Тема 4. Система технологій вирощування технічних та баштанних культур Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Технічні культури використовуються в харчовій, крохмале-мелясовій, хімічній, ткацькій, машинобудівній, медичній, парфумерній галузях промисловості тощо, а також у кормовиробництві й інших галузях національної економіки. Провідними технічними культурами в Україні та СНД, які займають найбільші посівні площі, є цукрові буряки, соняшник та бавовник.

Цукрові буряки. В Україні цукрові буряки є найважливішою технічною культурою. Виробництво цукрових буряків і цукру має особливо велике значення для розвитку економіки України. Коренеплоди цукрових буряків містять до 18,5 % цукру. Цукор є важливим експортним продуктом, що користується великим попитом на світовому ринку. Буряківництво – трудо- і матеріаломістка галузь рослинництва.

В Україні цукрові буряки вирощують у 19 областях. Виробництво розміщене переважно в господарствах лісостепової зони, зокрема Вінницької, Полтавської, Черкаської, Хмельницької, Тернопільської, Київської та Сумської областей, де одержують понад 75 % валового збору цукрових буряків. У господарствах економічно доцільно використовувати 2-3 районованих сорти чи гібриди. Вегетаційний період буряків триває 160-175 днів, у північно-західній частині України – до 185 днів.

Система технологій вирощування цукрових буряків. Правильне розміщення цукрових буряків у сівозміні – один із основних чинників поліпшення забезпеченості рослин вологою і елементами живлення, зменшення засмічення посівів, кількості шкідників і хвороб, усунення токсичності ґрунтів, підвищення врожайності та якості коренеплодів. Максимальну урожайність цукрових буряків забезпечує внесення органічних і мінеральних добрив.

Технологічну карту та витрати на вирощування цукрових буряків наведено в додатку Д. Для сівби слід використовувати насіння районованих сортів і гібридів, яке за своїми посівними якостями відповідає вимогам діючих стандартів і технічних умов. Насіння цукрових буряків готують до сівби на насінних заводах, де його калібрують на фракції 4,5-5,5 і 3,5-4,5 мм, шліфують або дражують і обробляють захисними та стимулюючими речовинами. Сівбу починають з настанням фізичної спілості ґрунту, коли температура на глибині 5-7 см досягає 6-8°С і ґрунт містить достатню кількість вологи. Цей період збігається з періодом масової сівби ранніх зернових культур й припадає на квітень місяць. Ширина міжрядь під час сівби цукрових буряків – 45 см.

Масове збирання цукрових буряків рекомендується проводити при настанні їх технологічної стиглості (з 20 вересня по 20 жовтня) переважно потоковим способом без ручного доочищення коренів із застосуванням очищувачів. Найбільшу продуктивність праці, своєчасне закінчення збирання урожаю і вивезення якісної сировини на заводи забезпечує груповий метод використання сучасних бурякозбиральних машин, буряконавантажувачів, самоскидних причепів і автотранспорту.

Господарства повинні прагнути виконувати всі роботи на збиранні та вивезенні буряків у стислі й оптимальні строки. Викопані буряки в той же день слід відправляти на бурякоприймальні пункти цукрових заводів для закладання на зберігання або на переробку. Проте часто через погану погоду, недостатню кількість автотранспорту та з інших причин певна кількість буряків на деякий час залишається на зберігання в полі. Щоб запобігти втратам урожаю і зниженню якості сировини, господарства організовують короткострокове зберігання цукрових буряків у польових кагатах близько від доріг.

Важливими показниками економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і на 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва. Цукрові буряки порівняно з іншими технічними культурами забезпечують найбільший прибуток на гектар посіву.

Основним напрямом збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його ефективності є впровадження інтенсивних технологій. Головне завдання – значне підвищення врожайності і цукристості коренеплодів цукрових буряків. Основою високої економічної ефективності індустріальної технології є те, що при виконанні найбільш трудомістких робіт із формування густоти насаджень, догляду за посівами і доочищення коренеплодів практично не застосовується ручна праця.

