Тема 3. Система технологій вирощування зернових культур Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Вивчення системи технологій вирощування сільськогосподарських культур доцільно проводити за такою методикою: 1) економічне значення; 2) ботанічна характеристика та біологічні властивості; 3) сорти та гібриди; 4) місце в сівозміні (попередники); 5) основний та передпосівний обробіток ґрунту (строки, глибина, способи тощо); 6) внесення добрив; 7) сівба (підготовка насіння, строки, способи тощо); 8) заходи щодо догляду за посівами та захисту рослин; 9) збирання врожаю; 10) зберігання врожаю.

Зернові культури вирощують для отримання зерна. Вони є основною групою сільськогосподарських культур, які, залежно від використання, ботаніко-морфологічних ознак і біологічних особливостей, поділяються на:

1) зернові злаки хлібні (хліба);

2) зернові бобові;

3) інші зернові культури.

До зернових хлібних культур належать пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале, кукурудза, просо, сорго, рис, гречка. Із зерна цих культур виробляють основні продукти харчування – хліб, хлібобулочні і кондитерські вироби, макарони, вермішель, локшину, крупи та інші вироби, середньорічне використання яких у різних країнах становить від 80 до 150 кг на душу населення. Близько половини світового виробництва зерна використовується для кормових цілей, як концентрований корм для сільськогосподарських тварин. Кормову цінність мають солома і полова зернових. Зернові культури використовують також на зелений корм і силос, вони є сировиною для промисловості. Із зерна виробляють декстрин, крохмаль, спирт, пиво, олію, глюкозу тощо. Зерно добре транспортується і зберігається, що дає змогу створювати запаси продовольства на тривалий період.

Зернові хліба умовно поділяють на дві групи: 1) справжні хліба (або хліба першої групи); 2) просовидні (або хліба другої групи). Хліба першої групи (пшениця, жито, тритикале, ячмінь, овес) – холодостійкі рослини, представлені озимими і ярими формами, є рослинами довгого світлового дня, менш вимогливі до тепла, світла і більш вимогливі до вологи, ніж хліба другої групи.

Хлібні злаки поділяють на: 1) озимі та 2) ярі. Озимі злакові рослини мають велике економічне значення. До озимих хлібів відносять озиму пшеницю, озиме жито, озимий ячмінь та тритикале. Ці культури для нормального розвитку потребують, щоб їх висівали наприкінці літа – на початку осені. У тому випадку, коли озимі висіваються навесні без проходження стадії яровизації, вони лише кущаться, не утворюючи ні соломини, ні колоса. Стадія яровизації проходить при пониженій температурі в межах 0... +10°С протягом 1-2 місяців, залежно від сорту.

Порівняно з ярими озимі сільськогосподарські культури мають деякі переваги. Ще восени в них формуються кілька бічних пагонів та добре розвинена коренева система. Навесні вони раніше починають вегетацію і краще використовують ранньовесняні запаси вологи. Маючи краще розвинену кореневу систему, вони менше зазнають впливу літніх суховіїв, що забезпечує їх вищу врожайність. Озимі культури раніше дозрівають, тому є цінними попередниками для більшості сільськогосподарських культур. Навесні ці культури раніше від усіх використовують на зелений корм тваринам. Однак біологічні особливості озимих культур обмежують їх поширення. У регіонах, де зимові умови дуже суворі, посіви озимих зріджуються або гинуть. Зерно озимих культур також відзначається високою якістю.

Озимі зернові культури повинні мати високі зимо- і морозостійкість. Основними причинами пошкодження і загибелі озимих є вимерзання, льодяні кірки, випрівання, випирання, вимокання, грибні захворювання тощо. Акцентуйте увагу на методах оцінки стану озимих культур: 1) польовому; 2) монолітному; 3) лабораторному.

Озима пшениця. Серед озимих культур, які вирощуються в Україні, велике продовольче і кормове значення має озима пшениця. Основне призначення озимої пшениці – забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки.

