33. Політична система і політичний розвиток Республіки Білорусь.

Республіка Білорусь(коротка назва Білорусь) - унітарна демократична соціальна правова держава. Діє конституція від 15 березня 1994 р. зі змінами і доповненями, прийнятими на референдумах 24 листопада 1996 р. і 17 жовтня 2004 р.

Білорусь складається з 6 областей з центрами у Мінську, Бересті, Вітебську, Гомелі, Гродно і Могильові. Кожна область поділяється на райони, міста та інші територіальні та адміністративно-господарські одиниці. У Білорусі станом на 1 серпня 2008 налічується 112 міст, у тому числі 12 з населенням понад 100 тис. осіб.

Глава держави - президент, який обирається загальним голосуванням на 5-річний строк( конституційними поправками від 17 жовтня 2004 р. зняті обмеження на кількість президентських термінів) на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Президентом може бути обраний громадянин республіки не молодше 35 років, який постійно проживає в республіці не менше десяти років безпосередньо перед виборами. Президент за згодою Палати представників призначає на посаду прем'єр- міністра, визначає структуру уряду, призначає на посаду і звільняє з посади заступників прем'єр-міністра, міністрів і інших членів уряду, приймає рішення про відставку уряду. За згодою Ради республіки призначає голів Конституційного суду , Верховного суду і Вищого господарського суду. Президент є Головнокомандувачем збройними силами. Президент - ЛУКАШЕНКО Олександр Григорович, обраний 19 березня 2006 р., приведений до присяги 8 квітня 2006 р. Раніше обирався 10 червня 1994 р., 24 листопада 1996 р. на референдумі повноваження президента були продовжені до 2001 р., після обирався 9 вересня 2001 р.

Законодавча влада - Національні збори(двопалатний парламент) . Складається з Ради республіки (64 місця: 56 депутатів обираються таємним голосуванням місцевими радами депутатів по 8 від кожної з шести областей і міста Мінська і ще 8 призначаються президентом) та Палати представників - 110 місць. Обрання депутатів Палати представників здійснюється на основі загального, вільного, рівного і прямого виборчого права шляхом при таємному голосуванні за мажоритарною системою. Строк повноважень парламенту - 4 роки.

Голова палати представників - АНДРЕЙЧЕНКО Володимир Павлович, обраний 27 жовтня 2008 р. Голова Ради республіки - РУБІНОВ Анатолій Миколайович, обраний 24 травня 2010 р.

Виконавчу владу здійснює уряд - Рада міністрів Республіки Білорусь. Уряд у своїй діяльності підзвітний президенту і відповідальний перед парламентом Республіки Білорусь. Уряд складається з прем'єр - міністра, який призначається президентом республіки за погодженням з Палатою представників, його заступників і міністрів. У склад уряду можуть входити і керівники інших республіканських органів державного управління. Уряд сформовано в травні 2006 р. Останні зміни проведені 4 грудня 2009 р. Прем'єр - міністр Республіки Білорусь - СИДОРСЬКИЙ Сергій Сергійович.

Після розпаду Радянського Союзу Білорусь розпочала свій новий політичний розвиток, який на сьогодні з багатьох аспектів розглядається світовим співтовариством, і є суперечливим.

На основі аналізу політичної ситуації в Білорусі визначено, що навіть прийняття Конституції не посприяло встановленню балансу між гілками влади. Президент Білорусі по суті позбавляє парламент не лише політичного, а й фінансового верховенства. Право парламенту розглядати проекти законів не є виключним (президентські декрети також мають силу закону), а також дуже девальвоване залежністю законодавчого процесу від владного впливу президента. Парламент Білорусі не структуровано за політичною ознакою, в ньому немає опозиції або фракцій політичних партій, він неспроможний ефективно контролювати інші гілки влади.

Ступінь залежності виконавчої влади від Глави держави у Білорусі надзвичайно високою. За чинною Конституцією уряд визначений як центральний орган виконавчої влади "при Президентові Республіки Білорусь". У відповідності з цим, а також внаслідок стійкої схильності нині діючого президента О.Лукашенка до адміністративно-командного стилю управління, виконавча влада виконує, по суті, технічну роль в реалізації політики Президента - здійснює поточне керівництво народним господарством. Вищезазначене зайвий раз переконує у нагальній необхідності політичної реформи, ключовим елементом якої є зміщення центру реальної влади від президентських структур до політично відповідального уряду, який формувався би парламентською більшістю .

Модернізація законодавчої бази судової влади в Білорусі почалася лише у 1993 році. Саме тоді було прийнято низку у цілому прогресивних кодексів та законів, які регламентували здійснення правосуддя. Але цей процес було перервано розгортанням політичної кризи 1995-1996 рр. Концентрація влади в руках президента позбавила судову систему і суддів можливостей плідно, на демократичних засадах здійснювати професійну діяльність. Постала системна, заснована на організаційно-фінансовій залежності та механізмі добору і просування кадрів, підпорядкованість судових органів виконавчій владі. Що ж стосується судової системи Білорусі, то її суди опинились у ролі додатку до виконавчої влади.

Одержавлення місцевих рад зробило можливим, починаючи з 1991 року, неухильно обмежувати їх права на користь місцевих виконавчих органів та центральної адміністрації: а) з понад 200 білоруських міст та селищ міського типу місцеві ради обираються лише у половині; б) за законом сільські, селищні, міські, районні, обласні ради складають єдину систему місцевих рад; в) діюче законодавство передбачає формування системи "вищестоящих", "нижчестоящих", "консолідованих" бюджетів; г) не існує ніяких механізмів юридичної чи політичної відповідальності виконкомів перед відповідними радами та населенням; д) комунальна власність досі зберігає статус різновиду державної власності. Розвиток місцевого самоврядування також стримується низкою факторів, які лежать у сфері політико-правової культури. На сьогоднішньому етапі Білорусь, особливо гостро потребує реформи місцевого самоврядування.

Відсутність сильних політичних партій та, як наслідок, наявний вакуум в політичному процесі відкриває певні можливості для повної узурпації влади в одних руках.