Для збільшення виходу кінцевої продукції і підвищення її ефективності велике значення має концентрація посівів коренеплодів у сировинних зонах цукрових заводів. Це сприяє збільшенню виробництва цукру з 1 га посівів буряків, а також значно зменшує транспортні витрати на перевезення коренеплодів і продуктів їх переробки. Собівартість вирощування цукрових буряків наведена в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Собівартість вирощування цукрових буряків (площа – 100 га, урожайність – 250 ц/га)

Картопля. Картопля має важливе економічне значення і посідає одне з перших місць серед інших сільськогосподарських культур за універсальністю використання. Вона є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою. Середньорічна норма споживання картоплі на душу населення становить 123 кг. Сьогодні потреба в цьому продукті повністю задовольняється. Картопля є цінною сировиною для виробництва спирту, крохмалю, глюкози, декстрину й іншої важливої продукції. Картопля як просапна культура має агротехнічне значення, є однією із кращих попередників у сівозміні для багатьох культур.

Найбільші площі під картоплею розміщені на Поліссі та в Лісостепу, найменші – в степовій зоні. У господарствах Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Львівської, Сумської і Чернігівської областей зосереджено майже 54 % виробництва картоплі в країні.

В Україні районовано близько 70 сортів картоплі. Залежно від використання в господарстві їх поділяють на чотири групи: столові, кормові, технічні та універсальні. Найпоширеніші (займають близько 60 % посівних площ картоплі) столові сорти. Районовані сорти картоплі відрізняються за часом достигання (ранньостиглі – 70-80 днів, середньоранні – 90-120 днів, середньопізні – 120-130 днів, пізньостиглі – 130-150 днів тощо).

Система технологій вирощування картоплі. Інтенсивна технологія спрямована на одержання урожаю картоплі на Поліссі не менше 250 ц/га, в Лісостепу 200 ц/га, в Степу при зрошенні 180 ц/га бульб.

Технологічну карту та витрати на вирощування картоплі наведено в додатку Е. Найбільші урожаї картоплі збирають при розміщенні її після озимих культур. Важливо правильно підготувати бульби до садіння. Перед садінням бульби сортують, пророщують або прогрівають, обробляють їх захисно-стимулюючими речовинами, великі розрізають на частини. Сортують картоплю на картоплесортувальних пунктах КСП-25, КСП-15В на 3 фракції: дрібну – 25-50 г, середню – 51-80 г та велику – понад 80 г. Для садіння використовують переважно бульби середньої фракції (з домішкою некондиційних бульб до 7 %). Великі бульби (понад 80 г) ріжуть на дві частини на спеціальних бульборізках за 2-3 дні до садіння. Картоплю садять гребеневим способом. Сучасною технологією передбачено, що перед садінням картоплю протруюють з використанням картоплекомбайнів типу Е-665 і обробляють стимуляторами росту.

Збирають картоплю прямим комбайнуванням, комбінованим або роздільним способом. Збирання може бути потоковим або потоково-перевалочним. Зберігають картоплю у спеціалізованих, типових картоплесховищах та буртах (кагатах). Найкраще картопля зберігається в сховищах з регульованим повітряним і вологим режимами. Залежно від типу сховища картопля може зберігатися в засіках і контейнерах.

Вирощування картоплі в господарствах відзначається високим рівнем інтенсивності і трудомісткістю виробництва. Економічна ефективність картоплярства зумовлюється рівнем продуктивності праці, яка, у свою чергу, значною мірою залежить від урожайності картоплі. Собівартість вирощування картоплі наведена в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Собівартість вирощування картоплі (площа – 100 га, урожайність – 180 ц/га)

Важлива економічна основа ефективності виробництва картоплі – впровадження інтенсивної індустріальної технології на основі комплексної механізації виробничих процесів, організоване насінництво, виробництво продуктивних сортів з високою якістю бульб і стійких проти хвороб, організація зберігання бульб у місцях їх виробництва, що значно скорочує втрати і забезпечує високу якість продукції протягом тривалого часу. За даними наукових установ, втрати картоплі, що зберігається в сховищах великих міст, часто становлять понад 40 %. Тому до 70 % валового збору картоплі економічно вигідно зберігати в місцях виробництва і тільки 30 % – у сховищах міст і промислових центрів. Це вимагає значних коштів для спорудження спеціалізованих сховищ картоплі в господарствах, проте зменшує витрати на численних перевалках, де значно погіршується якість бульб.

