Розділ 3 Система технологій виробництва продукції тваринництва Тема 8. ЕКономіко-Технологічні особливості виробництва продукції тваринництва Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Вивчаючи тему, зверніть увагу на те, що тваринництво є провідною галуззю сільського господарства і складним виробництвом, яке об’єднує різні структурні системи, що складаються із тварин, людей, технічних засобів і будівель, де зосереджені технологічні процеси з розведення й використання тварин, а також з обробки та утилізації їхньої продукції. Виробництвом продукції тваринництва займаються сільськогосподарські підприємства з різними формами власності та господарювання, способами і рівнями виробництва, спеціалізації, концентрації та механізації, а також фермерські та особисті селянські господарства.

На жаль, в Україні з 1990 року скоротилось поголів’я тварин і птиці, зменшились показники продуктивності та обсяги виробництва, знизився обсяг виробництва і заготівлі кормів, погіршилася їх структура внаслідок зниження концентрованих кормів і сіна. Недостатній рівень годівлі тварин і незбалансованість кормів за поживними речовинами зумовили перевитрати кормів на виробництво одного центнера тваринницької продукції. Поголів’я худоби та птиці станом на 1 січня та обсяги виробництва продукції тваринництва за останні 15-17 років наведено в табл. 8.1-8.2.

Нині в більшості сільськогосподарських підприємств продуктивність тварин ще залишається низькою. Основними причинами цього є неповноцінна годівля тварин, незадовільні умови утримання, недостатня селекційна робота, негативний вплив засобів механізації, які не відповідають природі тварин, недосконалі приміщення, порушення режиму дня, неправильна організація праці на тваринницьких фермах, захворювання тварин тощо. В Україні на молочних фермах навіть у кращих рентабельних господарствах затрати праці на 1 ц молока становлять 2,40-5,80 люд.-год., тоді як у США – 0,66-0,90 люд.-год.

Таблиця 8.1

Поголів’я худоби та птиці станом на 1 січня в Україні

Таблиця 8.2

Обсяг виробництва продукції тваринництва в Україні

Продовж. табл. 8.2

Структура сучасного тваринництва визначається: 1) видами тварин, 2) виробничим призначенням тварин (товарне, племінне); 3) напрямками продуктивності (м’ясне, молочне, вовнове, робоче, комбіноване тощо). Залежно від виду тварин тваринництво як сукупне виробництво розподіляють на галузі. Продукція, одержана від кожного виду тварин, має свої специфічні особливості й значення, а у сукупності дає можливість найповніше задовольнити потреби людини у харчуванні, забезпеченні одягом, взуттям тощо. Тваринництво може мати і внутрігалузеву структуру (різні статево-вікові групи тварин тощо).

Економічні основи технологічного розвитку сучасного тваринництва базуються на менеджменті виробництва, галузях тваринництва, технології та засобах виробництва (рис. 8.1). Основні системи технологій сучасного тваринництва можуть бути: 1) екстенсивними та 2) інтенсивними (індустріальні, потоково-цехові, енергозберігаючі, ресурсозберігаючі, прогресивні).

Тваринницькі господарства за своїм призначенням поділяються на товарні (користувальні), в яких зосереджено основне поголів’я (85-90 %), і племінні різного призначення, де знаходиться 10-15 % племінних тварин від усієї кількості поголів’я.

Системоутворюючими факторами тваринництва є: біологічні, природно-кліматичні, економічні, технологічні, організаційно-господарські, соціально-демографічні, науково-технічні, політичні.

Вивчаючи тему, пригадайте основи анатомії та фізіології тварин. Тварина – це живий організм, якому властиві обмін речовин, ріст, розвиток, розмноження, подразливість, самозбереження та пристосовуваність. Обмін речовин в організмі складається із двох нерозривно пов’язаних процесів, що відбуваються одночасно, – асиміляції і дисиміляції. Тіло тварини складається із великої кількості клітин, які утворюють його органи і системи органів. У тваринному організмі розрізняють системи органів руху, травлення, серцево-судинну, дихання, розмноження, нервову та ін. За характером живлення тварини поділяються на рослиноїдні, м’ясоїдні, всеїдні.

Рис. 8.1. Основні системи технологій у тваринництві

Детально розгляньте питання живлення тварин. Від годівлі тварин залежить живлення. У процесі живлення тварини одержують усі необхідні для них поживні речовини. Травлення у тварин з однокамерним шлунком (свині, коні та ін.) та багатокамерним (жуйні – велика рогата худоба, вівці, кози та ін.) і птиці має особливості, які потрібно враховувати при складанні та нормуванні раціонів годівлі. На перетравність кормів впливають вид та вік тварин, фізіологічний стан тварин, індивідуальні особливості тварин, якість кормів, тип годівлі, склад раціону, величина кормової даванки, спосіб підготовки кормів до згодовування тощо.

