Тема 10. Система технологій виробництва свинини Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Свинарство – одна із швидкостиглих і найефективніших галузей тваринництва. В Україні свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Однак, протягом 1990-2007 років поголів’я свиней в Україні значно скоротилось (з 20 до 8 млн. тварин). У нашій країні свинина в загальній кількості виробництва м’яса становить понад 41 %, у країнах Європи – понад 50, у США – лише 25 %.

Свинарство є джерелом постачання населенню цінних продуктів харчування – м’яса і сала. Також від свиней одержують шкіру, кишки, щетину, кров, що використовуються як сировина для подальшої переробки. У землеробстві використовують свинячий гній як органічне азотне добриво. За рік від свині на відгодівлі можна одержати до 1 т гною.

Висока економічна ефективність галузі свинарства пояснюється біологічними особливостями свиней. Свині – одні з найбільш швидкостиглих сільськогосподарських тварин. Розведення свиней дозволяє виробляти велику кількість м’яса у досить стислі терміни. Свині відрізняються від інших видів тварин високою плодючістю. Від однієї свиноматки протягом року можна одержувати 2 опороси. У добрих умовах утримання при повноцінній годівлі свиноматки дають за один опорос 10-12 повноцінних поросят. При ефективній відгодівлі 18-20 поросят можна одержати 1,5-2 т свинини.

У свиней короткий період супоросності (112-118 днів) і підсосу (26-60 днів). У більшості випадків поросята народжуються з живою масою 0,9-1,3 кг. Маса поросят при відлученні – 10-15 кг. Тварини, особливо помісні, за повноцінної годівлі і нормальних умов утримання здатні досягти маси 100-120 кг у віці 6-7 міс., щодоби даючи прирости 550-650 г.

Ремонтні свинки досягають статевої зрілості у віці 4-6 міс., у віці 9-10 міс. вони фізіологічно зрілі і можуть запліднюватись, а у віці 12-13 міс. уже від них одержують приплід. У свиней високий забійний вихід (75-85 %).

Свині – всеїдні тварини з шлунково-кишковим типом травлення. Вони охоче поїдають не тільки звичайні корми, а й відходи кухонь та їдалень, олійної, м’ясної, рибоконсервної та молочної промисловостей. Показник оплати корму у свиней вищий, ніж в інших видів тварин. На 1 кг приросту молоді підсвинки витрачають 3,5-4, дорослі свині – 6-7 корм, од., поступаючись тільки бройлерам.

Зверніть увагу на типи і розміри свинарських підприємств. В Україні економічний та організаційно-технологічний процеси в галузі свинарства відзначаються поглибленням спеціалізації, переведенням виробництва на промислову основу.

Існуючі технології різної потужності виробництва свинини на 3, 6, 12 і 24 тис. свиней за рік передбачають різні типи приміщень, їхні розміри та призначення. Для господарств України оптимальними є комплексно механізовані свинарські ферми та комплекси із закінченим циклом виробництва та річним поголів’ям 6 і 12 тис. свиней. Останніми роками з різних причин ефективність виробництва свинини на комплексах, як і в цілому в сільськогосподарських підприємствах країни, значно знизилася. Нині в більшості господарств утримують поголів’я свиней на змішаних (репродукторно-відгодівельних) фермах із закінченим циклом. Розмір ферм порівняно невеликий – 100-600 основних маток із шлейфом.

Відповідно до спеціалізації в країні склалися такі виробничі типи свинарських підприємств, які за функціями поділяються на дві групи: 1) товарні (репродукторні та відгодівельні підприємства); 2) племінні (племінні заводи та репродуктори).

В Україні основні породи свиней за напрямом продуктивності, залежно від виробничого призначення і племінних цінностей, розподіляють на три групи:

1) універсального напряму продуктивності (велика біла, українська степова біла та ін.). Велика біла порода займає понад 80 % від загального поголів’я свиней в Україні;

2) м’ясного напряму продуктивності (полтавська м’ясна, українська м’ясна, ландрас, дюрок, естонська беконна, уельська, гемпшир, п’єтрен та ін.);

3) сального напряму продуктивності (миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька та ін.).

