2.2 Основні ґрунтоутворюючі породи

За мінералогічним складом виділяють два типи кори вивітрювання: сіалітну і алітну.

Сіалітна поширена в поясі помірно-вологого клімату. У її складі переважають глинисті мінерали групи монтморилоніту і гідрослюди, зберігаються стійкі первинні мінерали.

Алітна притаманна регіонам субтропічного і тропічного клімату. У складі алітної кори вивітрювання домінують вторинні мінерали групи гідроксидів заліза і алюмінію, а в складі глинистих мінералів домінують каолініт і галуазит. У цій корі майже повністю зруйновані первинні мінерали.

За балансом речовин у ході вивітрювання виділяють три типи кори вивітрювання: елювіальну (залишкову), транзитно-акумулятивну (проміжну) і акумулятивну (перевідкладену). Всі три типи кори вивітрювання тісно пов’язані між собою як генетично, так і геохімічно. Кожну з них, у свою чергу, ділять на різновидності.

В ідеальній формі кора вивітрювання дуже рідко виступає в ролі ґрунтоутворюючої породи. Як правило, сучасні ґрунти формуються на складних комплексах продуктів вивітрювання.

Ґрунтоутворюючими (материнськими) породами називають поверхневі горизонти гірських порід, на яких утворюються ґрунти.

Гірські породи ділять на магматичні, осадові й метаморфічні.

Магматичні породи утворюються при охолодженні розтопленої рідкої маси. Вона може бути всередині земної кори (глибинна або інтрузивна), або у вигляді витоків лави на земній поверхні (ефузивна). Магматичні породи мають кристалічну будову. Вони складають 96 % літосфери, іноді зустрічаються як ґрунтоутворюючі породи (Крим, Кавказ).

Осадові породи утворились на земній поверхні шляхом вивітрювання й перевідкладення продуктів вивітрювання магматичних і металоморфічних порід або з відкладень різних організмів. Вони поділяються на тири групи: уламкові, хімічні та біогенні.

Метаморфічні породи утворюються з осадових у глибоких шарах земної кори під впливом високих температур і високого тиску. До них належать гнейси, різні сланці (глинисті, слюдяні, кремнієві), мармури (утворені з вапняків), кварцити (утворені з піщаників).

Усі гірські породи за віком можна поділити на дві великі групи: давні (дочетвертинні) та четвертинні, або сучасні пухкі породи континентального і морського походження.

Найбільш поширеними ґрунтоутворюючими породами є елювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, льодовикові, водно-льодовикові, озерно-льодовикові, еолові та лесові відклади.

Елювіальні відклади (елювій) - різноманітні за складом продукти вивітрювання корінних гірських порід, що залишилися на місці свого утворення. Здебільшого ці породи поширені в гірських районах. Характерною ознакою цієї групи порід є грубозернистість і щебенюватість, що збільшується зверху до низу ґрунтового профілю, значна потужність і поступовий перехід до невивітрених порід. В Україні найбільш поширений елювій твердих карбонатних порід у вигляді вапняків, крейди, доломітів, мергелю і безкарбонатних щільних порід у вигляді піщаників і магматичних порід. На елювії карбонатних порід формуються найродючіші ґрунти, а на глибокому елювії – щебенюваті або кам’янисті ґрунти.

Делювіальні відклади (делювій) – наноси, що нагромаджуються на схилах або біля підніжжя височин і є продуктами вивітрювання гірських порід (глина, пісок, щебінь), змиті дощовими чи талими водами з місця їх утворення. У місцях, де важко провести межу між делювієм та алювієм їх об’єднюють загальною назвою елювіально-делювіального утворення.

Пролювіальні відклади (пролювій) формуються в результаті дії потужних, але короткочасних потоків талих або зливових вод (селеві потоки). Широко розповсюджені в гірських і передгірних областях. Гранулометричний склад цих відкладів представлений відсортованими продуктами вивітрювання, включаючи й уламки кристалічних порід. У Передкарпатті та в Карпатах на таких відкладах формуються бурі лісові ґрунти.