Організація виробничого процесу годівлі сільськогосподарських тварин починається із створення кормової бази (посіви кормових культур, поліпшення природних лук і пасовищ, створення культурних пасовищ, впровадження прогресивних технологій заготівлі кормів, зменшення втрат кормів і поживних речовин). Досягти високої продуктивності тварин можна лише за умови поліпшення рівня їх годівлі. Від рівня годівлі залежить рівень живлення тварин.

При годівлі сільськогосподарських тварин враховують їхню потребу в поживних речовинах, яка виражається у нормах годівлі, де вказана загальна потреба в енергії і поживних речовинах для конкретного виду тварини, фізіологічного стану та рівня продуктивності, що сприяє збільшенню продуктивності та зменшенню затрат праці на одиницю продукції. Нині застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівлі тварин за багатьма показниками. Кількість показників, за якими нормують годівлю, складає: для великої рогатої худоби – 24, свиней – 27, овець – 18, коней – 29, птиці – 46. При деталізованих нормах годівлі враховують потребу в основних показниках поживності: кормові одиниці, обмінна енергія (МДж), суха речовина, сирий протеїн, перетравний протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, вітаміни тощо.

Відповідно до встановленої норми годівлі складають кормові раціони. У технології годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що склався у господарстві. Визначають тип годівлі за структурою раціону. Типи годівлі для великої рогатої худоби прийнято характеризувати за вмістом концентрованих кормів (концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний, об’ємний) або, залежно від кількості сухої речовини в раціоні кормами (сухий, малосоковитий, напівсоковитий, соковитий) чи виду переважаючого соковитого корму, (силосний, коренеплідний тощо). Типи годівлі свиней характеризуються за вмістом концкормів у раціоні відповідно до віку тварин (концентратний, напівконцентратний, об’ємний). Поживність кормів для птиці виражають в обмінній енергії, а тип (спосіб) годівлі – за співвідношенням сухих і вологих кормів у раціоні. Існують типи годівлі: сухий комбінований, вологий.

Освойте правила складання раціонів. Щоб скласти раціон, треба знати: 1) норми годівлі тварини, для якої складають раціон (із довідкової літератури); 2) які корми і в якій кількості можна згодовувати тварині, для якої складається раціон; 3) поживність кормів. При вивченні способів годівлі зверніть увагу на те, що за сучасних умов у тваринництві застосовують два способи годівлі сільськогосподарських тварин: 1) індивідуальний; 2) груповий (найбільш поширений). Груповий спосіб передбачає формування однорідних груп тварин, визначення для них норми годівлі і складання раціону з розрахунку на середню голову. Від рівня годівлі тварин залежать продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

На основі раціонів, їхньої структури і типів годівлі визначають потребу в кормах. Планування річної потреби в кормах містить у собі два способи розрахунку: 1) з обсягу запланованої продукції; 2) із середньорічного поголів’я різних груп тварин.

Економічну ефективність кормових раціонів і типів годівлі тварин характеризують такі показники: продуктивність худоби і птиці, витрати кормів на одиницю тваринницької продукції, собівартість 1 ц корм. од. у раціоні, собівартість 1 ц продукції тваринництва та рівень рентабельності її виробництва.

Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє теорію й практичні заходи племінної роботи щодо всіх видів сільськогосподарських тварин і напрямів їхньої продуктивності. Основне місце при цьому відводиться добору, підбору та методам розведення. При розв’язанні теоретичних і практичних проблем із розведення сільськогосподарських тварин велике значення має генетика. Для контролю за походженням тварин застосовують методи імуногенетики.

Зверніть увагу на питання: походження і одомашнення тварин; конституція, екстер’єр та інтер’єр тварин; індивідуальний розвиток сільськогосподарських тварин. Тваринний організм протягом життя змінюється завдяки процесам росту і розвитку. В індивідуальному розвитку тварин є два основних періоди: 1) ембріональний (підперіоди: зародковий, передплідний і плідний); 2) післяембріональний (підперіоди: новонародженості, молочного живлення, статевого дозрівання, зрілості та старіння). Індивідуальний розвиток тварин (онтогенез) триває все життя.

