3) Кормові культури:

• багаторічні бобові трави (люцерна, конюшина, еспарцет, буркун, лядвенець рогатий та ін.);

• багаторічні злакові трави (вівсяниця лучна, грястиця збірна, житняк гребінчастий, пирій безкорневищний, райграс високий, райграс багатоукісний, стоколос безостий, тимофіївка лучна та ін.);

• однорічні бобові трави (вика яра, вика озима, буркун білий однорічний, кормовий горох (пелюшка), однорічні види конюшини, сарадела, чина);

• однорічні злакові трави (могар, райграс однорічний, суданська трава, сорго на зелений корм та силос);

• капустяні (хрестоцвіті) кормові культури (ріпак озимий (рапс), ріпак ярий, суріпа озима, редька олійна, перко, тифон, кормова капуста);

• кормові корене- і бульбоплоди (кормові буряки, кормова картопля, кормова морква, бруква, турнепс, топінамбур);

4) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз, кабачки).

За даними А.О. Бабича (1995 р.) з посиланням на “FAO Production” (1994 р.), земельний фонд у цілому по всіх країнах світу становить 13 млрд. 435 млн. га, зокрема 36,2 %, або 4 млрд. 868 млн. га, займають сільськогосподарські угіддя, із них ріллі – 1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 % (табл. 2.1). Під природними кормовими угіддями – луками та пасовищами – 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %, багаторічними насадженнями – 98 млн. га, або 2 % площі.

Таблиця 2.1

Площа сільськогосподарських угідь, сіножатей, пасовищ та ріллі у світі

Україна – велика країна світу і входить до числа 12 країн, що мають найбільше землекористування. Площа її сільськогосподарських угідь становить близько 41,9 млн. га, зокрема близько 33,4 млн. га орних земель. У світовому землеробстві найбільші посівні площі – близько 760 млн. гектарів – займають зернові культури, головні з яких – пшениця, рис, кукурудза, просо, сорго, ячмінь, овес, жито та гречка. Із незернових культур значні площі займають бавовник, картопля, арахіс, соняшник, цукрові буряки, ріпак, льон-довгунець.

В Україні досить сприятливі кліматичні умови, географічне положення, родючі землі. Агрокліматичний потенціал України, клімат якої переважно континентальний, у 1,5-1,8 разу нижчий порівняно з країнами Західної Європи і США. Тому високі гарантовані врожаї щорічно отримують лише на площі, що становить 30 % від усіх орних земель. Решта земель, розміщена переважно в південній і південно-східній частинах Лісостепу та в Степу, має недостатнє зволоження. У зв’язку з цим бувають великі коливання врожайності польових культур по роках. У додатку Б наведено посівні площі, валовий збір та урожайність сільськогосподарських культур за останні 16 років.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства, тобто комплекс організаційно-економічних та агротехнічних заходів щодо раціонального використання землі, підвищення врожайності сільсько-господарських культур, збереження та підвищення родючості ґрунту. Система землеробства розробляється з урахуванням умов конкретної природно-економічної зони і містить у собі комплекс таких систем: організацію земельної території; сівозмін; удобрення в сівозмінах; насінництва; захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; обробітку ґрунту та догляду за посівами; меліоративних заходів та ін.

Ґрунти є основним засобом сільськогосподарського виробництва. Кожному з них властива певна природна родючість як загальна сума елементів життєдіяльності, якими ґрунт потенційно може забезпечити рослину. Діючи на ґрунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією земель, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості ґрунту і використання його у виробництві. При правильному застосуванні засобів механізації, хімізації тощо родючість ґрунту підвищується. Зверніть увагу, що на території України поширені різні типи ґрунтів, які відрізняються природними властивостями.

