logo
Konspekt_lektsiy_gruntoznavstvo_Dutchin

13.1 Зміст і завдання охорони ґрунтів

В епоху науково-технічного прогресу дуже загострилась проблема відносин між людиною і природою. Впливаючи на природу, людина змінює вигляд планети, порушує біоценози, що склалися на ній, перетворює природні ландшафти.

З надр Землі щорічно відчужуються мільярди тонн вугілля, нафти, газу та інших корисних копалин, розсіюються хімічні елементи, порушується їх природне співвідношення у біосфері. У природне середовище в значних кількостях потрапляють шкідливі промислові відходи, пестициди, добрива та різні штучно синтезовані речовини, які загрожують зміною складу атмосфери, водойм та особливо ґрунтів.

Антропогенний вплив на ґрунти спричинює їх деградацію, призводить до зниження продуктивності угідь. Деградація ґрунтів відбувається внаслідок водної та вітрової ерозії, дегуміфікації, декальцинації, переущільнення сільськогосподарською технікою, нераціональної експлуатації осушувальних і зрошувальних систем, які призводять до підтоплення і заболочення, вторинного засолення й солонцюватості ґрунтів; порушення агротехніки, незбалансоване застосування мінеральних добрив, забруднення токсичними речовинами, важкими металами, радіонуклідами та ін.

Україна вважається однією із найбільш держав у Європі, займаючи територію у 60,4 млн. га, із них в сільськогосподарському виробництві використовується 42,9 млн. га. Значною турботою про ґрунти повинно бути те, що в Україні вони експлуатуються дуже інтенсивно.

Розораність земель України становить близько 80% сільськогосподарських угідь, а в деяких областях (Вінницька, Тернопільська, Кіровоградська, Черкаська) – понад 90%.

Не менш важливо й те, що 10,5 млн. га орних земель зруйновано водою, 5 млн. га – вітровою ерозією, 10 млн. га перезволожені.

Інтенсивний полицевий обробіток, надмірне насичення сівозмін просапними культурами, недостатнє внесення органічних добрив стало причиною дегуміфікації ґрунтів – істотного зниження в них гумусу. За останнє десятиріччя у багатьох країнах світу вміст і запаси гумусу у ґрунтах, що використовуються під ріллю, зменшились на 15-25%, а в деяких випадках – на 50% їх попереднього вмісту. В Україні гуміфікацією охоплено 39 млн. га сільськогосподарських угідь.

Прискорення темпів втрати гумусу за останні 25-30 років пояснюється багатьма причинами, а саме:

Однією з найгостріших проблем сучасності та найближчого майбутнього є зростання кислотності ґрунтового покриву.

В Україні є понад 11 млн. га дерново-підзолистих ґрунтів, сірих лісових, буроземних та інших типів ґрунтів з підвищеною кислотністю, з яких 7,2 млн. га припадає на ріллю, понад 3 млн. га – на природні кормові угіддя.

Значні втрати гумусу і підвищена кислотність супроводжуються погіршенням водно-фізичних властивостей ґрунтів. Зокрема, агрофізична деградація призвела до зменшення глибини кореневмісного шару, зниження вологоємності, діапазону активної вологи, її доступності рослинам, а також рухомості поживних елементів.

В останні роки простежується тенденція до зменшення площі сільськогосподарських угідь через промислове, міське і сільське будівництво, вилучення земель для інших несільськогосподарських потреб.

Наприклад, за рахунок вилучення земель під промислове і цивільне будівництво за останні 30 років площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилась більш як на 2 млн. гектарів.

Аварія на Чорнобильській АЕС забрала з використання 3 млн. 700тис. га земель.

При умові різкого зменшення площ сільськогосподарських угідь необхідно особливу увагу приділяти підвищенню родючості та охороні ґрунтів.

Охорона і раціональне використання ґрунтів – це система заходів, спрямованих на захист, якісне поліпшення і науково-обґрунтоване використання земельних фондів. Охорона ґрунтів необхідна для збереження та підвищення їх репродуктивної функції, для підтримки стійкості біосфери.

У зв’язку з цим охорона ґрунтів передбачає:

Охороні ґрунтів і ґрунтового покриву планети присвячена низка міжнародних програм і угод. У 1972 році у Стокгольмі прийняті Декларація і План дій з охорони навколишнього середовища, включаючи ґрунт.

У 1977 р. у Найробі прийнятий Всесвітній план дій по боротьбі з опустелюванням.

У 1981 р. МРОП прийнята Всесвітня конвенція з охорони природи, до якої приєдналася більшість країн світу.

У 1982 р. ФАО прийнята Всесвітня ґрунтова хартія, а в 1983 р. ЮНЕП прийняла Основи світової ґрунтової політики.

Всі ці міжнародні документи підкреслюють роль ґрунту як незамінного і загального надбання людства і спрямовані на його збереження на благо сучасного і прийдешнього поколінь людей.