28. Зовнішня політика рф

Як і сто років тому, інтереси Росії скрізь: в Європі, на Близькому та Середньому Сході, в Центральній Азії, Азійсько-Тихоокеанському регіоні і на теренах СНД.

Росія намагається консолідувати пострадянський простір в економічному,політичному,та військовому сенсі.

Про те, що саме СНД-івський напрямок є пріоритетним у зовнішній політиці РФ свідчить не лише указ президента Росії Б.Єльцина від 14 вересня 1995 р., в якому увесь пострадянський простір проголошується “насамперед зоною інтересів Росії”, але й підтверджує надзвичайна активність на цьому напрямку російської дипломатії доби президента В.Путіна. Головне своє завдання нинішній російський президент вбачає в тому, щоби зробити більш проросійськи зорієнтованими країни СНД, глави яких у період правління Б.Єльцина намагалися суперечити Москві в інтеграційних питаннях. Насамперед, йдеться про Азербайджан, Грузію, Молдову, Узбекистан та Україну, тобто про країни, що об’єдналися свого часу в ГУУАМ. Особливої уваги путінської Росії удостоїлась найбільша з цих держав – Україна.

Основні напрями стратегії РФ зумовлені її геополітичними амбіціями і намаганням повернути собі статус наддержави, який вона втратила після розпаду Варшавського блоку і СРСР

основними геополітичними пріоритетами Росії після розпаду СРСР стали наступні:

- повернення статусу наддержави і формування нової євразійської потуги чи блоку на арені колишнього СРСР;

- збирання “історичних російських земель”, інтеграція держав і “великих просторів” довкола Росії;

- приєднання до “великої сімки” і активна протидія поширенню НАТО;

- зміна стратегічного балансу між атлантичною спільнотою (НАТО) і Росією як військово-стратегічною спадкоємицею СРСР, орієнтація на формування нової стратегічної біполярності;

- формування нових “стратегічних осей” Євразії: Москва-Берлін, Москва-Тегеран, Москва-Токіо;

- забезпечення доступу до “теплих морів” насамперед через Іран та Ірак (бажано політичними методами);

- протидія сепаратистським рухам у самій РФ, особливо в регіонах Кавказу і так званого “тюркського клину” (насамперед Татарстану і Башкирії), Якутії і Далекого Сходу;

- нейтралізація країн Балтії і геополітична декомпозиція України (або щонайменше так звана “фінляндизація” цих країн), повна інтеграція Білорусі до складу Росії;

- формування економічного і політичного домінування в державах Закавказзя і Середньої Азії;

- економічна і соціокультурна експансія в усі незалежні країни на терені колишнього СРСР, підтримка російськомовного населення, створення умов для політичного контролю і домінування Росії.

Ці пріоритети цілком відповідають традиційній імперській стратегії та її “месіанській ідеї”, реалізація якої залишається основою традиційної стратегії Росії на міжнародній арені.