6.3.2. Забруднення ґрунтів

Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища являє собою забруднення ґрунтів і рослинної продукції важкими металами. Рівень забруднення ними вод і ґрунтів може істотно різнитися. Наприклад, найбільш інтенсивне забруднення ґрунтів важкими металами відмічається поблизу джерел забруднення. Зрошення посилює процеси міграції важких металів і, крім того, воно є додатковим джерелом надходження металів до ґрунту і рослин. Рівні та оцінка вмісту важких металів у зрошувальних водах, ґрунтах і рослинах практично не вивчені. Не вивчений також взаємозв'язок у поведінці металів у системі "вода ґрунт рослина". Тому досі не розроблено заходи щодо зменшення надходження важких металів до рослин.

Забруднення ґрунту важкими металами призводить до зміни фізико-хімічної системи ґрунтів, а дисперсна система є дуже стійкою до цього впливу. У першу чергу змінюються кислотно-лужні умови у напрямку, який залежить від насиченості ґрунту основами і рівня навантаження. Наступним етапом є декальцинація ґрунтів, яка визначається наступними факторами: водним режимом, вмістом обмінного кальцію і магнію та наявністю їх мінеральних форм (природна вилугованість від карбонатів), кислотністю опадів і ґрунтового розчину, характером навантаження (поступове або залпове), кількістю поглинутої забруднюючої речовини і терміном із моменту її надходження. Втрата агрегативної стійкості дисперсної системи може відбуватись тільки у неврівноваженому стані одразу після адсорбції важких металів, тривалість якого обумовлена водним режимом.

Основним механізмом негативної дії нафтових вуглеводнів на ґрунт є створення стійкої гідрофобної плівки на поверхні ґрунтових часточок. Залежно від фізичних властивостей забруднюючої речовини і рівня забруднення, набуті ґрунтом зміни можуть мати сталого характеру, можуть зменшуватися з часом, а можуть проявлятися лише в окремі, несприятливі за зволоженням, роки. Гідрофобізація ґрунту, обумовлена важкими фракціями нафти, набуває вирішального значення в умовах сильного забруднення (понад 20 л/м2).

В цілому на території Харківської області забруднення ґрунтів солями важких металів не перевищує ГДК. Аналогічна ситуація і з вмістом у грунтах залишкових кількостей пестицидів, перевіщень ГДК не відмічається.

Важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як правило землеробство ґрунтується на рівнинно-прямолінійному землекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості грунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матеріально-технічних засобів, підвищення продуктивності галузі.

Новітніми досягненнями аграрної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для людини всіх штабів рельєфу в цих басейнах.

Важливою складовою цієї системи є налагодження повноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарського районування земель, господарське стимулювання грунтоохоронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або користувачам сільськогосподарських грунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, для ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних актів різного рівня, зокрема, державні програми охорони грунтів.