Впровадження технології заготівель, перевезення і зберігання картоплі в контейнерах значно підвищує економічну ефективність праці в картоплепродуктовому підкомплексі АПК. При контейнерному способі заготівель картоплі якість її зберігання підвищується на 11 %, а затрати праці на вантажно-розвантажувальних роботах зменшуються в 2-2,5 разу.

Соняшник. Основними виробниками соняшникової олії є країни Європейської спільноти – 22,7 %, Аргентина – 20,4 %, Україна – 11,2 %, Російська Федерація – 10,7 % загального валового збору олії у світі.

Соняшник – основна олійна культура України. Серед олійних культур соняшник в Україні дає близько 84 % загального виробництва олії, а 16 % припадає на соєву, ріпакову, лляну та олію інших культур. На вміст олії в насінні впливають сорт, кліматичні умови та рівень агротехніки. У насінні соняшнику міститься близько 52 % олії, яка характеризується високими смаковими якостями і належить до напіввисихаючих. Соняшникова олія широко використовується в їжу, а також при виготовленні маргарину, майонезу, консервів, кондитерських виробів. Соняшникова олія, крім того, використовується в миловарінні, при виготовленні лакофарбових виробів, стеарину, олеїнової кислоти. Макуха та шрот, які отримують при переробці насіння на олію, є цінним концентрованим кормом для сільськогосподарських тварин. Соняшник – цінна медоносна культура, використовується також для утворення куліс.

Урожайність насіння соняшнику в цілому по Україні залишається на невисокому рівні – 9-16 ц/га. Кращі господарства отримують високі врожаї насіння – на рівні 25-30 ц/га і навіть більше. Вирощування соняшнику при врожайності вище 20 ц/га економічно доцільне, тому що виробництво олії в 10-20 разів дешевше, ніж виробництво тваринних жирів. В Україні найбільш поширені такі сорти та гібриди соняшнику: Візит, Згода, Зустріч, Красень, Сула, Постолянський, Крастока та ін.

Система технологій вирощування соняшнику. Вирощування соняшнику за інтенсивною технологією передбачає широке використання машин і механізмів для максимальної механізації виробничих процесів за умови отримання високого врожаю і низької собівартості продукції. При цьому проводиться покращений основний обробіток ґрунту, обов’язкове внесення необхідної кількості мінеральних добрив та високоефективних гербіцидів, сівба кондиційним насінням. За рахунок скорочення кількості і суміщення деяких операцій з підготовки ґрунту, а також у деяких випадках практичного виключення операцій догляду за посівами досягається велика економія затрат праці.

Сівбу соняшнику проводять пунктирним способом із міжряддями 70 см пневматичними сівалками СУПН-8, СКПП-12 або СПЧ-6. Догляд за посівами проводиться різними агрегатами шляхом досходового боронування, культивацією міжрядь (тричі за вегетаційний період). Десикація соняшнику проводиться за допомогою літаків.

Соняшник збирається зерновими комбайнами зі спеціальними (ПСП-1-5М або ПСП-8 і ПСП-10) та універсальними (ПУН-5) пристосуваннями, які дозволяють зрізати стебла на висоті 10-20 см, подрібнювати їх на відрізки і розкидати по полю, а насіння, вимолочене з кошиків, збирається в бункер. Кошики теж або подрібнюються і розтрушуються по полю, або збираються в накопичувач і використовуються як корм тваринам.

Вимолочене насіння соняшнику після надходження на тік терміново очищається від рослинних решток і за необхідності підсушується. Доведене до вологості 6-7 % насіння, яке передбачається використати для сівби в наступному році, закладається на зберігання затареним у мішки. Вологість насіння на технічні цілі не повинна перевищувати 10-12 %.

