рослинами у відкритому ґрунті та більш інтенсивно використовувати площу відкритого і закритого ґрунтів. Отже, розсадний метод овочівництва економічно вигідний.

Розсаду вирощують двома способами: 1) безпосереднім висіванням у ґрунт парника, теплиці або розсадників насіння; 2) накільченого у поживні горщечки або кубики. Рослини вирощують спочатку загущено (сіянці) з наступним пікіруванням (пересаджуванням) або розріджено (без пікірування). Розсаду висаджують вручну або механізовано (розсадосадильними машинами СКН-6, СКН-6А, МПР-5,4, при цьому затрати праці зменшуються в 5-6 разів).

Система технологій догляду за овочевими культурами повинна бути спрямована на найбільш раціональне використання рослинами поживних речовин, вологи і сонячної енергії для формування максимального врожаю з одиниці площі. Агротехнічні заходи, які вона передбачає, здійснюють в оптимальні строки з урахуванням біологічних особливостей культур, грунтово-кліматичних умов зони. Запізнення з виконанням їх призводить до збільшення виробничих затрат і недобору врожаю.

Технологічні процеси догляду за різними овочевими культурами такі: 1) боронування (ротаційними мотиками МВН-2,8М, ротаційними боронами БРУ-0,7, сітчастими боронами БСО-4А) і мульчування посівів; 2) боротьба з бур’янами; 3) проріджування посівів (боронуванням, букетуванням, проріджувачами УСМП-5,4 і ПСА-2,7); 4) розпушування міжрядь (культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2, КРН-2,8МО, КРН-5,6, УСМК-5,4, фрезами КГФ-2,8, ФПУ-4,2, КФО-5,4, прополювальними дисками ППР-5,4); 5) підгортання рослин (культиваторами-підгортачами КОН-2,8ПМ); 6) пасинкування і прищипування рослин; 7) зрошення (дощування машинами і установками ДДА-100М, КДУ-55М, “Фрегат”, “Днєпр”, ДДН-70, ДДН-100, ДКШ-64 та ін., полив по борознах – підґрунтовий, краплинний, шланговий та ін); 8) запилення рослин (до 90 % за допомогою бджіл); 9) використання стимуляторів росту рослин; 10) боротьба із шкідниками і хворобами.

Найбільш трудомісткою у вирощуванні овочевих культур є технологія збирання врожаю. При цьому більше половини затрат праці припадає на виконання робіт вручну. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих застосовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки і завантажує їх у транспортні засоби. Проте рівень вітчизняного машинобудування сьогодні ще не дає змоги максимально механізувати роботи із збирання овочевих культур.

Система технологій овочівництва закритого ґрунту містить у собі різні культиваційні споруди та утеплені грядки. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту можна поділити на: 1) зимові та весняні теплиці; 2) шампіньйонниці; 3) парники; 4) утеплений ґрунт; 5) припарникові ділянки відкритого ґрунту; 6) допоміжні господарські будівлі. Теплиці, парники і утеплений ґрунт розміщують поряд. Господарства, які мають багато парників і теплиць, називаються тепличними комбінатами.

Основними технологічними процесами в овочівництві закритого ґрунту є: 1) підготовка і заміна ґрунту або його стерилізація; 2) внесення добрив і обробіток ґрунту; 3) садіння розсади або висівання насіння; 4) догляд за культурою до плодоношення; 5) догляд і збирання врожаю в період плодоношення; 6) ліквідація культури і дезинфекція приміщення теплиці. У тепличному господарстві необхідно впроваджувати раціональні культурозміни, які дають змогу одержувати з теплиць 3-5 врожаїв овочів в установлені, згідно з плановим завданням, строки.

Гриби шампіньйони умовно за способом вирощування належать до групи овочевих культур закритого ґрунту. Це цінний продукт харчування. Для вирощування шампіньйонів будують також спеціальні культиваційні приміщення – шампіньйонниці. Один із найбільш відповідальних технологічних прийомів при вирощуванні грибів – підготовка живильного середовища.

В овочівництві важливими технологічними операціями є товарна обробка, зберігання та заготівля вирощеної продукції. Недостатня організація їх спричинюється до втрати 30 % овочевої продукції. У більшості господарств овочі сортують одночасно із збиранням. У великих сільськогосподарських підприємствах овочі звозять на спеціальні сортувальні пункти, де проводять товарну обробку, готуючи їх до реалізації у свіжому вигляді і для закладання на зимове зберігання відповідно до вимог діючих стандартів. Овочі, які не відповідають вимогам стандартів, вибраковують і відправляють на додаткову доробку або згодовують тваринам.

Транспортують овочі для реалізації, як правило, автомобілями, рідко – залізницею. При цьому їх укривають брезентом, щоб захистити від надмірного випаровування ними вологи. Збереження якості овочів великою мірою залежить від тари. Використовують переважно дерев’яні ящики, контейнери. Перспективною є тара з полімерних матеріалів, шпону, картону. Деякі овочі транспортують у мішках і навалом. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодиль- ними установками, активною вентиляцією.