Озима пшениця – це однорічна рослина, вегетаційний період якої триває протягом майже двох років. Найбільше поширення у виробництві мають два види пшениці: тверда і м’яка. Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

В Україні вирощується біля 70 сортів озимої м’якої і 7 сортів твердої пшениці, серед них Іванівська остиста, Альбатрос Одеський, Безостий 1, Донецька 46 та 48, Обрій, Айсберг Одеський, Дніпряна, Мрія, Баруста та ін.

Система технологій вирощування озимої пшениці. Озиму пшеницю в сівозміні висівають після кращих попередників: чорного пару, озимих на зелений корм, гороху, еспарцету, конюшини, кукурудзи на силос та ін.

Технологічну карту та витрати на вирощування озимої пшениці при урожайності 50 ц/га наведено в додатку В. Інженерне забезпечення аналогічне й для вирощування більшості озимих та ярих зернових культур, яке може змінюватись у відповідності з розробкою та впровадженням у виробництво нової техніки та обладнання.

Сівбу озимої пшениці розпочинають, коли середньодобова температура становить +15...+17°С. Експериментальним шляхом встановлено оптимальні строки сівби озимої пшениці: для лівобережних районів Степу – 15-20 вересня; центральних районів Лісостепу – 10-25 вересня; Полісся – 25 серпня – 10 вересня; півдня Степу – 25 вересня – 3 жовтня. Важливим заходом підвищення врожайності озимої пшениці є внесення органічних і мінеральних добрив.

Ефективний спосіб підвищення зимостійкості і накопичення вологи – снігозатримання. Снігозатримання здійснюють за допомогою щитів, посіву куліс високостебельних рослин кукурудзи, зіничного сорго, соняшнику та ін.

Озиму пшеницю збирають у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи два способи: 1) однофазний (пряме комбайнування); 2) двофазний (роздільний). Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, не полеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива. Двофазним способом (скошування у валки, а потім – їх підбирання та обмолочування) збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30-32 %.

Зібране зерно транспортують на тік господарства, де воно очищається, при необхідності підсушується і направляється в зерносховища. Зерно озимої пшениці після доведення до вологості 14-15 % використовується за призначенням.

Собівартість вирощування озимої пшениці наведена у табл. 3.1.

Самостійно опрацюйте систему технологій вирощування озимого жита.

Хлібні культури, які порівняно легко витримують ранні заморозки, висівають першими на початку весняних польових робіт і називають ранніми ярими. Вони і достигають раніше інших ярих культур. До них належать яра пшениця, ячмінь, жито. Ярі хліба менш урожайні, ніж їх озимі форми (через це в Україні більш поширені озимі форми пшениці і жита). Інші хлібні культури за зимостійкістю значно поступаються перед озимою пшеницею і житом і не витримують суворих умов на більшій частині території України. Тому тут, у виробництві, переважають ярі форми, зокрема ячменю і вівса.

Ярі хліба (пшениця, ячмінь, жито, овес та всі просоподібні) висівають навесні, вони в той же рік плодоносять. Стадію яровизації ярі хліба проходять при температурі +5...+10°С і за коротший період – 7-12 днів. Хліба другої групи (кукурудза, просо, сорго, рис, гречка) – пізні ярі теплолюбні рослини, мають короткий світловий день, вимогливі до тепла і світла.

Таблиця 3.1

Собівартість вирощування озимої пшениці (площа – 100 га, урожайність – 50 ц/га)

Самостійно вивчіть систему технологій вирощування ярих хлібних культур: ярої пшениці, ярого жита, ярого ячменю.

Кукурудза. Кукурудза є однією з найбільш високопродуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використання. У країнах світу для продовольчих потреб використовується приблизно 20 % зерна кукурудзи, для технічних – 15-20, на корм худобі – 60-65 %. В Україні кукурудза є найважливішою кормовою культурою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою.