На процес породоутворення впливають соціально-економічні фактори та природно-географічні умови. На породи поділяють тільки види свійських тварин. При створенні та перетворенні порід використовують усі методи, характерні для селекції: штучний добір, підбір, спрямоване вирощування молодняку, чистопородне розведення, схрещування (вбирне, ввідне, відтворне, промислове, перемінне) та гібридизацію. У результаті роботи з породами тварин створюється відповідна структура. Основні структурні одиниці породи – це відріддя, породна група, внутрішньопородний тип, лінія, родина, племінний завод (репродуктор).

Продуктивність – основна властивість сільськогосподарських тварин, заради якої їх розводять. Різні види сільськогосподарських тварин мають різну продуктивність: молочну, м’ясну, м’ясо-сальну, вовнову, смушкову, яєчну, робочу тощо. Кожний вид тварин і порода здебільшого здатні до кількох видів продуктивності. Продуктивність тварин є найважливішим показником, за яким ведуть племінну роботу.

Племінна робота неможлива без системи технологій відтворення сільськогосподарських тварин. Технологія відтворення стада має велике економічне значення, оскільки від цього залежить прискорення інтенсифікації виробництва продукції тваринництва. Одним із основних питань при відтворенні поголів’я є систематична заміна тварин, вибракуваних через хвороби, старість або низьку продуктивність, молодшими й продуктивнішими, тобто ремонт стада. Розміри заміни залежать від плану відтворення поголів’я (просте чи розширене), рівня годівлі, умов утримання, інтенсивності використання тварин, напряму племінної роботи та ін. При простому відтворенні заміна поголів’я корів має становити 25-30 %, бугаїв – 25-35, основних свиноматок і кнурів – 25-30, вівцематок і баранів – 15-20, гусей – 25 %. При інтенсивному обновленні стад, розширеному відтворенні в племінне ядро включають не менш як 50 % маток.

При вивченні теми потрібно звернути увагу на поняття статевої та господарської зрілості тварин. Відтворення поголів’я тварин починається з осіменіння самок. Осіменіння буває: 1) природне (вільне і ручне парування тварин); 2) штучне (штучне осіменіння).

Зоотехнічні показники щодо відтворення тварин, наведені в табл. 8.3, не постійні й можуть частково змінюватися залежно від їхнього типу, породи, а також умов годівлі та утримання.

Використання методів біотехнології у тваринництві дозволяє збільшити виробництво продукції й знизити матеріало- та енергомісткість цієї галузі. Сучасні біотехнологічні методи дають змогу раціонально впливати на відтворювальний потенціал самок, значно збільшувати кількість високопродуктивних особин і тим самим – виробництво

Таблиця 8.3

Основні зоотехнічні показники відтворення сільськогосподарських тварин

продукції тваринництва. Біотехнологія у тваринництві реалізується через штучне осіменіння тварин, гормональне регулювання статевих циклів самок, трансплантацію (пересадку) ембріонів, методи клітинної та генетичної інженерії.

Найбільш перспективним методом поліпшення сільськогосподарських тварин та зниження собівартості одиниці продукції поряд з удосконаленням системи вирощування молодняку і годівлі тварин є застосування технології штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, коли більшу частину маточного поголів’я осіменяють спермою плідників-поліпшувачів. Розрізняють чотири способи штучного осіменіння корів і телиць: 1) візоцервікальний; 2) ректоцервікальний; 3) маноцервікальний; 4) епіцервікальний. Існує три організаційні форми штучного осіменіння тварин: 1) стаціонарна; 2) маршрутно-кільцева; 3) комбінована.

Економічна ефективність штучного осіменіння сільськогосподарських тварин повною мірою виявляється тоді, коли вирощений у результаті осіменіння високоякісний молодняк дає продукцію. Крім того, за рахунок скорочення плідників відпадає потреба витрачати корми і кошти на їх утримання, що дає можливість додатково утримувати значну кількість маточного поголів’я. Великого значення штучне осіменіння набуло як засіб профілактики в боротьбі із заразними захворюваннями, що передаються контактним шляхом під час природного парування.

Великомасштабна селекція сільськогосподарських тварин спрямована на інтенсивне генетичне поліпшення величезних масивів тварин у межах області, зони, країни, всього ареалу породи. Теоретичною основою великомасштабної селекції є популяційна генетика, а організаційно-технічною – штучне осіменіння маток спермою плідників-поліпшувачів та селекційно-генетичний аналіз популяції за допомогою сучасної комп’ютерної техніки.

Основними селекційно-генетичними показниками у тваринництві є: успадкування, повторюваність, регресія, кореляція та ін. До біометричних показників належать середні величини (середня арифметична, мода, медіана), показники різноманітності ознак (ліміт, дисперсія, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації), помилки репрезентативності, критерії вірогідності тощо.