Технологічний процес виробництва свинини у спеціалізованих господарствах передбачає такі системи: 1) селекційно-племінної роботи; 2) відтворення поголів’я свиней; 3) годівлі; 4) утримання; 5) виробничої експлуатації; 6) мікроклімату приміщень; 7) зооветеринарного захисту тварин.

У свинарстві застосовують такі основні методи розведення: 1) чистопородне (неспоріднене, споріднене, розведення за лініями); 2) схрещування (вбирне, ввідне, промислове); 3) гібридизація.

Гібридизація у свинарстві є економічно ефективною. У господарстві рекомендується мати кнурів-плідників двох порід. Доведено, що міжпородне схрещування і гібридизація підвищують продуктивність свиноматок, середньодобові прирости поросят вищі на 10-15 %. При цьому підвищується віддача корму, якість продукції, вихід м’яса.

Важливим елементом племінної роботи у свинарстві є оцінка кнурів за якістю потомства на елеверах. Завданням племінної роботи є розробка породного районування свиней. У племінній справі важливе значення мають виставки і аукціони свиней.

Уся селекційно-племінна робота в стаді свиней ґрунтується на чіткому виробничому обліку, який ведуть за певними формами, що є основними в племінному господарстві. Одним із важливих заходів щодо організації селекційно-племінної роботи є бонітування свиней, на основі якого поліпшується якісний склад стада. Комплексне оцінювання тварин проводять для визначення їх племінної цінності та виробничого призначення.

Технологія відтворення стада свиней передбачає систему своєчасної заміни основного поголів’я, термін використання якого закінчився. У господарстві необхідно мати племінне ядро маток, з приплоду яких формується стадо ремонтного молодняку. Якщо ремонтного молодняку в господарстві немає, його заводять з племінних господарств. Від систем і строків одержання приплоду у свинарстві залежать обсяг виробництва продукції, затрати праці і сумарні витрати на одиницю продукції, економічна ефективність галузі.

Фізіологічну особливість свиноматок пороситись у будь-який час можна використати з метою ефективного ведення галузі в конкретному господарстві. У свинарстві застосовують системи отримання приплоду: 1) рівномірного протягом року; 2) турова (циклічна); 3) потоково-турова (конвеєрна). Найкраще на фермах, не враховуючи великих свинокомплексів, проводити турові опороси.

Організація системи технологій відтворення стада свиней передбачає заходи, які забезпечують надходження і вибуття тварин, а також якісне поліпшення стада. Відтворення стада може бути простим і розширеним. При простому відтворенні кількість тварин у стаді стабільна, на місце тварин, які вибули, надходить така сама кількість поголів’я. На кожну вибраковану свиноматку необхідно вирощувати три ремонтні свинки.

Залежно від напряму і спеціалізації господарства стадо свиней має різну структуру. При застосуванні турової (циклічної) системи опоросів орієнтовна структура стада може бути такою, %: основні свиноматки – 7-8, свинки старше 9 міс. – 15-16, кнури-плідники – 1, ремонтні кнурці старше 6 міс. – 2, поросята віком 3-4 міс. –11, відгодівельне поголів’я – 64-62. Якщо є потреба у збільшенні кількості приплоду в окремі роки, відповідно до попиту на ринку, господарства можуть утримувати разових свинок.

Ознайомтеся із технологією утримання свиней. У практиці свинарства застосовують дві основні системи утримання: 1) вигульну; 2) безвигульну (режимно-вигульну та вільно-вигульну). Вигульну використовують на невеликих свинофермах та у племінних репродукторах великих свинокомплексів. Безвигульна поширена у великих господарствах промислового типу. Розрізняють груповий вільно-вигульний, станково-вигульний індивідуальний та безвигульний способи утримання свиней. У багатьох господарствах свиноматок утримують в індувідуальних клітках свинарника, проте більш прогресивним способом є групове утримання основного поголів’я.