В Україні переважають посіви гібридів кукурудзи, які за врожайністю зерна й зеленої маси значно перевищують сортові. За тривалістю вегетаційного періоду гібриди й сорти кукурудзи, районовані в Україні, поділяються на: 1) ранньостиглі (вегетаційний період 90-100 днів); 2) середньоранні (вегетаційний період 105-115 днів); 3) середньостиглі (вегетаційний період 115-120 днів); 4) середньопізні (вегетаційний період 120-130 днів); 5) пізньостиглі (вегетаційний період 135-140 днів).

Система технологій вирощування кукурудзи. Основою сучасної технології вирощування високоврожайних гібридів і сортів кукурудзи є використання високопродуктивної сільськогосподарської техніки та обладнання, ефективних, екологічно доцільних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій вирощування.

Технологічну карту та витрати при вирощуванні кукурудзи на зерно наведено в додатку Г. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу після озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або багаторічні трави. Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достатнього зволоження – цукрові буряки. У степових та лісостепових районах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно. Як просапна культура кукурудза має агротехнічне значення: є добрим попередником під ярі культури, а при своєчасному збиранні – і під озимі.

Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10-12°С, а холодостійкі гібриди і сорти – до 7-9°С. Основний спосіб сівби пунктирний з міжряддям 70 см.

У виробництві кукурудзу на зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарних установках кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35-40 %; без качанів – при вологості зерна 30 % зернозбиральними комбайнами з різними пристосуваннями.

Зерно кукурудзи для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах або на майданчиках активного вентилювання до вологості 15-16 %. Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються в сапетках, на горищах.

Собівартість вирощування кукурудзи на зерно наведена в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Собівартість вирощування кукурудзи на зерно (площа – 100 га, урожайність – 50 ц/га)

Гречка. Гречка має велике економічне і агротехнічне значення, є високоприбутковою культурою. Гречка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп’яних культур і є єдиною незлаковою рослиною в групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові та дієтичні якості. Велике значення має некондиційна гречка, гречана полова, висівки й борошняний пил у годівлі сільськогосподарських тварин. Гречку використовують у медицині. Гречка – цінна медоносна рослина.

У зв’язку з пізніми строками висівання та скоростиглістю гречка є страховою культурою для пересівання загиблої озимини. Її використовують для післяукісних і післяжнивних посівів, а також як сидеральну культуру на зелене добриво. Гречка є добрим попередником для інших культур.

При впровадженні інтенсивних технологій гречка має значний потенціал продуктивності в різних ґрунтово-кліматичних умовах. Урожайність гречки в господарствах України становить переважно 20-25 ц/га, в кращих сільгосппідприємствах – 30-40 ц/га і більше.

В Україні з районованих селекційних сортів гречки найбільш поширені такі: Айстра, Іванна, Крупинка, Любава, Українка, Орлиця, Роксолана, Степова, Скороспіла 86 та ін. Всі вони високоврожайні, придатні для вирощування за інтенсивною технологією. Досить поширеним є також ранньостиглий (67-77 днів) детермінантний сорт Сумчанка. Це сорт інтенсивного типу з високою реакцією на добрива, низькорослий, відносно стійкий проти вилягання та обсипання, з високою вирівняністю зерна (80-90 %) і потенціалом врожайності 45 ц/га.

Система технологій вирощування гречки. Інтенсивна технологія вирощування гречки забезпечує високу її врожайність і достатню прибутковість тільки в умовах високої культури землеробства, яка передбачає найбільш раціональне забезпечення рослин протягом вегетації всіма факторами врожайності. У системі агротехнічних заходів, які сприяють реалізації біологічних можливостей гречки, значну увагу слід надавати розміщенню її після кращих попередників.

При розміщенні гречки після стерньових попередників основний обробіток ґрунту починають з лущення стерні. Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками після масової появи сходів однорічних бур’янів на глибину 20-22 см, багаторічних 25-27 см, а на ґрунтах з мілким орним шаром (дерново-підзолистих) – на глибину його залягання.