Для забезпечення населення свіжими овочами протягом цілого року необхідно організувати їх надійне зберігання. Овочі, закладені на зберігання товстим шаром у купи, засіки, кагати або траншеї без належної вентиляції швидко зігріваються і загнивають. Краще зберігати їх за певних температур і вологості повітря.

За додержання правильного режиму зберігання природні втрати овочів не перевищують встановлених норм. Овочі можна зберігати як у постійних, так і в тимчасових сховищах. У господарствах, де немає досконалих сховищ, узимку овочі псуються, що призводить до значних збитків.

Сільськогосподарським підприємствам економічно вигідно частину овочів, особливо нестандартних, переробляти у власних консервних цехах. Це збільшує зайнятість робочої сили протягом року і запобігає додатковим втратам вирощеної продукції. Раціональна технологія товарної обробки, транспортування і зберігання овочів дає змогу забезпечити безперервне постачання їх населенню у свіжому вигляді, збільшити доходи підприємства.

Важливо знати економічні основи виробництва овочів відкритого і закритого ґрунтів. Виробництво окремих видів овочів відкритого ґрунту характеризується різним рівнем затрат праці на гектар посіву. Особливо трудомістке вирощування капусти ранньої, томатів, моркви і цибулі. Порівняно менші затрати праці на виробництві капусти середньостиглої і пізньої.

Затрати праці в сільськогосподарських підприємствах у середньому на 1 га овочевих культур становлять 772 люд.-год. Трудомісткість вирощування овочів відкритого ґрунту в 2,5-3 рази більша, ніж картоплі. Затрати праці на гектар посіву овочевих культур нерівномірно розподіляються протягом року. Особливе напруження у використанні робочої сили відзначається в період масового збирання врожаю.

Внаслідок низької врожайності овочевих культур рівень затрат праці на виробництво одиниці продукції залишається ще досить високим. З розрахунку на 1 ц овочів затрати праці в сільськогосподарських підприємствах різної форми власності становили 6-8 люд.-год. В овочівництві існує тісний взаємозв’язок між урожайністю овочевих культур і продуктивністю праці.

Важливим показником економічної ефективності овочівництва відкритого ґрунту є собівартість овочів. У структурі собівартості овочів найбільша частка витрат припадає на оплату праці (близько 40-45 %), насіння і садивний матеріал, утримання основних засобів, організацію виробництва і менеджмент. Значно зросла собівартість овочів внаслідок різкого підвищення цін на енергоносії та матеріально-технічні засоби.

Низький рівень рентабельності виробництва окремих овочевих культур пояснюється головним чином їх високою собівартістю, а також труднощами реалізації готової продукції, внаслідок чого знижуються її якість і ціна.

Економічна ефективність виробництва овочів закритого ґрунту визначається системою таких показників: виходом продукції (кг, грн.) на 1 м² площі теплиці і однієї рами; затратами праці на 1 ц овочів і на 100 грн. валової продукції; собівартістю 1 ц овочів; ціною реалізації 1 ц продукції; прибутком на 1 ц овочів, на 1 люд.-год., на 1 м² площі і на одну раму; рівнем рентабельності. Виробництво овочів у закритому ґрунті більш трудомістке порівняно з овочівництвом відкритого ґрунту.

У різних зонах України високоефективне також вирощування овочів у весняних теплицях під плівкою. Це дає змогу одержувати ранній високий урожай овочів при порівняно менших інвестиціях і відносно низьких виробничих витратах. За останні роки кількість плівкових теплиць збільшилась, їх використовують переважно для вирощування огірків і томатів.

Високої ефективності виробництва овочів досягають у тих господарствах, що поєднують овочівництво відкритого і закритого ґрунтів. Раціональним поєднанням овочівництва відкритого і закритого ґрунтів можна забезпечити споживання овочів населенням за науково обґрунтованими нормами. При цьому у свіжому вигляді з поля повинно реалізовуватись 30 % овочів, із закритого ґрунту – 10, після зберігання – 28 і в переробленому вигляді – 32 % продукції.

З метою підвищення економічної ефективності виробництва овочів доцільно впровадити такі заходи: збільшити виробництво розсадних овочевих культур (томатів, перцю, баклажанів та ранньої капусти) в горщиках і пакетах; провести реконструкцію зимових теплиць з переведенням їх на виробництво овочів за енергозберігаючими технологіями і забезпеченням насінням гібридів огірків та помідорів вітчизняної селекції; виділення спеціальних сировинних зон вирощування овочевих культур за технологією, яка забезпечує одержання екологічно чистої овочевої продукції; розширення мережі спеціалізованих магазинів фірмової торгівлі; впровадження інтенсивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів; проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур’янів; використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів та ін. Високу економічну ефективність вирощування помідорів забезпечує, наприклад, астраханська технологія, що пояснюється переважно збереженням розсади і механізацією виробничих процесів.