Чіткий виробничий і племінний облік у тваринницьких господарствах важливий для племінних та товарних господарств. Він дає змогу контролювати продуктивні й племінні якості тварин, їхній ріст і розвиток, походження та породний склад, облік і рух поголів’я, витрати кормів, оплату праці тощо. Основними документами племінного обліку є спеціальні картки, акти, відомості, журнали тощо. У тваринництві велике значення має організація мічення тварин і присвоєння кличок.

Дані виробничого та племінного обліку у тваринництві використовуються при проведенні щорічного бонітування тварин, на основі якого складають план селекційно-племінної роботи на рік і тривалий час, розробляють заходи щодо поліпшення породних і продуктивних якостей тварин, виділяють тварин для запису до Державної книги племінних тварин.

Головними осередками племінної роботи з породами є: 1) селекційні центри; 2) племоб’єднання; 3) племпідприємства; 4) племзаводи; 5) племрепродуктори. Проте, крім них, племінна робота ведеться в сільгосппідприємствах із користувальними стадами. Обов’язково вона має здійснюватися і на фермах селянських господарств.

Зверніть увагу на те, що гігієна сільськогосподарських тварин (зоогігієна) вивчає вплив на тваринний організм різних факторів навколишнього середовища: повітря, ґрунту, води, кормів, приміщення, а також технології утримання, вирощування і догляду за тваринами. Технологічні та зоогігієнічні вимоги до приміщень для утримання сільськогосподарських тварин містять у собі вибір місця для ферми, вимоги до будівельних матеріалів, тваринницьких приміщень, їх огороджувальних конструкцій і обладнання.

Прибутковість галузей тваринництва значною мірою може залежати від технології утримання сільськогосподарських тварин у різних типах виробничих приміщень. За науковими даними економічна ефективність виробництва продукції тваринництва на 20 % визначається мікрокліматом приміщень. При незадовільному мікрокліматі знижуються продуктивність тварин і природна резистентність їх до захворювань, відтворна здатність маточного поголів’я, терміни виробничого використання тварин, збільшуються витрати кормів на одиницю продукції та падіж молодняку.

Основним причинами незадовільного мікроклімату у тваринницьких приміщеннях є такі: низькі технологічні якості огороджувальних конструкцій (стіни, стеля, покрівля, підлога, двері, вікна), недостатній обмін повітря, поганий стан вентиляції, каналізації та системи гноєвидалення, антисанітарний стан стійл, станків і кліток.

Нормативні параметри мікроклімату у тваринницьких приміщеннях з урахуванням виду, віку та фізіологічного стану тварин можна забезпечити систематичним контролем шляхом використання спеціального обладнання та приладів. Оптимальні параметри мікроклімату для тваринницьких приміщень наведено в додатку Ж. З метою створення нормальних санітарно-гігієнічних умов на тваринницьких (птахівницьких) фермах та комплексах проводять такі заходи: дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.

Сучасне тваринництво неможливе без надійного ветеринарного забезпечення. Працівники ветеринарної медицини контролюють якість тваринницької продукції та сировини, проводять заходи щодо виявлення та запобігання поширення хвороб, збереження тварин і птиці та підвищення їхньої продуктивності.

Вивчаючи тему, важливо визначитись із питанням екологізації тваринництва. Тваринництво не лише дає цінну продукцію, але й негативно впливає на навколишнє середовище. Основними джерелами погіршення екологічного стану у зв’язку із виробництвом різноманітної тваринницької продукції є гній, забруднене повітря тваринницьких приміщень, стоки тваринницьких ферм та ін. Зверніть увагу на основні заходи щодо екологізації тваринництва.

Для підвищення економічної ефективності тваринництва важливе місце відводиться розробці та впровадженню у виробництво новітніх технологій, розвиткові приватної власності, що значно підвищує особисту зацікавленість працівників у результатах господарювання, підвищенні знань працівників з питань технологій виробництва у тваринництві, зоотехнії та економіки.

Система технологій у тваринництві базується на використанні машин та обладнання для комплексної механізації різних процесів виробництва. У даний час розроблені комплекси машин для механізації ферм великої рогатої худоби, свиней, овець, сільськогосподарської птиці тощо. У тваринництві широко використовуються різні трактори, автомашини, самохідні шасі та різноманітні стаціонарні агрегати, пристрої, паливно-мастильні матеріали, електроенергія тощо.

Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства за 1996-2006 роки показано в табл. 8.4.

Таблиця 8.4

^{Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства, грн. за т *}

Продовж. табл. 8.4

*Без ПДВ, транспортних, експедиційних та накладних витрат, але з урахуванням дотацій і доплат.