Збільшення економічної ефективності виробництва насіння соняшнику пов’язані з впровадженням високоврожайних і високоолійних сортів та широким використанням індустріальної технології. Нині вже створені сорти соняшнику, насіння яких містить 55-57 % олії. Це забезпечує виробництво 14,5-15 ц олії з гектара посіву соняшнику. Затрати праці на 1 ц насіння в умовах індустріальної технології зменшуються в півтора рази. Підвищенню ефективності виробництва соняшнику сприятимуть подальше вдосконалення розміщення посівів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Серед технічних прядивних культур в Україні найбільш поширені льон і коноплі. У свою чергу вони вирощуються і як олійні культури. Льняне волокно використовують для виробництва побутових, технічних, тарних та пакувальних тканин. Льняні тканини дуже стійкі проти гниття. Кострицю використовують для виробництва картону, етилового спирту, оцтової кислоти, ацетону, будівельних плит тощо. Насіння льону містить 35-42 % висихаючої олії, його широко використовують при виробництві фарб, лаків, оліфи, мила, паперу, медичних препаратів тощо. Цінним концентрованим кормом для тварин є шрот.

Льон. В Україні льон вирощують переважно в Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях. Загальна посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100-170 тис. га, а середній вихід волокна 5-6,4 ц /га (при застосуванні прогресивних технологій – 8-10 ц/га, а насіння – 5-8 ц/га). В Україні районовані такі сорти льону-довгунця: А-49, Глухівський, Ювілейний, Київський, Могилівський 2, Томський 16 та ін.

Система технологій вирощування льону. Кращими попередниками для льону-довгунця є озимі після багаторічних трав, удобрена картопля, багаторічні трави. При беззмінній культурі настає льоновтома ґрунту. Основним завданням обробітку ґрунту є нагромадження і зберігання вологи, знищення бур’янів, заробка в ґрунт післяжнивних решток та добрив, розпушування ґрунту, вирівнювання поверхні та ущільнення ріллі. На полях, засмічених однорічними бур’янами, після збирання попередника проводять лущення, дискування, оранку плугами з передплужниками на глибину 20-22 см. Після багаторічних трав оранку проводять на 23-25 см.

Весняний обробіток починають із закриття вологи. З цією метою проводять боронування, а на важких ґрунтах, які запливають, – культивацію або дискування з одночасним боронуванням. Після підсихання ґрунту проводять культивацію з одночасним боронуванням. Для одержання дружних сходів та вирівняного стеблистою поверхнею ґрунту перед сівбою додатково вирівнюють шлейфами та коткують.

Льон-довгунець належить до культур раннього строку сівби. На торф’яних ґрунтах ефективна рання сівба по мерзлоталому ґрунту. Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см. Залежно від цього визначають і норму висіву насіння.

У льону розрізняють такі фази стиглості: 1) зелену; 2) ранню жовту; 3) жовту; 4) повну. Збирають льон льонозбиралками ЛТВ-2, ТЛ-1,5А з розстиланням стебел і наступним зв’язуванням їх у невеликі снопи для просушування в бабках (по 8-10 снопів). Через 5-6 днів після висихання снопи обмолочують на молотарці МЛ-2,7ПА. Якщо льон залишають у стрічках до повного висушування, висушені рослини піднімають і обмолочують підбирачем-молотаркою ЛМН-18.

Збирання льону комбайнами ЛКВ-4А, ЛК-4А є прогресивним і найбільш поширеним способом. При цьому одночасно з вибиранням рослин очісуються коробочки з насінням, а солома розстилається на льонищах для вилежування або зв’язування в снопи. Очісані коробочки відразу сушать у сушарках при температурі до 45°С. Потім ворох обмолочують, насіння досушують до кондиційної вологості 13 %. Солому залишають у господарстві для первинної переробки або здають на льонозаводи. Перед цим солому доробляють, сортують і зв’язують у снопи діаметром не менше 13 см. Вологість соломи повинна становити 19 %, а нормована засміченість – 5 %.

У структурі собівартості продукції льонарства найбільша частка витрат припадає на оплату праці – близько 38 %. Господарства України здійснюють первинну переробку льоносоломки і майже всю продукцію реалізують у вигляді трести. Ціни реалізації продукції льонарства залежать від її якості.

Збільшення виробництва продукції льонарства і підвищення його економічної ефективності досягають на основі інтенсифікації галузі, впровадження високоврожайних сортів льону, стійких до вилягання, обсипання насіння і ураження грибковими хворобами, з кращою якістю волокна, придатних до механізованого збирання врожаю. Важливе значення для підвищення врожайності льону-довгунця має внесення органічних і мінеральних добрив.

