logo
Konspekt_lektsiy_gruntoznavstvo_Dutchin

4.4 Забарвлення ґрунту

Забарвлення ґрунту – перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. Забарвлення ґрунту визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження. Всі зміни забарвлення відбивають зміни властивостей окремих горизонтів профілю ґрунту.

Забарвлення ґрунту частково успадковується від забарвлення ґрунтоутворюючої породи, а частково (іноді значною мірою) набувається в процесі ґрунтоутворення.

Забарвлення ґрунту відображає хімічний склад твердої фази.

За С.О. Захаровим, найбільш важливим для забарвлення ґрунту є три групи сполук:

  1. гумус;

  2. сполуки заліза;

  3. кремнієва кислота, СаСО3 та каолін.

Чорне забарвлення ґрунту зумовлене, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Крім гумусу, чорного забарвлення ґрунтам надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне вугілля, залізний монтморилоніт, магнетит та ін.

Фульвокислоти надають ґрунтам світлого забарвлення.

Біле забарвлення ґрунту залежить від наявності кварцу, каолініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу та ін.

Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза: червоне -негідратований гематит і тур’їт, жовте – гідратований лимоніт.

Буре забарвлення характерне для ґрунтів з високим вмістом іліту, слюди та суміші різних оксидів заліза. Це забарвлення властиве більшості глинистих мінералів.

Синє забарвлення мають глейові горизонти, які містять вівіаніт (болотні ґрунти північних регіонів). Інші ґрунти мають забарвлення похідне від синього – сизе різних відтінків. Воно зумовлене наявністю оксиду заліза.

Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів марганцю. Трапляється дуже рідко.

Оливкове (зелене) забарвлення характерне для ґрунтів з надмірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом.

Забарвлення ґрунтів важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь та інтенсивність кольору (наприклад, світло-бурий, темно-бурий), відмічати відтінки (білястий з жовтуватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). У ґрунтознавстві прийнято домінуючу ознаку вказувати останньою.