Для вирощування молодняку свиней застосовують три системи – три-, дво- та однофазну. Трифазна передбачає перебування поросят у трьох приміщеннях: свинарнику-маточнику – до 60-денного віку, дорощуванні – до 90-120-денного та на відгодівлі; двофазна – в двох приміщеннях: свинарнику-маточнику – до 90-120-денного віку та на відгодівлі; однофазна – поросята від народження до досягнення технологічних м’ясних кондицій перебувають у свинарнику-маточнику в тому самому станку.

Вивчіть систему технологій годівлі різних статево-вікових груп свиней. Збільшення виробництва високоякісної продукції свинарства, підвищення його ефективності неможливі без міцної кормової бази. При складанні раціонів враховують вікові особливості тварин, їх живу масу та фізіологічний стан. Організм свиней вимагає надходження з кормами повноцінних білків, багатих незамінними амінокислотами, в першу чергу лімітуючими: лізином, метіоніном, цистином. Останні дві – взаємозамінні, тому їх нормують сумарно. Свині погано перетравлюють клітковину, тому її кількість у раціонах обмежують до 10-12 % від сухої речовини у дорослих тварин і 7-8 % – у молодняку.

У годівлі свиней розрізняють такі типи: 1) повнораціонний концентратний (100 % повнораціонного комбікорму), який застосовується на великих промислових комплексах; 2) концентратний (82 % концкормів); 3) концентратно-коренеплідний; 4) концентратно-картопляний (65-77 % концкормів від загальної поживності раціонів). Використовується також і змішаний концентратно-картопляно-коренеплідний тип.

Найбільш поширеною є годівля свиней зволоженими однорідними сумішками (у вигляді густої каші). Концентрати та картопля краще засвоюються, якщо їх зварити. Проте при цьому необхідно врахувати затрати енергії на варіння корму. В окремих господарствах практикується годівля свиней сухими сумішками при вільному доступі тварин до води.

Організмом свиней найкраще засвоюються екструдовані зернові корми, особливо зернобобові (горох, кормові боби). При екструзії зростає розчинність поживних речовин у концентратах, що підвищує їх перетравність. При цьому знешкоджуються також шкідливі речовини. Влітку свиням згодовують зелену масу молодих бобових рослин (люцерна, конюшина) і бобово-злакових сумішок (вико-овес, ячмінь з горохом тощо).

Особливо великі вимоги в свинарстві щодо годівлі кнурів-плідників. Тип їх годівлі – концентратний і концентратно-картопляно-коренеплідний з використанням моркви, вареної картоплі, а влітку – зеленої маси бобових рослин. У кормах повинен бути достатній рівень протеїну, незамінних амінокислот, мінеральних речовин та вітамінів. Кращими кормами для кнурів-плідників є вівсяна, просяна, горохова дерті, соняшникова макуха, трав’яне борошно, а також корми тваринного походження (збиране молоко, рибне і м’ясо-кісткове борошно).

Годівля свиноматок повинна бути диференційованою залежно від їх фізіологічного стану, віку, живої маси, молочності, кількості поросят, породних особливостей тощо. Крім концентратів, у їх раціони обов’язково додають соковиті і грубі корми, а влітку – зелені корми. Свиноматок доцільно утримувати в літніх таборах і випасати на посівах люцерни чи конюшини.

Новонародженим поросятам на 2-3-й день після народження вводять залізовмісні препарати, на 4-5-й день – ставлять коритця з підсмаженим ячменем, деревним вугіллям, крейдою і чистою водою, з 7-8-го дня привчають до свіжого коров’ячого молока і стартерних кормів. При комбінованому типі годівлі за 2 місяці вирощування на кожне порося витрачають 8-10 л свіжого молока і 15-18 кг стартерного комбікорму; при годівлі лише одним комбікормом його витрачають 25 кг. Орієнтовні раціони годівлі ремонтного молодняку свиней живою масою 61-70 кг показано в табл. 10.1.