Алювіальні відклади – це осад проточних вод або заплавні наноси, відкладені при розмивах рік. До них належать відклади на дні проточних озер і дельтові відклади. Типи алювію: русловий, заплавний, старичний. На алювіальних відкладах формуються різноманітні ґрунти, яким властива висока родючість.

Льодовикові відклади (морена) – продукти вивітрювання різних порід, які переміщені або перевідкладені льодовиками. Ці відклади утворені з неоднорідного матеріалу, мають переважно суглинковий склад із домішками валунів, гальки і гранітних пісків. У більшості випадків вони кислі, багаті на кварц, однак, трапляються і карбонатні морени. На цих породах формуються, як правило, підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти. В Україні залягають невеликими островами на підвищених елементах рельєфу Полісся. Великі площі ці відклади займають на півночі європейської частини Росії та в Західному Сибіру.

Водно-льодовикові (флювіогляціальні) відклади, пов’язані з великими льодовиковими потоками. На відміну від льодовикових відкладів, вони характеризуються відсутністю валунів і безкарбонатністю. За гранулометричним складом ці відклади піщані, з домішками гальки, бідні на гумус і поживні речовини. На них часто формуються підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти. Водно-льодовикові відклади займають велику територію в тайгово-лісовій зоні європейської частини Росії, в Білорусі, Польщі, Прибалтиці. В Україні вони займають 10,5% території держави.

Озерно-льодовикові відклади утворилися на місці прильодовикових озер, які виникли в різних котловинах і виїмках, перезаглиблених льодовиком. На поверхні ці відклади складаються здебільшого із дрібнопіщаних, грубо- пилуватих суглинків і глини. Глини утворюють різні нашарування у вигляді тонких «стрічок», через що ці відклади іноді називають «стрічковими глинами». Водно-льодовикові відклади поширені в північно- західній частині європейської території Росії.

Еолові відклади утворюються за рахунок діяльності вітру – розвіювання й акумуляції дрібнозему. У сухих пустельних районах вони представляють бугристі та барханні піски, а в районах помірного клімату – дюни на берегах морів та в долинах річок.

Леси і лесовидні суглинки вважають найбільш поширеними ґрунтоутворюючими породами, які покривають межиріччя та давні тераси.

Лес – однорідна тонкозерниста, здебільшого не верстувата гірська порода. Переважно він утворений із найдрібніших зерен кварцу і польових шпатів та карбонатів ( 20%), містить гідроокиси заліза, слюди й інші мінерали. Його колір – сіро-жовтий (палевий), іноді бурий або червонувато-бурий. Відзначається великою шпаруватістю (48-50%) і водопроникністю. За надмірного зволоження нерівномірно ущільнюється, просідає. На лесі утворюються найродючіші ґрунти – чорноземи, каштанові, сіроземи та ін..

Лесовидні суглинки – карбонатна глиниста порода з великим вмістом піску (до 40%), яка подібно до лесу має велику шпаруватість. Здебільшого вони залягають у понижених місцях, часто мають верстувату будову, містять рештки рослин та прісноводних молюсків. На Україні вони поширені на Поліссі у Лісостепу та у Степу. На них, як і на лесах, утворюються найродючіші ґрунти.

Глини різного походження теж часто є ґрунтоутворюючими породами. Здебільшого вони поширені на схилах балок, терас, в долинах річок. Найпоширенішими в Україні є:

а) червоно-білі глини. Мають призматичну структуру, містять карбонати, іноді засолені;

б) строкаті глини. Залягають під червоно – бурими. На сірому фоні оливкові плями, з піщаними прошарками;

в) балтські глини. Поширені на схилах у середньому Придністров’ї;

г) тортонські глини. За своїми властивостями подібні до балтських (Чернівецька область);

д) майкопські глини (морські). Мають важкий механічний склад ,дуже щільні, засолені водорозчинними солями і гіпсом (Керченський півострів);

е) сарматські глини. Сірого і зеленого забарвлення (Центральний і Західний Крим);

є) карбонові і пермотріасові глини. Поширені на Донбасі. Мають сіре, червоне або зелене забарвлення, засолені;

ж) каолінові глини. Трапляються в районах Полісся, Лісостепу і Степу серед виходів кристалічних порід.