Бонітування ґрунтів має велике практичне значення і здійснюється для їх порівняння за якістю і продуктивністю. Бонітування ґрунтів проводиться за єдиною методикою, затвердженою в установленому порядку за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з природними властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. Показники бонітування ґрунтів використовуються у процесі визначення завдань сільськогосподарського виробництва: обґрунтування розміщення посівів сільськогосподарських культур, очікуваних результатів урожайності тощо. Найважливіший принцип бонітування – визначення для однакових груп ґрунтів таких самих показників бонітету.

Бонітування ґрунтів і економічна оцінка земель розглядаються як єдиний процес у визначенні господарської придатності земель, оскільки природні та набуті властивості ґрунтів, рівень технології та інтенсивності виробництва разом з особливостями місцезнаходження земель взаємопов’язані і одночасно впливають на продуктивність затраченої праці. Економічна оцінка земель встановлює відносну її придатність за основними факторами природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, дає можливість виділити групи ґрунтів з приблизно однаковими економічними показниками при досягнутому рівні інтенсивності виробництва. Вона проводиться з урахуванням природних і економічних умов виробництва, місцезнаходження територій, затрат праці на одержання відповідної одиниці продукції.

Вихідними даними для економічної оцінки земель сільськогосподарського використання є кількість продукції одиниці оцінюваних земель, фондозабезпеченість землеробства, затрати на виробництво продукції, вирахувані за середньостатистичними даними агроформувань, розміщених у конкретному землеоціночному районі. На їх основі обчислюються економічні показники, які характеризують ефективність виробництва, а саме: вартість валової продукції, окупність затрат, чистий і диференційовані доходи.

Агрохімічні основи рослинництва містять у собі загальні питання удобрення польових рослин, вапнування і гіпсування ґрунтів, регулювання балансу поживних речовин у ґрунті.

Якісний насінний матеріал дає змогу без додаткових енергетичних затрат (добрива, пестициди) забезпечити належний ріст рослин, знизити негативний вплив бур’янів, хвороб, шкідників і на цій основі підвищити врожайність культури і якість одержуваної продукції, поліпшити екологічний стан поля.

Система технологій у рослинництві містить у собі комплекс заходів щодо ведення різних галузей і охоплює техніку, технологію, організацію та економіку виробництва. Система технологій у рослинництві при вирощуванні будь-якої культури складається із таких комплексних прийомів: 1) основного і передпосівного обробітку ґрунту; 2) удобрення культури; 3) підготовки насіння до сівби; 4) сівби; 5) догляду за посівами; 6) підготовки до збирання і збирання врожаю; 7) первинної переробки (підготовка продукції до зберігання); 8) реалізації на споживання або відправлення на промислову переробку. Технологію вирощування будь-якої рослинної продукції можна правильно розробити на основі знань біології росту і розвитку конкретної культури, вимог конкретного сорту до умов вирощування.

У рослинництві можуть застосовуватись такі види технології: 1) ручна; 2) механізована; 3) звичайна; 4) прогресивна; 5) інтенсивна; 6) перспективна; 7) біотехнологія. Біотехнологія в рослинництві має важливе значення і базується на вивченні молекулярної та клітинної біології рослин. У рослинництві використовуються такі методи біотехнології: генна та клітинна інженерія, мікроклонального розмноження рослин, калусних культур, створення генетично модифікованих рослин і трансгенних сортів тощо.

Вивчаючи тему, зверніть увагу на технологічні процеси та прийоми обробітку ґрунту. Обробіток ґрунту створює сприятливі умови для росту і розвитку вирощуваних культур, поліпшує водно-повітряний, тепловий та поживний режими ґрунту, активізує кругообіг поживних речовин у ґрунті, сприяє знищенню бур’янів, шкідників, хвороб та їх збудників. Під час обробітку заробляють у ґрунт рослинні рештки, органічні і мінеральні добрива, готують ґрунт до сівби, створюють сприятливі умови для роботи сільськогосподарських машин та знарядь, затримують талі води, здійснюють поливи тощо.

