5. Кормосуміші.

6. Мінеральні речовини: солі мінеральних елементів (кухонна сіль, крейда, кормові фосфати та ін.).

7. Синтетичні препарати: сечовина, аміачна вода, кормовий концентрат лізину і метіоніну, кормові дріжджі.

8. Біологічно активні добавки: солі мікроелементів, вітамінні, ферментні, гормональні препарати, антибіотики тощо.

9. Харчові відходи: залишки кухонь та їдалень індивідуального і громадського харчування.

Із перелічених груп корми рослинного походження є основними в годівлі тварин, інші – доповнюють раціон за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують використання поживних речовин.

При вивченні систем технологій виробництва грубих, соковитих та концентрованих кормів зверніть увагу на послідовність операцій й техніку і обладнання для механізації та автоматизації виробничих процесів.

Схема технологій заготівлі сіна наведена на рис. 7.2. Технологія заготівлі пресованого сіна є найбільш прогресивною. Пресоване сіно має деякі переваги перед розсипним. При заготівлі пресованого сіна в 2-2,5 разу скорочуються механічні втрати. Пресування сіна дозволяє значно зменшити втрати поживних речовин при його зберіганні. У сіносховищах пресованого сіна можна помістити в 2-2,5 разу більше, ніж розсипного, й воно краще зберігається.

До зелених кормів належать надземна вегетативна маса зелених кормових рослин, яку використовують на корм тваринам у свіжому вигляді. Це трави пасовищ, сіножатей, сіяних культур та гичка буряків. Зелені корми порівняно з іншими кормами найповніше задовольняють потребу тварин у поживних речовинах і мають найнижчу собівартість кормової одиниці. Використовують зелені корми для годівлі тварин, безпосередньо випасаючи їх на пасовищі, або укісним методом, згодовуючи скошену траву в стійлах чи загонах із годівниць або кормових столів.

Культурні пасовища, завдяки науково обґрунтованого догляду і режиму використання, дають врожаї кормових трав до 40 ц/га кормових одиниць, при зрошенні – 60-80, тоді як неполіпшені – 10-15 ц/га кормових одиниць. Більш досконалий варіант загінної системи випасання – порційний, коли загін розбивають на ділянки для випасання худоби протягом одного дня. Безсистемне використання пасовищ нераціональне.

Для забезпечення тварин зеленими кормами в господарствах розробляють зелений конвеєр. Орієнтовні добові норми споживання зеленої маси (трави): корови – 50-70 кг, нетелі – 35-45, бугаї-плідники – 30-40, молодняк до року – 15-20, старше року – 20-35, свиноматки – 8-10, підсвинки старше 4 міс. – 4-5, вівці – 6-8, коні – 40-50, птиця – 0,07 кг.

Рис. 7.2. Схема технологій заготівлі сіна

Силосування – це біохімічний спосіб консервування соковитих кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворюється кисле середовище (pH – 4-4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається без значних змін хімічного складу та поживності. Ступінь силосованості рослин зумовлюється співвідношенням цукрового мінімуму з фактичним вмістом цукру в рослинах. Рослини, в яких цукровий мінімум нижчий за фактичний вміст цукру, силосуються добре (кукурудза, соняшник, овес, гичка коренеплодів тощо). З інших факторів, які впливають на силосування, найбільше значення мають такі: доступ повітря, вологість силосованої маси, подрібнення рослин, температура маси.

Якість силосу залежить від правильної організації технологічного процесу силосування, який складається з таких етапів: 1) скошування та одночасне подрібнення силосних культур; 2) транспортування рослинної маси до силососховища; 3) вивантаження рослинної маси; 4) внесення консервантів (якщо застосовуються) у рослинну масу; 5) ретельне ущільнення рослинної маси; 6) укриття силососховища від проникнення повітря та атмосферних опадів. Силос із рослин, багатих на цукор, готовий до згодовування тваринам через 15-20 днів після закладання.

Сінаж – консервований в анаеробних умовах корм, заготовлений з прив’ялених до вологості 45-55 % трав. Для виробництва сінажу більш придатні такі рослини, як люцерна, еспарцет, конюшина лучна, грястиця збірна, злаково-бобові сумішки, з однорічних культур – викожитні, виковівсяні і гороховівсяні сумішки, райграс однорічний, конюшина однорічна.

