12.3 Ґрунти Лісостепу України
Зона Лісостепу України є північною частиною суббореального (помірного) ґрунтового біокліматичного поясу і простягається безперервною смугою від Передкарпаття на заході до західних відрогів Середньоруської височини (м.Великий Бурлук Харківської області) на сході. Загальна площа зони – 20,2 млн. га, що становить 33,6% території України.
Лісостепова зона охоплює Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Полтавську і Харківську області, південну половину Львівської, Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, більшу частину Сумської, північні райони Одеської, Кіровоградської областей, частково Івано-Франківську і Чернівецьку області.
Значні розміри лісостепової зони визначають різноманітність властивостей природних компонентів ландшафтів, регіональні відмінності в їх структурі, господарському використанні.
Лісостепова зона характеризується помірно-теплим кліматом.
У лісостеповій зоні виділено 4 агроґрунтові провінції і 18 фізико- географічних областей.
У структурі ґрунтового покриву значні площі займають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи вилугувані, чорноземи реградовані, чорноземи типові та ін.
Сірі лісові ґрунти сформовані переважно на лесах і лесовидних суглинках різного механічного складу – від легких до важких суглинків, яким характерна карбонатність. За ступенем опідзолення і гумусованості їх поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і темно-сірі.
Ясно-сірі лісові ґрунти характеризуються найбільш типово вираженими ознаками підзолистих ґрунтів. Їх профіль чітко диференціюється на такі генетичні горизонти: Но – лісова підстилка ( 0 -2 см ); гумусово-елювіальний горизонт НЕ (2-15 см); елювіальний слабогумусований ґоризонт Е(h) (15 - 30 - 45 см); елювіально-ілювіальний горизонт ЕІ (45 - 65 см); власне ілювіальний горизонт І (65 - 135 см); нижче – ґрунтоутворююча порода Рк – карбонатний лес або лесовидний суглинок.
Ясно-сірі ґрунти дуже збіднені на гумус (в орному шарі його лише 0,8 – 1,0%, а з глибиною зменшується до 0,2%), сильнокислі (рН сольове становить 4,1 – 4,2, а гідролітична кислотність 3,2 – 4,1 мг-екв/100 г ґрунту) при сумі ввібраних основ 11,7 – 22,8 мг-екв/100 г ґрунту, а насиченості основами – 75 – 88%. Ці ґрунти дуже бідні на валові запаси азоту ( 0,06 – 0,11%) і фосфору ( 0,07 – 0,10%) і одночасно відносно добре забезпечені калієм ( 1,6 – 1,9%)
Сірі лісові ґрунти займають проміжне положення між ясно-сірими лісовими і темно-сірими опідзоленими. Порівняно з ясно-сірими ґрунтами у них більш послаблений підзолистий процес, але розвиток дернового процесу ще такий, що не сприяє значному нагромадженню гумусу. Ці ґрунти мають таку генетичну будову профілю: Но – лісова підстилка – 0 – 2 см (в орних ґрунтах її немає); гумусово-елювіальний горизонт НЕ – 0 – 2 – 25 – 35 см; ілювіальний слабогумусований горизонт І(h) – 35 – 60 см; власне ілювіальний горизонт І – 60 – 130 см; ґрунтоутворююча порода Рк – глибше 130 см – лес або лесовидний карбонатний суглинок.
Порівняно з ясно-сірими, сірі лісові ґрунти краще гумусовані (вміст гумусу коливається в межах 1,5 – 3,0%), а також краще забезпечені поживними елементами і менш кислі (рН сольове складає 5,4 – 5,6, а гідролітична кислотність – 4,0 – 4,2 мг-екв/100 г ґрунту).
Темно-сірі опідзолені ґрунти поширені в зоні Лісостепу нерівномірно. Найбільші їх маси знаходяться південніше областей поширення ясно- сірих і сірих лісових ґрунтів. Для них властива така генетична будова профілю: гумусовий слабоелювійований горизонт Не залягає на глибині 0 – 30 – 40 см; перехідний гумусово-ілювіальний горизонт НІ – 40 -70 см; власне ілювіальний горизонт І – 70 – 120 см; ґрунтоутворююча порода Рк – глибше 120 см – карбонатний лес або лесовидний суглинок.