Під час обробітку здійснюють такі технологічні процеси: перевертання скиби, розпушування, кришіння, перемішування, ущільнення ґрунту та вирівнювання його поверхні. Детально ознайомтеся із технологічними прийомами обробітку ґрунту: 1) оранкою; 2) лущенням; 3) куль­тивацією; 4) боронуванням; 5) шлейфуванням; 6) коткуванням та ін.

Створення оптимальних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання, зберігання та підвищення родючості ґрунту є основним завданням рослинництва на всіх етапах розвитку. Виконання цих завдань можливе лише при запровадженні сівозмін. Розрізняють три типи сівозмін: 1) польові (основні); 2) кормові; 3) спеціальні. Освоєння і запровадження сівозмін підвищує ефективність боротьби зі шкідниками, хворобами сільськогосподарських культур та бур’янами без збільшення матеріальних затрат. Правильне розміщення культур у сівозміні сприяє раціональному використанню вологи і елементів живлення із різних шарів ґрунту, що у свою чергу підвищує ефективність використання мінеральних добрив і пестицидів. При розміщенні культур у сівозміні враховуються їх цінність, біологічні особливості, стан поля та строки звільнення поля від попередньої культури.

Розміщуючи культури в сівозміні, необхідно виходити з господарсько-економічних і природних умов, щоб забезпечити кращими попередниками насамперед основні культури, а потім усі інші. Після збирання попередньої культури за допомогою раціонального обробітку ґрунту, внесення добрив та інших агротехнічних заходів необхідно створити найкращі умови для росту і розвитку наступної культури.

Структуру посівних площ визначають відповідно до переважаючого набору високопродуктивних культур, продукція яких була б конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечувала прибутковість виробничої діяльності господарства.

Способи сівби залежать від біологічних особливостей культури, родючості і забур’яненості ґрунту, забезпечення вологою, особливостей вирощування культури. При правильному способі сівби рослини рівномірно розміщуються на площі, що сприяє інтенсивному формуванню врожаю. Існують розкидні і рядкові (звичайний рядковий, вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий, смуговий, пунктирний, гніздовий, квадратно-гніздовий посіви та ін.) способи сівби. Останнім часом поширені рядкові способи сівби.

Своєчасна сівба – одна з основних умов вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур. Для сільськогосподарських культур встановлені оптимальні календарні строки сівби. У кожному господарстві строки сівби треба уточнювати залежно від сорту, родючості ґрунту, забезпечення вологою, метеорологічних умов.

Озимі культури сіють у такі строки, щоб рослини встигли до зими укоренитися, утворити по 3-4 пагони і нагромадити в тканинах захисні сполуки.

Ярі культури висівають в агротехнічні строки, коли настає фізична спілість ґрунту, температура стійко переходить через мінімальний поріг температур для проростання насіння і розвитку рослини. За строками сівби ярі культури поділяють на ранні, середніх строків сівби і пізні.

У технології рослинництва важливо застосовувати правильну норму висіву сільськогосподарських культур. Кожний вид рослин, сорт, гібрид формує найвищу врожайність лише при певній кількості рослин на площі. Тому оптимальні площі живлення і норми висіву в різних культур неоднакові. Норми висіву залежать від біологічних особливостей сорту, родючості ґрунту, мети вирощування культури. Від норми висіву залежить потреба в насінні сільськогосподарських культур.

Під час сівби насіння загортають у ґрунт на певну глибину, щоб створити оптимальні умови для його проростання. Глибина загортання насіння більшості культур не перевищує 10 см (частіше 3-5 см). Навіть глибина садіння картоплі становить 8-10 см. На меншу глибину висівають насіння культур, які при проростанні виносять на поверхню сім’ядолі (льон, люпин, квасоля, цукрові буряки та ін.). Визначальним фактором, від якого залежить глибина сівби, є вологість ґрунту.