Система технологій заготівлі сінажу складається з таких етапів: 1) скошування трави в прокоси або валки, плющення бобових та бобово-злакових сумішок; 2) пров’ялювання скошеної зеленої маси; 3) перше ворушіння через 2-3 години після скошування трави у валки; 4) друге ворушіння при вологості трави 60-65 %, згрібання у валки при скошуванні в прокоси; 5) згрібання пров’яленої маси; 6) підбирання маси вологістю 45-55 %, подрібнення до 1,5-3 см, навантаження на транспорт; 7) перевезення до місця заготівлі; 8) завантаження в сінажні башти або траншеї, розрівнювання, ущільнення маси; 9) укриття маси. Консервуванню і збереженню сінажної маси сприяє фізіологічна сухість рослин (45-55 % вологості), герметизація сховищ від доступу повітря і наявність певної кількості органічних кислот.

Зверніть увагу на систему технологій виробництва концентрованих кормів. Зернові корми згодовують тваринам та птиці після попередньої підготовки. Найбільш поширеними технологічними способами підготовки зернових кормів до згодовування, які сприяють кращому перетравленню і збільшенню поживності, є: 1) подрібнен- ня; 2) підсмажування; 3) варіння та запарювання зерна; 4) осолоджування (переведення частини крохмалю зерна в цукор); 5) дріжджування (підвищується вміст перетравного протеїну в зерні); 6) фланкування (обробка зерна паром під тиском); 7) екструдування (обробка зерна під тиском та дією високих температур); 8) мікронізація (інфрачервоне опромінення зерна).

Зважте на те, що переробка зерна на повноцінні комбікорми підвищує ефективність його використання на 25-30 %. При цьому підвищується продуктивність тварин і птиці, скорочуються строки їх відгодівлі і витрата кормів.

Система технологій виробництва комбікормів містить у собі: 1) очищення сировини від органічних, мінеральних та металомагнітних домішок; 2) відокремлення плівок від зернівок вівса та ячменю; 3) подрібнення компонентів; 4) дозування і змішування компонентів; 5) гранулювання або брикетування комбікормів; 6) зберігання і відпуск готової продукції.

За призначенням і складом комбікорми поділяють на: 1) повнораціонні; 2) концентрати; 3) балансуючі добавки; 4) премікси. Повнораціонний комбікорм повністю забезпечує потреби тварин і птиці в поживних, мінеральних та біологічно активних речовинах. Детальніше зверніть увагу на основні складові комбікормів, процес їх виготовлення та рецептуру. Рецепти є письмовою вказівкою щодо виготовлення комбікормів. Їм присвоюють номери за видами тварин і птиці (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Номери рецептів комбікормів для тварин та птиці

До штучно зневоднених трав’яних кормів належать: 1) трав’яне борошно; 2) січка, 3) гранули; 4) брикети. Крім трав’яних кормів, штучним сушінням виробляють аналогічні корми з деревної зелені, кормових злакових культур, зібраних у різні фази стиглості, а також борошно з коренеплодів та гички.

Приготування кормів для різних видів сільськогосподарських тварин здійснюють у кормових цехах (кухнях), де, залежно від прийнятої технології, використовуються різні агрегати, машини та обладнання. Зверніть увагу на технологічні схеми підготовки грубих, соковитих і концентрованих кормів до згодовування. Для зберігання кормів використовують спеціальні приміщення, облицьовані траншеї, башти, скирти, мішки (пластикові та ін.) тощо.

Зверніть увагу, що економіка виробництва і використання кормів містить у собі оцінку кормових культур та раціонів, типів годівлі тварин і пошук резервів інтенсифікації кормовиробництва. Розвиток кормової бази значною мірою визначає продуктивність худоби і птиці та обсяг виробництва продукції тваринництва. Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на одну умовну голову худоби (ц корм. од.).

Велике значення для рентабельності тваринництва має також якість кормів, співвідношення поживних речовин у раціоні, оплата корму продукцією. Ефективність використання кормів визначається також витратами кормових одиниць на 1 ц продукції тваринництва.

Для зміцнення кормової бази необхідно виявляти найбільш економічно вигідні кормові культури в конкретних природноекономічних умовах господарства. Це передбачає проведення економічної оцінки кормових культур, окремих видів кормів і раціонів. Від вибору кращих кормових культур великою мірою залежать рівень використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.

Оптимізація структури кормових площ на основі застосування економіко-математичних методів і балансування кормових раціонів годівлі з використанням спеціальних комп’ютерних програм та техніки забезпечує значний економічний ефект.

Резервом інтенсифікації кормовиробництва є розширення повторних післяукісних і післяжнивних посівів, а також впровадження посівів багатокомпонентних сумішей трав; докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних сіножатей та пасовищ; внесення органічних і мінеральних добрив, що безпосередньо впливає на рівень урожайності кормових культур; впровадження прогресивних технологій збирання, зберігання і приготування кормів тощо.