Відгодівля свиней є завершальним процесом технології виробництва свинини. Від раціональної його організації значною мірою залежать інтенсивність ведення і рентабельність свинарства, збільшення виробництва свинини, зниження її собівартості та підвищення продуктивності праці в галузі. Основна мета відгодівлі – одержання від тварин максимального приросту живої маси в найкоротші строки з найменшими витратами кормів на одиницю продукції. Існує три види відгодівлі свиней: 1) м’ясна; 2) беконна; 3) сальна (до жирних кондицій).

Акцентуйте увагу на тому, що залежно від розмірів свинарських ферм, їх виробничого спрямування, типів приміщень, умов годівлі та утримання тварин різних статево-вікових груп свиней використовують відповідні станки, різні системи машин і обладнання. З метою удосконалення менеджменту, оптимального використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, збільшення виробництва свинини, поліпшення її якості, зниження собівартості й підвищення рентабельності галузі передбачають автоматизовані технологічні лінії та диспетчерські пульти управління. До трудомістких процесів відносять приготування і роздавання кормів, водопостачання, видалення гною, створення необхідного мікроклімату в приміщеннях.

Ознайомтеся з технологією реалізації свиней. Свиней як товарну продукцію реалізують у двох напрямках: 1) племінний молодняк; 2) свині на м’ясо. Племінний молодняк реалізують зазвичай у 6-місячному віці живою масою кнурців – 60-80, свинок – 58-70 кг. На молодняк, що реалізується, оформляють племінне та ветеринарне свідоцтва. Купівля-продаж відбувається через селекційні центри за цінами, встановленими залежно від живої маси молодняку, класності та надбавок за племінні якості.

Таблиця 10.1

Орієнтовні раціони для ремонтного молодняку свиней живою масою 61-70 кг, на голову на добу

До місця здавання свиней транспортують автомобільним (до 300 км), залізничним чи водним (більше ніж 300 км) транспортом або гоном. Кожний вид транспорту має відповідати вимогам для перевезення тварин (завантаження, утримання в дорозі, розвантаження). На партію свиней оформляють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво. Влітку тварин транспортують у найбільш прохолодний час. Забороняється перевозити свиней автомашинами всіх систем за температури нижче від –20°С або вище за +25°С.

Ефективність свинарства (як і інших галузей сільського господарства) залежить від економії живої і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції. Економічна ефективність свинарства характеризується системою натуральних і вартісних показників: продуктив­ністю тварин – середньодобовим приростом живої маси однієї голови молодняка або свиней на відгодівлі, виходом поросят (у 2-місячному віці) і приростом живої маси з розрахунку на одну основну свиноматку на початок року, тривалістю вирощування і відгодівлі молодняка свиней до певної живої маси; витратою корму на 1 ц приросту живої маси; продуктивністю праці; собівартістю 1 ц приросту і живої маси; середньою ціною реалізації 1 ц живої маси свиней; прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва свинини. Затрати праці на 1 ц приросту живої маси свиней становлять 30-60 люд.-год.

Аналіз структури собівартості 1 ц приросту живої маси свиней у сільськогосподарських підприємствах свідчить, що найбільшу частку становлять витрати на корми (40-45 %) і оплату праці (20-25 %). Тому основною причиною високого рівня собівартості приросту свиней є значна перевитрата кормів внаслідок неповноцінності кормових раціонів, а також висока трудомісткість продукції через відсутність комплексної механізації на фермах.

На собівартість продукції свинарства вирішальний вплив мають рівень оплати корму і собівартість 1 ц кормових одиниць. Рівень рентабельності свинарства залежить від собівартості живої маси свиней і ціни її реалізації. Ціни диференційовані за якістю продукції, тому вирішальним фактором їх підвищення є поліпшення якості відгодівельного поголів’я. Високий рівень економічної ефективності свинарства в господарствах, що виробляють свинину на індустріальній основі.

Важливим фактором ефективності індустріальної технології у свинарстві є проведення необхідних ветеринарних (профілактичних і лікувальних) заходів на фермі. Потрібно самостійно визначитись з іншими основними шляхами підвищення економічної ефективності галузі свинарства.