На схилах, а також у районах вітрової ерозії здійснюють безвідвальний обробіток плоскорізами-глибокорозпушувачами на глибину 20-22 см. Зважаючи на вологолюбність гречки, взимку слід застосовувати снігозатримання з використанням валкоутворювачів (СВУ-2,6). Рано навесні, з настанням фізичної стиглості ґрунту, закривають вологу боронуванням (БЗСС-1, ВЗТС-1) у 2-3 сліди на глибину 3-4 см і приступають до культивації. У суху весну перед сівбою площу прикотковують котками ЗККІП-6 або СКГ-2 з райборінками ЗБП-0,6.

Гречка досить вибаглива до внесення добрив. Зважаючи на те, що гречка добре реагує на післядію органічних добрив, внесених під попередник, її удобрюють лише мінеральними добривами. Важливою умовою одержання високого врожаю гречки є висівання ретельно відсортованим кондиційним насінням. Перед сівбою (за 2-3 дні) його протруюють.

Сіють гречку, коли ґрунт на глибині 8-10 см прогріється до стійкої температури 10-12°С, переважно звичайним рядковим або широкорядним способом з шириною міжрядь відповідно 15 та 45 см. Догляд за гречкою, висіяною в недостатньо вологий ґрунт, починають з післяпосівного коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6, боронування. На широкорядних посівах проводять дво- або триразове розпушування міжрядь, завдяки чому поліпшується водний режим і знищуються бур’яни.

Значному приросту врожаю гречки (3-5 ц/га) сприяє запилення бджолами. Бджолосім’ї (2-3 на 1 га) вивозять до початку масового цвітіння рослин, розміщують вулики безпосередньо біля посіву гречки.

Гречка достигає нерівномірно. Щоб запобігти обсипанню найбільш цінного достиглого зерна, до роздільного збирання гречки приступають при побурінні 75-85 % плодів. Через 4-6 днів після скошування, коли вологість вегетативної маси буде не більше 30-35 %, а стиглого зерна 16-18 %, підсохлі валки обмолочують зернозбиральними комбайнами, відповідно регулюючи число обертів барабана. Після обмолоту зерно просушують до вологості 14-15 %, за якої воно добре зберігається.

Рис. Рис у світовому землеробстві є основною продовольчою культурою, продукцією якої харчується приблизно половина людей земної кулі. За посівними площами (140 млн. га) та валовими зборами зерна (понад 470 млн. т) рис є третьою у світі зерновою культурою після пшениці та кукурудзи.

Як харчовий продукт рис використовується у вигляді крупи. Відходи від переробки рису на крупу у вигляді борошна із вмістом до 14 % білка використовують як концентрований корм у тваринництві. З рисового борошна і зародків зерна виробляють різні фармацевтичні препарати (фітин та ін.), вітаміни. Зародки, крім того, є сировиною для виробництва олії, яку використовують у миловарінні, для виготовлення свічок. З битого зерна виробляють крохмаль, спирт, рисову пудру. Велике значення має рисова солома, з якої виробляють високоякісний папір, картон, мішковину, різні побутові вироби – міцні елегантні капелюхи, жіночі сумки тощо. Кормові якості рисової соломи і полови невисокі.

Система технологій вирощування рису. Рис вирощують на спеціально створених рисових полях з відповідно побудованою зрошуваною системою. Площі, призначені для його вирощування, мають бути рівними за рельєфом, додатково старанно вирівняні бульдозерами, скреперами, планувальниками з глибиною залягання ґрунтових вод 2-3 м. Якщо ґрунтові води залягатимуть глибше, буде велика перевитрата води, якою затоплюють рис, коли мілкіше – ґрунт заболочуватиметься.

Підібрану і вирівняну площу під рис розбивають поздовжніми валами 600-1 500 м завдовжки через кожні 200-300 м на так звані карти площею 20-25 га, а кожну карту – поперечними валиками до 35 см заввишки на рисові чеки площею 2-5 га. Усі роботи з вирощування рису проводять безпосередньо в чеках.

