Тема 7. Система технологій кормовиробництва Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Кормовиробництво як галузь сільського господарства повинно забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. У розвинених країнах світу кінцевим результатом сільськогосподарського виробництва є насамперед тваринницька продукція і, отже, головним завданням землеробства стає виробництво кормів.

В Україні в дореформені часи кормові культури займали близько третини посівних площ. В умовах інтенсивного землеробства достатньо мати гектар кормової площі на умовну голову великої рогатої худоби. На корм використовується також більша частина збору зерна і певна продукція, одержувана при виробництві технічних, овочевих культур тощо. Загалом у країнах з розвинутим тваринництвом на кормові цілі використовується до 75-90 % усієї продукції рослинництва.

Кормовиробництво поділяють на лучне і польове. Лучне кормовиробництво містить у собі заходи щодо поліпшення природних кормових угідь, створення високопродуктивних засіяних пасовищ і сіножатей і забезпечує годівлю тварин кормами з лучних трав. Польове кормовиробництво містить у собі три джерела одержання кормів: 1) кормову площу; 2) зернокормові культури; 3) побічну продукцію рослинництва.

Основне призначення кормів – задоволення природних потреб тварин в енергії та поживних речовинах з метою одержання від них потрібної людині продукції. Поживні речовини корму, які надійшли в організм тварини, зазнають фізичних, біохімічних, мікробіологічних та інших впливів, після чого утворюються сполуки, придатні для засвоєння.

Для кожного виду корму характерні певні фізичні й хімічні ознаки, що визначають його поїдання та дієтичні властивості. Хімічний склад кормів є найважливішим первинним показником поживності і залежить від клімату, ґрунту, агротехніки, сорту рослин, віку рослин під час збирання, технології заготівлі, умов та тривалості зберігання, способів підготовки до згодовування. Схема хімічного аналізу рослинної речовини корму наведена на рис. 7.1.

Енергетичну поживність кормів визначають за вмістом перетравної, чистої та обмінної енергії. Це оцінювання поживності кормів за сумою перетравних поживних речовин, крохмальним еквівалентом, вівсяною й енергетичною кормовою одиницями. В Україні із 1922 року для оцінки загальної енергетичної поживності кормів і раціонів широко використовують вівсяну кормову одиницю.

Для зручності використання при вирішенні ряду організаційно-економічних питань годівлі тварин, плануванні кормової бази корми класифікують за певними ознаками на окремі групи. Класифікація кормів – це групування їх за походженням, вмістом енергії й клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін. За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбікорми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добавки, харчові відходи. За вмістом енергії та клітковини в одиниці маси корму їх класифікують як концентровані (містять в 1 кг сухої речовини понад 0,65 кормових одиниць, або 7,3 МДж обмінної енергії, менше 19 % клітковини і 40 % води) та об’ємні (містять в 1 кг не більше 0,65 кормових одиниць, більше 19 % клітковини і 40 % води).

Рис. 7.1. Хімічний аналіз рослинної речовини корму

Об’ємні корми поділяють на сухі (грубі) й вологі (соковиті та водянисті). У грубих кормах не більше 22 % води і понад 19 % клітковини. Соковиті корми містять понад 40 % води, основна маса якої перебуває в пов’язаному стані й входить до складу протоплазми або рослинного соку. До водянистих кормів належать залишки промислової переробки рослинницької сировини, до яких вода надходить як домішка в технологічному процесі й перебуває в кормі у вільному стані.

Отже, корми і кормові засоби, які використовуються для годівлі та підгодівлі тварин, поділяють на такі групи: