122Політична система Фінляндії у післявоєнний період.
Фінляндія – унітарна держава. Країна розділена на 12 губерній (ляні), які у свою чергу поділяються на повіти. Місцеве управління в ляні здійснюється губернським правлінням на чолі з губернатором, який на призначається Президентом. Аландські острови (губернія Ахвенанма) володіють частковою автономією – там діє однопалатний парламент (Ландстінг) а разом з губернським правлінням існує рада з виконавчими функціями.
Чинна Конституція – Основний закон Фінляндії була прийнята 11 червня 1999 і набрала чинності з 1 березня 2000 До цього Конституцію країни становили 4 органічних закону – "Форма правління Фінляндії" 1919 р., "Акт про Едускунте" 1928 р., "Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради і Канцлера юстиції" 1922 і "Акт про державний суді "1922
Протягом 1980-1990-х рр.. конституційне розвиток країни характеризувалося тенденцією послідовної до обмеження повноважень глави держави. У результаті серії конституційних реформ і прийняття Конституції 1999 провідна роль у системі органів влади перейшла до парламенту. Однак незважаючи на це Фінляндія за формою правління залишається швидше змішаної (напівпрезидентської) республікою, ніж парламентською.
Вищий законодавчий орган країни – однопалатний парламент Едускунта. У її входять 200 членів, які обираються на 4 роки шляхом загальних прямих виборів за принципом пропорційного представництва.
Президент Республіки в період скликання Едускунти має право за вмотивованим пропозицією прем'єр-міністра і після заслуховування думок партійних фракцій розпустити Едускунту та призначити проведення дострокових виборів. Після цього Едускунта приймає рішення про час завершення своєї роботи, перед тим, як будуть проведені вибори.
Парламент Фінляндії має звичайними для найвищого представницького органу парламентського держави повноваженнями. Він наділений правом ухвалення законів з будь-якого питання, фінансовими прерогативами, правом контролювати діяльність уряду. Відповідно до Конституції право законодавчої ініціативи мають депутати парламенту і Президент. Закони, прийняті парламентом, повинні бути в тримісячний термін затверджені президентом – тільки після цього вони набувають чинності. Якщо Президент не затверджує закон, він повертає його на розгляд Едускунти. Якщо Едускунта схвалить закон знову без зміни його змісту, то закон набирає чинності без затвердження. Державний бюджет затверджується особливої резолюцією. Парламент приймає участь і у вирішенні питань зовнішньої політики: він схвалює міжнародні угоди, що зачіпають внутрішнє законодавство, що його згоду необхідно для оголошення Президентом війни і укладення миру.
Контроль парламенту за діяльністю уряду протікає в таких формах. Щорічно уряд представляє депутатам звіт про свою діяльність та спеціальну доповідь про управління державними фінансами та їх стан. Парламент має право проводити розслідування, що стосуються діяльності уряди. Він має право висловити недовіру уряду і вимагати його відставки. Не менш 20 членів Едускунти має право внести інтерпеляцію Державній раді або міністру у справі, що належить до їх компетенції. Відповідь на інтерпеляцію має передаватися на пленарне засідання Едускунти протягом 15 днів. Якщо під час дебатів вноситься резолюція недовіри Державній раді або міністру, Едускунта повинна після обговорення інтерпеляції провести голосування з питання про довіру. Питання про довіру може бути поставлений також в ході дебатів щодо звіту або повідомленню уряду.
Главою держави є Президент, що обирається на 6 років прямим голосуванням. Одна і та ж особа не може обиратися Президентом більше 2сроков поспіль. Згідно з Конституцією він здійснює виконавчу владу спільно з Державною радою. Йому належать право законодавчої ініціативи, право вето, вона може самостійно видавати укази і розпорядження, які повинні бути скріплені підписом відповідного міністра. Президент затверджує закони, призначає день загальних виборів, може в ряді випадків розпустити вищий законодавчий орган або скликати його на надзвичайну сесію. Він призначає і зміщує членів уряду та інших вищих посадових осіб, має право помилування і пом'якшення покарання. Президент разом з урядом несе відповідальність за зовнішню політику держави, його право (зі схвалення парламенту) оголошувати війну і укладати мир. Він є верховним головнокомандувачем збройними силами.
За загальним правилом Президент приймає рішення в Державній раді, який пропонує йому на підпис проект рішення. Якщо Президент не приймає рішення щодо пропозиції Державної ради, справа повертається на розгляд Державної ради. Без узгодження з Державною радою Президент приймає рішення про призначення Державної ради і його членів, а також про відставку Державної ради або його членів, про оголошення дострокових виборів до Едускунту і деякі інші.
Уряд Фінляндії – Державна рада – здійснює загальне керівництво країною. До його складу входять Прем'єр-міністр, міністри, що очолюють довірені їм міністерства, і міністри без портфелів.
Прем'єр-міністр обирається парламентом, після чого формально призначається Президентом Республіки для виконання його обов'язків. Інші міністри призначаються Президентом за пропозицією Прем'єр-міністра. Перед тим, як буде обрано Прем'єр-міністр, представники від партійних груп Едускунти знайомляться з програмою уряду і його складом. Про результати цього ознайомлення повідомляється Президента, аби він представив Едускунте то особа, що пропонується кандидатом в прем'єр-міністри. Якщо кандидат під час відкритим голосуванням в Едускунте одержить більше половини голосів поданих, він вважається обраним у прем'єр-міністри. Якщо ж кандидат не отримає запланованого більшості, то в тому ж порядку повинен пропонуватиметься новий кандидат. Якщо і новий кандидат не отримає більше половини поданих голосів, то проводяться нові вибори відкритим голосуванням. При цьому обраним вважається той, хто отримає найбільшу кількість голосів.
Державна рада і окремі міністри несуть політичну відповідальність перед парламентом. Кожен міністр, який бере участь у розгляді справи в Державній раді, відповідає за прийняте рішення, якщо він не зробив заяви про свою незгоду, занесених до протоколу. Президент повинен звільняти у відставку Державна рада або окремого міністра, якщо Державна рада або міністр не користується понад довірою Едускунти. Крім того, глава держави звільняє у відставку Державна рада і міністрів за їх заявою. Президент може також звільнити у відставку міністра з ініціативи Прем'єр-міністра.
- 1 Об'єкт і предмет країнознавства
- 3 Комплексна країнознавча характеристика
- 4 Типології країн у сучасному світі
- 5 Загальна характеристика фізичної географії пострадянського простору
- 6 Загальна характеристика економічної географії стран пострадянського простору
- 19. Господарство України…
- 20. Геополітичне середовище та зовнішньополітичні пріоритети України.
- 21. Участь України в міжнародних організаціях.
- 22. Демографічний потенціал і національний склад населення України.
- 23. Релігійне життя та міжконфесійні стосунки України.
- 24. Природно-кліматичні умови і сировинні ресурси Російської Федерації.
- 25. Основні етапи історії рф
- 26. Державно-політичний устрій рф
- 29. Чисельність та етнонаціональний склад населення
- 30. Етноконфесійний склад населення та релегійне життя в Росії
- 28. Зовнішня політика рф
- 27. Господарство рф,його галузева і територіальна структура
- 31. Географічне розташування, природно-кліматичні умови, продуктивні сили Республіки Білорусь.
- 32. Особливості історичного розвитку Білорусі.
- 33. Політична система і політичний розвиток Республіки Білорусь.
- 34. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій.
- 35. Господарство Білорусі, його потенціал, галузева і територіальна структура.
- 36. Основні напрями і пріоритети зовнішньої політики Республіки Білорусь.
- 83. Специфічні риси „західної” цивілізації.
- 84. Рельєф‚ клімат та географічні регіони Європи.
- 85 Корисні копалини та мінерально–сировинні ресурси Європи.
- 86 Водні та земельні ресурси Європи.
- 87. Етногенез та розселення германських народів Європи.
- 88. Етногенез та розселення романських народів Європи.
- 89. Етногенез та розселення слов’янських народів Європи.
- 90. Особливості історичної долі, етногенезу й розселення угро-фінських народів Європи.
- 91. Військово-політична інтеграція держав Західної Європи та Північної Америки.
- 92. Економічна інтеграція держав Західної Європи.
- 93. Рельєф‚ клімат, географічні регіони Північної Америки.
- 94. Корисні копалини та мінерально–сировинні ресурси Північної Америки.
- 95. Водні та земельні ресурси Північної Америки.
- 96. Економічна інтеграція держав Північної Америки.
- 97. Особливості парламентської монархії у Великій Британії.
- 98. Адміністративно-територіальний поділ Великої Британії.
- 99. Країнознавча характеристика Ірландії.
- 100. Федеративний устрій Канади.
- 102Адміністративно-територіальний поділ та державний устрій сша.
- 103Конституція сша.
- 104Демократична й Республіканська партії в політичному житті сша.
- 105Роль української діаспори у культурному житті сша і Канади.
- 106Державний устрій фрн: поділ компетенцій між центральним урядом і федеральними землями.
- 107Партійна система фрн.
- 108Економічний потенціал фрн.
- 109Федеративний устрій Австрійської Республіки.
- 110Державний лад Швейцарії.
- 111Особливості міжнародно-політичного становища Швейцарії.
- 112Економічний потенціал Франції.
- Сільське господарство.
- 2) Лісництво
- 3) Рибальство
- 4) Промисловість
- 5) Фінансові послуги та страхування
- 6) Транспорт
- 7) Туристичні послуги
- 8) Третинний сектор (сфера послуг)
- 113П’ята республіка у Франції.
- 114Специфіка державного устрою Французької Республіки.
- 115Зовнішня політика Франції у післявоєнний період.
- 116Політична система Італійської Республіки.
- 117 Розв’язання етнонаціональних проблем в Королівстві Бельгія.
- 118 Країнознавча характеристика Королівства Нідерландів.
- Велике Герцогство Люксембурзьке в європейській системі міжнародних відносин.
- 120Ісландія. Міжнародне становище
- 121Економічний потенціал Норвегії.
- 122Політична система Фінляндії у післявоєнний період.
- 123Особливості державного устрою та політичної системи Королівства Швеція.
- 124Шведська модель суспільства загального добробуту: соціально–економічні та політичні аспекти.