Основним попередником рису є люцерна, яка збагачує ґрунт на органічну масу, відновлює його структуру і посилює водостійкість, та зайнятий пар. Останній у рисових сівозмінах відіграє роль агромеліоративного поля, в якому після збирання парозаймаючої культури проводять планувальні та інші ремонтні роботи.

Обробіток ґрунту передбачає насамперед оранку, поліпшення його аерації, знищення бур’янів, вирівнювання поверхні поля. Чеки, які запливали, за 7-8 днів до сівби рису переорюють на глибину 16-18 см плугами ПН-4-35 в агрегаті з котком. Навесні на рисових полях проводять також ремонтно-відновлювальне та експлуатаційне планування планувальником П-4, яким вирівнюють гребені, подрібнюють грудки землі.

Органічні добрива застосовують при висіванні рису там, де його вирощували минулого року. Найвищого економічного ефекту досягають при одночасному внесенні органічних і мінеральних добрив.

Для сівби використовують добре виповнене, ваговите кондиційне насіння, очищене від бур’янів та інших домішок. Для підвищення енергії проростання і польової схожості доцільно провести повітряно-теплове обігрівання насіння протягом 5-6 днів або замочування у воді при температурі 18-20°С (2-3 доби) з наступним просушуванням. Для знищення збудників хвороб насіння завчасно протруюють на машинах ПС-10.

Рис як високотеплолюбну рослину сіють у добре прогрітий ґрунт – при температурі посівного шару 12-14°С. Найпоширеніший спосіб сівби – звичайний рядковий сівалками СЗ-3,6, КФС-3,6, СРН-3,6 та ін. Застосовують також вузькорядний спосіб сівалками СЗУ-3,6 та розкидний – сівалками із загортанням насіння боронами.

Враховуючи недостатню польову схожість насіння, рис висівають підвищеними нормами висіву. Насіння рису загортають неглибоко – на 1,5-2 см. На легких, добре розроблених ґрунтах, допускається сівба на глибину 3-5 см.

В Україні рис вирощують із застосуванням режиму зрошення за типом скороченого затоплення. У період появи сходів – виходу в трубку – залиті водою рисові поля розпушують в інтервалі 5-7 днів. Це поліпшує аерацію ґрунту, знищується біологічна плівка водоростей, гинуть бур’яни.

При досягненні рослинами молочно-воскової стиглості повністю припиняють подачу води в чеки. Рис збирають переважно роздільним способом. При застосуванні прямого комбайнування посіви за 4-5 днів до збирання обробляють за допомогою літаків (АН-2) хлоратом магнію (26 кг/га за діючою речовиною), що зумовлює швидше і дружне підсушування (десикацію) листостеблової маси, 90-95 % зерна при цьому досягає повної стиглості.

До роздільного збирання рису приступають при повній стиглості 85-90 % зерна у волоті. Скошують рис жатками ЖНУ-4, ЖРС-5 та іншими при висоті зрізу 15-20 см. Після досягнення зерном вологості до 18 % валки обмолочують комбайнами СКГД-6, СКД-6Р та інших марок. Для повного вимолочування зерна застосовують повторний обмолот валків через 3-4 дні після першого. Після обмолоту здійснюють первинне очищення й сушіння зерна на агрегатах ОЗП-200Д, СМ-4, КЗР-5, СЗШ-8, КЗС-20Ш та інших з доведенням вологості зерна до 15-16 %.

Існує низка сучасних енергозберігаючих та екологічно доцільних технологій вирощування рису, зокрема без застосування пестицидів, особливо в районах, що прилягають до річок, озер, водойм санаторіїв та ін.

До зернових бобових культур, вирощуваних в Україні, належать горох, люпин, соя, квасоля, чина, сочевиця, нут, кормові боби. Кожна з цих культур має різне господарське використання. Значення зернобобових визначається тим, що насіння, листки і стебла цих культур містять в 1,5-2 разу більше білка, ніж зернових злакових. Насіння, солому, зелену масу цих культур використовують для збагачення білками кормів з інших культур. З насіння сої, чини, квасолі виробляють казеїн, фермент уреазу. Насіння більшості зернобобових використовують для виробництва крупи, а з насіння сої, люпину, нуту в багатьох країнах добувають технічну олію. У багатьох країнах сою вирощують як основну олійну культуру.

