117 Розв’язання етнонаціональних проблем в Королівстві Бельгія.

Населення Бельгії складає 10,38 млн. чол. (липень 2006 року). До нього входять різноманітні етнічні групи: фламандці – 58 %, валлони – 31 %, італійці, німці та інші – 11 %. Відповідно, населення Бельгії розмовляє кількома мовами - фламандською (58 %), французькою – (32 %), німецькою (10 %); офіційними визнані дві перші, німецька користується культурною автономією. Релігія: католицизм сповідує 85 % населення, протестантизм та інші – 15 %. Столиця – Брюссель; інші великі міста: Антверпен, Гент, Льєж, Бастонь, Брюгге, Монс, Намір.

Після Другої світової війни в країні загострилися міжнаціональні відносини між фламандцями та валлонами. У листопаді 1945 року Валлонський національний конгрес виступив з вимогою надання Валлонії автономії в рамках єдиної держави. У Фландрії розвивалися аналогічні процеси. Щоб знайти оптимальне вирішення національного питання, урядом Бельгії у 1948 році було створено Дослідницький Центр для пошуків національного вирішення соціальних, політичних і юридичних проблем різних регіонів країни. Постійні конфлікти між двома найбільшими етнічними спільнотами сприяли процесу поетапної „федералізації” країни.

Вперше Конституція Бельгії була прийнята у 1831 році. Вона неодноразово переглядалася. Конституційна реформа, що розпочалася з 1970 року, призвела до офіційного перетворення країни на федеративну державу з 1 січня 1989 року.

Найважливіші зміни до Конституції були зроблені в 1988 – 1993 роках. При цьому спочатку було зафіксовано існування трьох культурно-лінгвістичних спільнот: фламандськомовної, франкомовної та німецькомовної, потім були утворені три економічно автономні лінгвістичні регіони: Фландрія, Валлонія і Брюссель (його офіційно визнано двомовним). Остаточно федеративну реформу було закріплено в поправках до Конституції від 14 липня 1993 року.

У лінгвістичних спільнотах (французька, фламандська й німецька) та лінгвістичних регіонах (нідерландський – на півночі, французький – на півдні й двомовний Брюссельський, що налічує 80 % франкофонів і 20 % фламандців – у центрі) створені відповідні представницькі та виконавчі органи. Спільноти здійснюють автономію в сферах культури, нації, освіти, туризму тощо; вони наділені повноваженнями укладати міжнародні договори.

Разом з тим, у адміністративно-територіальному відношенні Бельгія все ще ділиться на десять провінцій – по п’ять у Фландрії й Валлонії. Таким чином, особливістю її федеративного устрою є паралельне функціонування двох видів суб’єктів федерації – мовних спільнот і регіонів. Валлонський, Фламандський і Брюссельський регіони мають територіально-економічну автономію, наділені широкими повноваженнями, мають власні уряди й ради (законодавчі органи).