logo
Konspekt_lektsiy_gruntoznavstvo_Dutchin

3.2 Типи ґрунтоутворюючих процесів

Залежно від природних умов розрізняють такі основні типи ґрунтоутворюючих процесів: підзолистий, дерновий, буроземний, чорноземний, болотний, солончаковий, солонцевий та інші.

Підзолистий процес ґрунтоутворення розвивається під покривом зімкнутого хвойного лісу, в якому світло сонячного проміння майже повністю поглинається деревами. Тому трав’яниста рослинність майже відсутня, а поверхня ґрунту покрита лісовою підстилкою.

Основним чинником цього процесу є фульвокислоти, які утворюються під час розкладання лісової підстилки (хвої) грибами.

Підзолистий процес відбувається в декілька стадій. Протягом першої фульвокислоти реагують з обмінними основами ґрунту і вільними формами півтораоксидів, утворюючи фульвати кальцію, магнію, заліза й алюмінію. Під впливом низхідних течій вологи фульвати вимиваються вниз і випадають в осад у середній або нижній частині профілю.

Під час другої стадії фульвокислоти руйнують глинисті мінерали нестійкого вбирного комплексу ґрунту. При цьому знову ж таки утворюються різноманітні фульвокислоти, які виливаються вниз, а SiO2 як нерозчинна сполука залишається у верхній частині профілю, формуючи вимивний або так званий підзолистий горизонт.

У результаті такого поєднання процесів руйнування й виносу формуються підзолисті ґрунти.

Дерновий процес ґрунтоутворення формується під покривом трав’янистої рослинності. На відміну від підзолистого процесу, під час нього припиняється розклад мінералів і їх вимивання. Суть дернового процесу зводиться до того, що трав’яниста рослинність, на відміну від деревної, має добре розгалужену кореневу систему, яка розчленовує ґрунтову масу на окремі грудочки (агрегати). Частина коренів у пошуках елементів живлення заглиблюється в ґрунт. У процесі росту і розвитку рослини засвоюють коренями поживні речовини, які переміщуються у зону максимального залягання коренів і в надземну масу.

На орних землях дерновий процес різко посилюється під час внесення органічних і мінеральних добрив та вапнування кислих ґрунтів.

Буроземний процес ґрунтоутворення розвивається в умовах вологого клімату Карпат під деревною рослинністю на добре дренованих щебенюватих породах – елювію та делювію, метаморфічних і магматичних породах.

За таких умов рослинні залишки мінералізуються досить швидко, що є причиною малого нагромадження органічних кислот, а отже, і слабкого розвитку підзолистого процесу ґрунтоутворення.

У процесі розкладання лісової підстилки мікроорганізмами органічні кислоти нейтралізуються основами кальцію, заліза й алюмінію.

Перегнійні кислоти, поєднуючись із залізом та алюмінієм, акумулюються у верхніх шарах материнської породи і надають ґрунтам бурого кольору.

Таке біологічне нагромадження заліза й алюмінію вважається одним із складових процесів генезису бурих лісових ґрунтів.

Чорноземний процес ґрунтоутворення відбувається під добре розвиненою лучно-степовою трав’янистою рослинністю, яка щорічно залишає після себе велику кількість органічних решток.

Коренева система трав’янистої рослинності проникає на значну глибину, тому під час розкладу кореневих решток створюється потужний гумусовий горизонт. Сам процес гуміфікації відбувається з утворенням великої кількості гумінових кислот і незначним виходом мало- конденсованих форм гумусових речовин. Гумінові кислоти закріплюються основами в зоні утворення, завдяки чому відбувається нагромадження гумусу.

Фульвокислоти утворюються в незначній кількості, до того ж вони швидко конденсуються і переходять у кислоти. Переміщення мало- конденсованих форм гумусових речовин у профілі обмежене, оскільки в таких умовах відсутній промивний тип водного режиму ґрунту. У зв’язку з цим, алюмосилікатна частина ґрунту не руйнується, а елювіальні процеси не виражені. Вимиваються вниз лише водорозчинні солі, гіпс і карбонати кальцію та магнію.

Таким чином, основними рисами чорноземного процесу ґрунтоутворення є нагромадження гумусу в значній товщі профілю, вимивання карбонатів і відсутність процесів руйнування та виносу алюмосилікатної частини.

Болотний процес ґрунтоутворення відбувається в умовах надмірного зволоження і характеризується такими двома ознаками: торфоутворенням і оглеєнням.

Торфоутворення переважно відбувається в анаеробних умовах за рахунок гниття відмерлої рослинності за участі мікроорганізмів (бактерій, грибів) і водоростей. У випадку нестачі кисню органічна речовина мінералізується не повністю з утворенням органічних кислот (масляної, оцтової, молочної та ін.), які сповільнюють процес розкладу. Неповний розклад органічної речовини супроводжується утворенням торфу, який прогресивно нагромаджується на поверхні болотного ґрунту.

Торфоутворюючими переважно є трави (осока, очерет, рогіз), чагарники (богульник, вереск, верба), деревні породи ( вільха, береза, сосна та ін.).

Оглеєння – біохімічний процес відновлення окисних сполук у закисні, який відбувається в анаеробних умовах за вмісту в ґрунті органічної речовини й участі мікрофлори, особливо маслянокислих бактерій. Найчастіше таке відновлення проходять елементи з перемінною валентністю (Fe, Mg, S, N). При цьому, наприклад, сполуки тривалентного заліза ( Fe2O3) бактерії переводять у двовалентні (FeO). Ступінь оглеєння і заболочення розпізнають за інтенсивністю глеєутворення і забарвлення звичайно зелено-голубих та сіро-голубих плям, прошарків, смуг, суцільних глейових горизонтів і всього профілю ґрунту.

Солончаковий процес ґрунтоутворення забезпечує утворення солончаків за рахунок нагромадження в ґрунтовому профілі значної кількості легкорозчинних солей. Основним джерелом цих солей є засолені материнські породи та ґрунтові води. Додатковим джерелом можуть бути солянкова рослинність, а також солі, які потрапляють з атмосфери разом з пилом й атмосферними опадами.

Нагромадження солей у ґрунтах відбувається переважно в умовах жаркого посушливого клімату з різко вираженим випаровуванням вологи над опадами і за близького залягання ґрунтових вод.

Солонцевий процес ґрунтоутворення відбувається за умов пониження ґрунтових вод і промивання профілю солончака. Суть процесу осолонцювання солончаків була розроблена К.К. Гедройцем. За його теорією, на початку процесу легкорозчинні солі під впливом періодичних атмосферних опадів із верхніх частин профілю вилуговуються вниз. Одночасно з цим відбувається заміна поглинутих кальцію і магнію на натрій у формі соди.