Основою підвищення ефективності льонарства є також впровадження комплексної механізації вирощування льону-довгунця, збирання врожаю, промислових способів виготовлення і переробки трести. Так, при збиранні льону-довгунця комбайном із в’язальним апаратом і реалізації продукції соломкою затрати праці на 1 га посіву зменшуються в 2,5 разу. Збирання льону-довгунця комбайном із розстелянням соломки на полі та реалізація продукції трестою дають змогу зменшити затрати праці на 1 га посіву до 170 люд.-год. або більш як на 40 %. При цьому способі на виготовленні льонотрести в господарствах використовується ручна праця. Високою ефективністю відзначається рулонна технологія збирання льону. Порівняно із звичайною технологією затрати праці зменшуються в 4-5 разів, що значно знижує трудомісткість продукції і сприяє підвищенню її рентабельності. Переробку льонотрести на волокно економічно вигідно здійснювати на льонозаводах, що застосовують сучасну технологію і високопродуктивну систему машин.

Коноплі. Коноплі вирощують на волокно, вихід якого становить 18-23 % маси сухих стебел, і насіння, яке містить олію. Довге волокно використовують для виготовлення канатів, шнурів, коротке – мотузок, снопов’язального та пакувального шпагату, кабельного прядива. Із конопель виготовляють також різні технічні тканини. З насіння виробляють олію (30-35 %), макуху, лікарські засоби. Кострицю використовують для виробництва штучних волокон, паперу, будівельних матеріалів.

Коноплі – світлолюбна рослина короткого дня. При подовженому дні вегетаційний період збільшується, тому при вирощуванні в північних районах південні сорти конопель мають високий врожай стебел, але насіння, як правило, не достигає. В Україні районовані такі сорти конопель: Глухівські 33, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15 та ін. Їх вирощують у Сумській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївській областях. Вихід волокна конопель при дотриманні належної технології становить 12-16 ц/га, насіння – 10-12 ц/га.

Система технологій вирощування конопель. Коноплі вирощують у спеціальних або польових сівозмінах після просапних і овочевих культур, багаторічних трав, зернобобових. При посівах конопель ефективні органічні та мінеральні добрива. При розміщенні коно- пель після пізніх культур (картоплі, цукрових буряків) оранку проводять відразу після збирання попередника. Глибина оранки під коноплі – не менше 22-25 см. Рано навесні при настанні фізичної спілості ґрунту проводять розпушування шлейф-боронами в агрегаті з важкими зубовими боронами. Досить ефективне одночасне проведення кількох операцій.

Сівбу конопель проводять насінням крупних фракцій. Способи сівби залежать від мети вирощування (на насіння, зеленець, для двостороннього використання). Застосовують суцільний рядковий, широкорядний або стрічковий способи сівби. Максимальні врожаї збирають при нормі висіву 80-90 кг/га однодомних і 100-115 кг/га дводомних конопель.

Висівають коноплі одночасно або відразу після ранніх ярих культур, коли ґрунт на глибині загортання насіння (2-5 см) прогрівається до 8-10°С. Догляд за посівами полягає в коткуванні поля після сівби, досходовому і післясходовому боронуванні. На широкорядних посівах проводять розпушування міжрядь і знищення бур’янів. Для боротьби зі шкідниками, зокрема з конопляною блохою, після появи сходів проводять крайовий або, за необхідності, суцільний обробіток посівів.

Збирання врожаю конопель проводиться переважно двофазним способом. Спочатку коноплі за допомогою жниварок скошуються і після просушування зв’язуються в снопи або в рулони. Коли коноплі двостороннього використання, то зв’язані снопи обмолочуються. Обмолочені стебла відправляють на заготівельні пункти або заводи, а насіння після очистки закладається на зберігання або направляється для переробки на олію. При односторонньому використанні після зрізання стебла обмолочуються і потім утилізуються для різних цілей, насіння після доведення до посівних кондицій (досушують до стандартної вологості 11-12 %) в наступному році використовується для сівби.

Баштанні культури – кавуни, дині, гарбузи, кабачки за морфологічними ознаками дуже подібні між собою. Їх вирощують для одержання соковитих плодів з високими смаковими якостями. Баштанні культури людина вживає у свіжому та консервованому видах. Кормові гарбузи й кавуни мають цінні кормові якості, є кормом для годівлі різних видів тварин. Дозрілі плоди кормових баштанних можна довго зберігати у свіжому вигляді. Баштанні культури мають велике агротехнічне значення, оскільки сприяють очищенню полів від бур’янів і є цінним попередником для озимих і ярих культур.

