34. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій.

Говорячи про моделі посткомуністичних трансформацій, на прикладі Білорусі ми можемо побачити модель „зворотного розвитку”, суть якої полягає в тім, що внаслідок певних обставин суспільство повертається до попереднього (тоталітарного) стану. В цьому випадку процес трансформації переривається і суспільство не досягає нової якості.

Таку модель унаочнює Білорусь, у якій з кожним роком погіршуються показники суспільно-політичних процесів. На 2005 рік вона (разом з Туркменістаном) має найбільше відхилення від стандартів демократії . Їх системи мають більше ознак тоталітаризму, ніж авторитаризму. Там функціонує державна (адміністративно-командна) економіка, де 75 % ВВП виробляє державний сектор. Майже не існує поля громадянського суспільства (його показники гірші за показники політичної системи в цілому). Панує урядова монополія на ЗМІ. У рейтингу свободи преси за 2004 рік серед 193 країн світу Білорусь поділила 182 - 183 місця з Узбекистаном.

У Білорусі режим не має деяких ознак, які у класичній теорії тоталітаризму вважаються іманентними. Не існує інституту правлячої партії, але „влада однієї легальної партії ...не є обов’язковою ознакою тоталітаризму” . Не існує також оформленої офіційної ідеології. Проте немає поля громадянського суспільства, а держава має усепроникаючий, корпоративний та поліцейський характер. В економіці відбувається одержавлення приватного сектора (передусім комерційних банків). Майже немає такого виду комерційної діяльності, що не ліцензується державою. Внаслідок націоналізації і постійної перереєстрації приватних суб’єктів економічної діяльності їх кількість постійно скорочується. Усе населення країни об’єднано в корпоративні структури, які утворюють тоталітарний каркас. Трудові колективи, як і раніше, виконують політичні функції, зокрема – висування кандидатів у депутати. Під час виборів і референдумів контроль та управління голосуванням здійснюють керівники підприємств і установ. „Громадські” організації, що установлюються згори, не стільки репрезентують інтереси відповідних сегментів суспільства у відносинах з державою, скільки державну політику у цих сегментах. Таким чином, політичне представництво замінено функціональним, а політика зводиться до взаємодії між владою та обмеженим колом впливових корпоративних спілок, які, в обмін на покору, одержали монополію на представництво відповідних верств населення. У країні діє сім служб з правом оперативно-розшукової діяльності; чисельність МВС у півтора рази перевищує чисельність збройних сил; КДБ, що зберіг свою попередню назву, і сьогодні головним завданням вважає боротьбу с супротивниками режиму. Хоч у Білорусі формально існують опозиційні партії, але їх діяльність переслідується владою, а лідери опозиції зникають без сліду . Отже, за своєю сутністю політичний режим Білорусі доцільно визначити як неототалітарний, але це поняття ще потребує наукової розробки.

Скільки можуть проіснувати такі режими? Доля режиму у Білорусі, яка має інший цивілізаційний контекст, обмаль природних ресурсів та кордони з новими демократіями, великою мірою визначається його політичною та економічною підтримкою з боку Росії, політичне керівництво якої заради своїх імперських амбіцій готове підтримувати будь-який антидемократичний режим, що солідаризується з її політичним курсом.