За гранулометричним складом темно-сірі опідзолені ґрунти бувають від супіщаних до глинистих. Вони мають кращі водно-фізичні та фізико- хімічні властивості, ніж ясно-сірі та сірі лісові ґрунти. В їх верхньому орному шарі щільність складення дорівнює 1,0 – 1,3г /см2, а щільність твердої фази – 2,62 – 2,63г/см3, загальна пористість переважно складає 51 -59%. Вміст гумусу у верхньому гумусно-елювіальному горизонті Не коливається в межах 2,3 – 3,0%, а з глибиною зменшується до 0,3 – 0,4%. Вони переважно слабокислі (рН сольове дорівнює 5,2 – 6,4, а гідролітична кислотність – 1,6 – 2,9 мг-екв /100 г ґрунту), слабо забезпечені валовими формами азоту (0.11 – 0.14%) і фосфору ( 0.08%) та відносно добре калієм (1,78 – 1,87%).
Серед модальних темно-сірих опідзолених ґрунтів у цій зоні поширені оглеєні відміни, а також реградовані ґрунти.
Темно-сірі опідзолені оглеєні ґрунти залягають на знижених елементах рельєфу, де ґрунтові води підходять близько до поверхні. Оглеєння в них проявляються у вигляді сизого відтінку в забарвленні, в наявності іржавих плям і залізо-марганцевих конкрецій. За генетичною будовою вони майже не відрізняються від їх неоглеєних аналогів.
Темно-сірі реградовані ґрунти – це ґрунти, що звільнилися з-під лісу і дуже змінені давньою землеробською культурою. Для них властива така генетична будова профілю: Не-Нік-Ірhк-Рк.
Вони характеризуються дещо кращими фізико-механічними і фізико- хімічними властивостями, ніж їх опідзолені аналоги.
Сірі і темно-сірі лісові ґрунти належать до категорії високородючих ґрунтів. Ясно-сірі лісові ґрунти при систематичному удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також давати високі врожаї сільськогосподарських культур.
Чорноземи типові поширені від передгір’їв Карпат на заході до лівого берега Оскола на сході. Сформувалися під лучно-степовою рослинністю на карбонатних лесових породах.
Профіль чорноземів типових має таку генетичну будову: гумусовий горизонт Н залягає з поверхні до глибини 45 – 65 см; верхній перехідний гумусовий горизонт Нр – 65 – 85 см; нижній перехідний до породи горизонт Рh – 85 – 180 см; ґрунтоутворююча порода Рк – глибше 180 см – карбонатний лес.
Серед чорноземів типових тут виділяють три фаціальні підтипи: вологий, буруватий і модальний.
За гранулометричним складом чорноземи типові переважно середньо- і важкосуглинкові. Вони мають добрі фізико-хімічні властивості. Так, у верхньому горизонті Н вміст гумусу коливається в межах 4,2 – 4,6%, а з глибиною зменшується до 1 – 2% . Переважно вони слабокислі або нейтральні чи лужні (рН коливається в межах 6,4 – 7,9, а гідролітична кислотність – 0,7 – 1,2 мг-екв /100 г ґрунту), сума ввібраних основ становить 22,8 – 32,6 мг-екв/100 г ґрунту при ступені насиченості основами – 93 – 98%.
Чорноземи опідзолені поширені в основному на правобережжі Дніпра навколо Подільського лісового масиву і в передгір’ях Карпат і займають проміжне положення між темно-сірими опідзоленими ґрунтами і типовими чорноземами. Вони пройшли степову і лісову стадії ґрунтоутворення. Для них характерна така генетична будова профілю: гумусово- слабоелювіальний горизонт Не залягає з поверхні до глибини 35 – 45 см; верхній перехідний добре гумусований та ілювіальний горизонт Нрі – 45 – 80 см; нижній перехідний до породи слабогумусований горизонт Рhі – 80 – 120 см; ґрунтоутворююча порода Рк – глибше 120 см – лес або лесовидний карбонатний суглинок.
Чорноземи опідзолені характеризуються відносно добрими фізичними властивостями. Так, у верхньому гумусовому горизонті щільність складення становить 1,02 – 1,22г/см3, а щільність твердої фази – 2,64 – 2,70 г/см3. У природному стані пористість загальна знаходиться на рівні 54 – 61%, а пористість аерації при НВ – 2,3 – 3,8%. Вони мають і відносно добрі фізико-хімічні властивості. Так, у верхньому орному шарі вміст гумусу досягає 3 – 4 %, який з глибиною зменшується до 1,2 – 1,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної (рН=5,7 – 6,3, а гідролітична кислотність становить 1,3 – 2,5 мг-екв/100 г ґрунту ). Чорноземи опідзолені містять 0,18 – 0,3% валових форм азоту, 0,11% фосфору і 1,91- 2,07% калію.
Чорноземи залишкові-солонцюваті та солонцюваті поширені в основному у Полтавській, Луганській , Харківській та Одеській областях.
Чорноземи залишково-солонцюваті залягають переважно на терасах водорозділів Сула – Псьол, Псьол – Ворскла, Ворскла – Оріль і сформувалися на лесових породах . У формуванні цих ґрунтів в минулому мали вплив мінералізовані ґрунтові води, рівень яких з часом знижувався, що призвело до виносу легкорозчинних солей із ґрунту в підґрунтя. При цьому увібраний натрій майже повністю замінився на кальцій. За іншими ознаками профілю ці ґрунти подібні до чорноземів типових несолонцюватих.
Чорноземи солонцюваті поширені на терасах річок з неглибоким (3-5 м) заляганням мінералізованих ґрунтових вод, а також зрідка на водорозділах і їх схилах, де близько до поверхні підходять соленосні глини (південна – східна частина Харківської області).
Глибина і генетична будова профілю чорноземів солонцюватих майже така , як і в чорноземах несолонцюватих, серед яких вони поширені.
Чорноземи солонцюваті відносно добре збагачені на гумус. У верхньому орному шарі його міститься 3,9 – 4,3%, але з глибиною по профілю він зменшується спочатку до 2,9 – 3,3%, а потім до 1,9 – 2,6%. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або нейтральна (рН=6.8 – 7,2). Вони середньо забезпечені рухомими формами азоту і фосфору (відповідно 50 – 62 і 109 – 139 мг /кг ґрунту) і мало обмінним калієм (85 – 109 мг/кг ґрунту).
Як і залишково-солонцюваті, ці ґрунти у вологому стані в’язкі, схильні до запливання, а в сухому стані сильно ущільнюються і мають знижену аерацію та водопроникність.
Лучно-чорноземні ґрунти поширені майже в усіх підзонах Лісостепу. Найбільші площі вони займають у Тернопільській, Полтавській, Чернігівській, Луганській та Донецькій областях.
Вони сформувалися під лучно-степовою рослинністю в умовах атмосферного і ґрунтового зволоження при заляганні ґрунтових вод на глибині 3 – 4 м на важких породах і 2 – 4 м - на легких. Серед лучно- чорноземних ґрунтів зустрічаються поверхнево- і глибокосолонцюваті та осолоділі види.
Ці ґрунти мають таку генетичну будову профілю: гумусовий горизонт Н, який залягає з поверхні до глибини 67 см; верхній гумусовий перехідний НР – 67 - 81 см; гумусовий перехідний карбонатний НРк – 81 – 108 см; нижній перехідний глейовий горизонт Рhgl - 108 – 193 см; материнська порода Рк – карбонатний лесовидний суглинок.
Ці ґрунти по різному збагачені на гумус – від 4,2 до 7,8%, який з глибиною зменшується до 3,3 – 0,9%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної (рН=6,0 – 6,9, а з глибиною збільшується до 7,0 – 7,3 ). У них міститься порівняно багато увібраних основних Са++ (20,0 – 43,8 мг-екв/100 г ґрунту) і Мg++( 3,7 – 6,9 мг-екв/100 г ґрунту) при ступені насиченості основами 87,0 – 93,5%.
Чорноземні ґрунти мають високу високу природну родючість, сприятливий водний, повітряний і тепловий режими. Їх “населяє” значна кількість бактерій, які розкладають велику кількість органічної маси, формують гумус, переводять хімічні елементи у доступну для рослин форму.
Лісостеп – зона інтенсивного землеробства. Сільськогосподарськими угіддями тут зайнято 85,2% земельної площі. Орні землі становлять 13,7 млн.га, або 67,4% загальної площі ґрунтів зони. Ґрунтово-кліматичні умови зони сприятливі для вирощування зернових, цукрових буряків, плодових і овочевих культур.
Основними заходами поліпшення родючості ґрунтів лісостепової зони є боротьба з водною ерозією, вапнування ділянок кислих ґрунтів і регулювання водного режиму (осушення, зрошення, снігозатримання). В результаті багатовікової експлуатації ґрунти Лісостепу значною мірою виснажені на гумус і поживні елементи, зруйнована їх структура. Тому вони потребують внесення високих доз органічних і мінеральних добрив.
- Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
- 1 Предмет і завдання ґрунтознавства
- 1.1 Поняття про ґрунт
- 1.2 Ґрунтознавство як наука
- 1.3 Методи дослідження ґрунту
- 1.4 Значення ґрунтознавства для вирішення задач землевпорядкування та кадастру
- Ґрунтоутворюючі породи і мінеральна частина ґрунту
- 2.1 Вивітрювання гірських порід
- 2.2 Основні ґрунтоутворюючі породи
- 2.3 Первинні і вторинні матеріали
- 2.4 Загальні фізичні і фізико-механічні властивості ґрунтів і порід
- 3 Походження і розвиток ґрунту
- 3.1 Загальна схема ґрунтоутворення
- 3.2 Типи ґрунтоутворюючих процесів
- 3.3 Роль живих організмів в ґрунтоутворенні
- 3.4 Клімат як чинник ґрунтоутворення
- 3.5 Роль рельєфу в ґрунтоутворенні і географії ґрунтів
- 3.6 Локальні чинники ґрунтоутворення
- 3.7 Енергетика ґрунтоутворення
- 3.8 Час як чинник ґрунтоутворення
- 4 Морфологія і класифікація ґрунтів
- 4.1 Фазовий склад ґрунту
- 4.2 Основні поняття морфології ґрунтів
- 4.3 Гранулометричний склад ґрунту
- 4.4 Забарвлення ґрунту
- 4.5 Структура ґрунту
- 4.6 Новоутворення і включення в ґрунтах
- 4.7 Ґрунтовий профіль і генетичні горизонти
- 4.8 Хімічний склад мінеральної частини ґрунту
- 4.9 Класифікація ґрунтів
- 5 Органічна речовина ґрунту
- 5.1 Склад органічної частини ґрунту
- 5.2 Утворення і склад гумусу
- 5.3 Роль гумусних речовин в ґрунтоутворенні та живленні рослин
- 5.4 Екологічна роль гумусу
- 5.5 Географічні закономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах
- 6 Вбирна здатність, кислотність і лужність ґрунтів
- 6.1 Вбирна здатність ґрунтів та її типи
- 6.2 Ґрунтові колоїди і ґрунтовий вбирний комплекс
- 6.3 Ємкість вбирання та її значення
- 6.4 Екологічне значення вбирної здатності ґрунту
- 6.5 Ґрунтовий розчин
- 6.6 Природа кислотноті ґрунтів та її види
- 6.7 Лужність ґрунтів
- 6.8 Буферність ґрунтів
- 7 Ґрунтова волога і ґрунтове повітря
- 7.1 Стан і форми води в ґрунті
- 7.2 Водні властивості ґрунту
- 7.3 Водний баланс і типи водного режиму ґрунту
- 7.4 Склад ґрунтового повітря та його роль в ґрунтоутворенні
- 7.5 Повітряні властивості і повітряний режим ґрунту
- 8 Ерозія ґрунтів
- 8.1 Поняття про ерозію ґрунту та її види
- 8.2 Чинники та умови виникнення ерозійних процесів
- 8.3 Закономірності поширення еродованих ґрунтів в Україні
- 8.4 Заходи боротьби з ерозією ґрунтів
- 8.5 Промислова ерозія і рекультивація ґрунтів
- 9 Радіоактивність ґрунтів
- 9.1 Природна радіоактивність ґрунтів
- 9.2 Штучна радіоактивність ґрунтів
- 9.3 Динаміка вбирання та міграції радіоактивних елементів в ґрунтах
- 10 Агровиробниче групування та бонітування ґрунтів
- 10.1 Родючість ґрунту та її види
- 10.2 Агровиробниче групування ґрунтів
- 10.3 Бонітування ґрунтів
- 11 Меліорація ґрунтів
- 11.1 Загальні відомості про меліорацію
- 11.2 Із історії меліорації
- 11.3. Гідротехнічні меліорації
- 11.4 Хімічна меліорація ґрунтів
- 11.5 Агрономічні меліорації
- 11.6 Теплові меліорації
- 12 Ґрунти України, їх генезис, властивості та сільськогосподарське використання
- 12.1 Умови ґрунтоутворення
- 12.2 Ґрунти Українського Полісся
- 12.3 Ґрунти Лісостепу України
- 12.4 Ґрунти степової зони України
- 12.5 Ґрунти Сухого Степу України
- 12.6 Ґрунти Гірського Криму
- 12.7 Ґрунти Українських Карпат
- 13 Охорона ґрунтів
- 13.1 Зміст і завдання охорони ґрунтів
- 13.2 Принципи раціонального землекористування і охорона ґрунтів
- 13.3 Захист ґрунтів від девегетації
- 13.4 Охорона гумусного стану ґрунтів
- 13.5 Охорона ґрунтів від переущільнення
- 13.6 Захист ґрунтів від процесу вторинного засолення
- 13.7 Охорона ґрунтів від пересушення
- 13.8 Охорона ґрунтів від забруднення хімічними препаратами
- 13.9 Охорона ґрунтів від забруднення елементами важких металів
- 13.10 Правові основи охорони ґрунтів в Україні
- Перелік рекомендованих джерел