Добре організований технологічний процес збирання врожаю з мінімальними втратами – необхідний завершальний етап технології вирощування культури. Через невдало вибраний спосіб збирання, недостатньо підготовлені збиральні агрегати можуть бути значні втрати зерна, коренеплодів, силосної маси, сіна та ін. Технологічні втрати зерна не повинні перевищувати 2-3 %. Значною мірою втрати залежать від застосовуваної техніки. Розрізняють комбайнування пряме й роздільне, одно- і двофазне збирання врожаю зерна, кормів, коренеплодів. Так, пшеницю, ячмінь, горох, залежно від умов року і забур’яненості поля, збирають прямим комбайнуванням або роздільним способом. Пряме комбайнування – більш продуктивний процес, пов’язаний з меншими втратами врожаю. Проте гречку, просо, могар, сорго збирають роздільним способом.

Основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є впровадження сучасних технологій та нормативів. Для врахування всього комплексу робіт із вирощування сільськогосподарських культур розроблені технологічні карти по кожній з них. Технологічні карти передбачають можливі зміни технологій, техніки та підвищення норм внесення добрив, а також використання засобів захисту рослин тощо. Враховуються вимоги ресурсозбереження та мінімального обробітку ґрунту, а також ґрунтозахисних технологій. У технологічній карті в чіткій послідовності передбачаються всі види робіт, починаючи з підготовки ґрунту і закінчуючи збиранням врожаю, визначені фізичний обсяг кожного виду робіт, склад агрегатів та їх обслуговуючий персонал, норми виробітку і кількість нормо-змін. Це дає змогу визначити потребу в тракторах, сільськогосподарських машинах і знаряддях та зіставити їх з наявністю на підприємстві. При цьому в технологічній карті передбачено операції, які потрібні не тільки для одержання основної продукції, а й побічної (соломи, гички та ін).

Технологічні карти можуть становити методичну основу розробки бізнес-планів у сфері агробізнесу, а також формування техніко-економічних та фінансових показників діяльності підприємств аграрної сфери виробництва. Техніко-економічні показники альтернативних варіантів використання машинно-тракторних агрегатів з виконання деяких агротехнічних операцій у рослинництві наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Економічна ефективність використання машинно-тракторних агрегатів

^*Обробіток ґрунту агрегатом Т-150 + “Агро-3” дає змогу замінити оранку та культивацію і є більш економним.

Економічною основою сучасного рослинництва є виробництво продукції з мінімальними матеріальними затратами на її одиницю. Це означає, що на одиницю площі посіву повинні бути мінімальні витрати грошових і матеріальних ресурсів. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва визначається такими показниками, як собівартість, реалізаційна ціна та затрати праці на 1 ц продукції тощо.

Основні критерії оцінки економічної ефективності засобів інтенсифікації – це собівартість одиниці продукції і рентабельність виробництва. Різні культури мають неоднаковий рівень рентабельності, оскільки для вирощування врожаю потребують різної кількості трудових і матеріальних витрат на одиницю площі. Найбільш трудомісткі в рослинництві цукрові й кормові буряки, картопля, в яких показники собівартості одиниці продукції, а звідси й рентабельності, значно поступаються перед іншими культурами. Найменші витрати на одиницю продукції при вирощуванні кормових трав. Їх собівартість у 2-3 рази нижча порівняно із зерновими кормовими травами і в 4-5 разів – порівняно з кормовими і цукровими буряками та картоплею.

Для того щоб знизити собівартість продукції і підвищити рентабельність трудомістких культур, слід різко підвищити їх врожайність підбором високопродуктивних сортів і мінімізацією технологічних процесів вирощування. Як правило, чим більша площа посіву, потужніші агрегати, тим нижча собівартість і більша рентабельність виробництва продукції. Треба замінювати трудомісткі операції менш трудомісткими (оранку – поверхневим і навіть нульовим обробітком), раціонально використовувати добрива, тобто оптимізувати систему живлення, зменшити витрати на збирання і перевезення продукції та ін.