Основні регіони товарного баштанництва – Херсонська, Запорізька, Донецька, Одеська області та АР Крим. Посівна площа баштанних культур в Україні коливається в межах 180-210 тис. га, з них понад 75 % становлять продовольчі баштани. Середня врожайність баштанних культур у південному регіоні України поки невисока – 80-110 ц/га. Однак кращі господарства вирощують по 300-450 ц/га столових та 500-700 ц/га кормових кавунів, 250-300 ц /га дині, 400-700 ц/га гарбузів, 300-500 ц/га кабачків.

Вивчаючи систему технологій вирощування баштанних культур, акцентуйте увагу на сортах та гібридах, агротехніці вирощування, зберіганні. Вирощування більшості баштанних культур, крім певних особливостей, у більшості випадків аналогічне, тому нижче наводиться лише приклад системи технологій вирощування кавунів.

Система технологій вирощування кавунів. У польових сівозмінах кращими попередниками для кавунів є озимі зернові культури, зернобобові суміші, багаторічні трави. Для розміщення кавунів та інших баштанних культур непридатні поля, на яких у посівах попередніх сівозмінних культур застосовували гербіциди.

Основний обробіток ґрунту під кавуни залежить від попередника. Після озимих проводять лущення стерні на 8-10 см. Ділянки, засмічені багаторічними й коренепаростковими бур’янами (осот, молочай, гірчак), з появою їх розетки повторно лущать на глибину 10-12 см. Наступну зяблеву оранку проводять через 20-25 днів після лущення плугом з передплужником на глибину 27-35 см. Рано навесні поле боронують у два сліди, потім культивують на глибину 14-16 см з одночасним боронуванням. Передпосівну культивацію проводять на глибину загортання насіння. У роки з посушливою весною і при відсутності бур’янів на легких за механічним складом ґрунтах першу культивацію можна замінити боронуванням у два сліди. Добрива значно підвищують урожайність кавунів та інших баштанних культур. Для знищення бур’янів перед висіванням кавунів та інших баштанних вносять у ґрунт гербіциди.

Сіють кавуни, коли встановиться середньодобова температура 12-15°С і мине небезпека похолодання. Використовують для цього зернові або інші сівалки. Залежно від скоростиглості сорту схема висіву 1,4-2,1х0,7-1,4 м. Норма висіву 4-5 кг/га (4-5 схожих насінин на 1 м рядка), глибина загортання 5-6 см.

Догляд за посівами кавунів починають з досходового боронування легкими або середніми боронами. Боронування впоперек рядків доцільно провести і після з’явлення сходів баштанних. Коли на рослинах розвинеться 5-6 листків, їх проривають. Протягом вегетації посіви обробляють культиваторами (при потребі), закінчуючи цей обробіток на початку інтенсивного росту огудини. Важливим заходом підвищення врожайності кавунів, як і інших баштанних культур, є поливи.

Збирають кавуни у період повного достигання. Зривають з плодоніжками, щоб плоди краще зберігалися. Масовий збір плодів рекомендується проводити валкоутворювачами УПВ-8 або косинцями, що змонтовані на тракторах. Зберігають плоди в буртах, перекладаючи соломою, або в сухих приміщеннях, які перед завантаженням знезаражують і провітрюють. Найкраще зберігаються кавуни при температурі 1-3°С. Кормові кавуни за належних умов зберігання не втрачають своїх кормових якостей до січня-лютого. Агротехніка столових і кормових кавунів аналогічна.

Самостійно опрацюйте особливості системи технологій вирощування динь, гарбузів, кабачків.

Зверніть увагу на економічну ефективність виробництва технічних та баштанних культур та шляхи її підвищення.

Обсяг виробництва усіх видів технічної сировини надалі повинен збільшуватись передусім за рахунок підвищення врожайності та якості технічних культур. У зв’язку з цим найважливішим завданням у виробництві технічних культур є забезпечення господарств новими сортами і гібридами та освоєння прогресивних енергоресурсозберігаючих, екологічно доцільних технологій їх вирощування.