Зернові бобові культури в симбіозі з бульбочковими бактеріями засвоюють азот із повітря і збагачують ним ґрунт. Зернобобові культури є кращими попередниками для більшості культур. Середня врожайність зернобобових культур становить 19-23 ц/га, але досвід передових господарств свідчить, що її можна підвищити в 1,5-2 рази.

Горох. Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування. Його також використовують у тваринництві як важливий білковий концентрований корм у вигляді зеленої маси та сіна. В Україні горох займає площу близько одного мільйона гектарів. Велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінними продовольчими й кормовими якостями. Вирощують його в усіх зонах, найбільше – в Лісостепу (55 % від загальної площі), Степу (25 %), решту – на Поліссі. Середня врожайність гороху в Україні сягає 24 ц/га, у кращих господарствах 40-45 ц/га і більше.

Система технологій вирощування гороху. Інтенсивна технологія вирощування гороху, як і інших зернобобових культур, полягає у проведенні системи агротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв зерна. Вона передбачає: дотримання науково обґрунтованого розміщення посівів гороху в сівозміні, впровадження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякісний основний і передпосівний обробіток ґрунту, науково обґрунтоване використання пестицидів або механічного догляду та комплексу високопродуктивних машин, прогресивну організацію праці.

Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за величиною, чисте, не пошкоджене шкідниками. Горох – культура найранніших строків сівби. У разі запізнення з висіванням на 5-10 днів урожай зерна гороху знижується на 4-9 ц/га. Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад, СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін.

Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту посівних якостей насіння. За вузькорядної сівби або при висіванні насіння в сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10-15 %. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 4-5 см, середніх і легких – 6-7 см.

Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. З появою сходів посіви також боронують (під кутом до сівби) зубовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та ін. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3-4 листки (до утворення вусиків).

Боби гороху дозрівають нерівномірно – спочатку нижні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаючи на стан дозрівання (пожовтіння) 60-75 % нижніх і середніх бобів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння в пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30-35 %), набере форми й забарвлення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не можна, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше зерно. Не слід також поспішати із збиранням, коли на рослинах дозріло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння.

Збирають горох переважно роздільним способом. Скошують косарками КС-2,1, КЗН-2,1, які обладнані пристроями ПВ-2,1 і здвоювачами валків ПБ-4 або жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3-4-й день після скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16-19 %, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами СК-4, СК-5 з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. На півдні України при вирощуванні короткостеблових сортів гороху, що не обсипаються, застосовують також однофазне збирання гороху, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15-16 %. Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14-15 %.

Соя. За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн. га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин. Сою вирощують на зелений корм як у чистому вигляді, так і в сумішах з іншими культурами, часто з кукурудзою.

Самостійно опрацюйте систему технологій вирощування сої та інших бобових зернових культур.

Зверніть увагу на технології зберігання зернових культур. Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фізичних та фізіологічних властивостей. У період збирання зернових культур виникає потреба в організації тимчасового зберігання зерна в господарствах на токах або відкритих майданчиках хлібоприймальних підприємств – бунтах. Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в тарі (мішках тощо), у великих сховищах – без тари; у сховищах, бункерах і силосах – насипом. Сучасний елеватор забезпечує виконання всіх операцій з максимальною ефективністю і надійним забезпеченням збереження зерна.

Економічна ефективність виробництва зернових культур характеризується системою таких показників: 1) урожайність; 2) продуктивність праці; 3) собівартість продукції; 4) ціна реалізації 1 ц зерна; 5) прибуток на 1 люд.-год., на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі; 6) рівень рентабельності виробництва зерна та ін. Собівартість виробництва зернових культур відображує якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його прибутковості.