logo search
1-124

32. Особливості історичного розвитку Білорусі.

У VІІ-VІ ст.ст. до н.е. з півдня на територію нинішньої Білорусі переселилися представники мілоградської культури (стародавня слов'янська група). У І ст. до н.е. з'явилися представники іншої слов'янської групи - зарубинецької культури. Слов'янські племена дреговичів, радимичів і кривичів зрештою асимілювали балтійські племена, які жили на цій землі до них. У ІХ ст. землі Полоцького, Турово-Пінського, Смоленського та інших князівств стали частиною древньоруської держави.

Литовський період

Після монголо-татарської навали 1237-1240 рр. білоруські землі захопило Велике князівство Литовське, укладаючи союзи з місцевими феодалами-землевласниками проти спільних ворогів - монголо-татар на сході і тевтонських рицарів на заході. З ХІV ст. у тевтонських хроніках з'являється термін "Біла Русь", а місцеві племена поступово об'єднуються в єдину народність. У 1386р. великий князь литовський став польським королем і, таким чином, правителем величезної держави, що включала балтійські і слов'янські народи. Білоруська мова була державною і дипломатичною мовою Литви до 1569р., коли Литва об'єдналася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту.

Польський період

Унія Польщі і Литви призвела до посилення польського впливу на білоруських землях. Змінилися як церковні, так і світські суспільні інститути. Православна церква, яка представляла основну релігію в Білорусії, Брестською унією 1596 року була перетворена в уніатську, зберегла візантійський ритуал церковної служби, але прийняла римсько-католицькі догмати і владу Папи. Польського впливу зазнала також соціально-економічна сфера, оскільки громадську земельну власність білорусів замінено на індивідуальне володіння землею, а селяни були закріпачені. Дворянська еліта швидко прийняла польську мову, польську культуру і римсько-католицьку віру. Селяни і міське простолюддя зберегли білоруську мову, культуру і вірність уніатській церкві.

На початок ХVІІ ст. припадає розквіт Речі Посполитої, коли її землі простягалися від Балтійського до Чорного морів, а Московська Русь прийняла на царський трон польського королевича Владислава.

Наступні 1,5 століття пройшли у цьому регіоні під знаком воєн між Росією, Польщею і Швецією. Особливо руйнівними були російсько-польська війна за українські землі (1654-1667 рр.) і Північна війна (1700-1721 рр.) між Росією і Швецією за вихід до Балтійського моря. Внаслідок насильства, голоду і хвороб у цих війнах загинула майже половина населення Білорусі.

Російський період

У результаті розподілів Польщі у 1772, 1793 і 1795 роках Росією, Прусією та

Австрією білоруські землі були включені до складу Російської імперії. Уніатську церкву ліквідовано в 1839 році. У 1840-му було введено в дію російський судовий кодекс, а використання терміну Білорусія (Білорусь) заборонено. Білорусія увійшла в "Північно-західний Край" імперії.

Білоруське дворянство і незначна частина селянства під керівництвом Кастуся Каліновського взяли участь у польсько-литовському повстанні 1863 року. На хвилі лібералізації суспільного життя Росії 1860-1870-х років почали з'являтися публікації білоруською мовою.

24 березня 1918р. Всебілоруський конгрес проголосив Білоруську Народну Республіку.

Після того, як німецькі війська, які окупували Білорусію під час Першої світової війни, залишили країну в грудні 1918 року, створено об'єднану Литовсько-Білоруську Радянську Республіку.

Після відновлення Польщі у 1919 році і нетривалої війни між Польщею і радянською Росією у 1920р. Білорусію знову розділено. Близько 100 тис. кв. км її території відійшли до Польщі. На решті території (107 тис. кв. км), де проживало близько 5 млн. білорусів, проголошено Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку (БРСР), яка у 1922р. увійшла до складу СРСР.

Радянський період

Наприкінці 1920-х років Сталін почав проводити курс радянізації Білорусії. Індустріалізація і колективізація 1930-х років відірвали від землі сотні тисяч білорусів, які переселилися у міста Білорусії і сходу СРСР, кількість яких швидко зростала. У 1950 році їх чисельність у містах Білорусії перевищила питому вагу інших етнічних груп (росіян, поляків та євреїв).

Величезної шкоди завдало Білорусії нашестя нацистської Німеччини та окупація під час Другої світової війни. Коли республіку у 1944 році звільнила радянська армія і партизани, всі її міста лежали в руїнах, всі промислові підприємства були зруйновані, а 2225 тис. осіб (кожний четвертий житель республіки) загинули. Після війни в Білорусії почався етап відбудови і до 1970-х років вона перетворилася в розвинутий економічний район СРСР. Результатом урбанізації і зростання промисловості стало посилення процесу асиміляції білорусів. Державна політика освіти і просвіти сприяла цьому процесу, оскільки наклади російськомовних видань зростали, а в переважній більшості шкіл російська мова стала основною мовою навчання.

На виборах 1990р. комуністичній партії вдалося здобути більшість місць у Верховній Раді. Однак участь інших сил розколола парламент на три блоки: номенклатуру компартії; антикомуністичний БНФ; поміркованих у поглядах інтелігентів і рядових членів компартії. Перший з цих блоків підтримав путч у Москві в серпні 1991р., і після його провалу лідер блоку Микола Дементей був змушений піти у відставку з посади голови президії Верховної Ради республіки. Його місце зайняв лідер поміркованих Станіслав Шушкевич.

Незалежна Білорусь

25 серпня 1991р. Верховна Рада проголосила незалежність БРСР; через кілька тижнів назву країни змінено на Республіка Білорусь.

У грудні 1991р. під час зустрічі у Біловезькій пущі анульовано Федеративний

Конституція Білорусі дозволяє діяльність опозиції.

Після тривалої боротьби з лівими Шушкевич змушений був у січні 1993р. піти у відставку з посади Голови Верховної Ради. Його замінив Мечислав Гриб, який виступав за інтеграцію з Росією. У березні 1994 ухвалено нову Конституцію, а в липні відбулися перші президентські вибори. О.Г.Лукашенко, колишній директор радгоспу і депутат Верховної Ради, який створив собі репутацію борця проти корупції, здобув на цих виборах понад 80 відсотків голосів.

У листопаді 1996 року Лукашенко провів референдум про поправки до Конституції 1994 року, які розширили його повноваження і збільшили термін перебування на посаді президента. 19 листопада 1998р. парламент схвалив проект Цивільного кодексу із змінами, внесеними президентом. Цими змінами встановлено жорсткий державний контроль над здійсненням економічної і соціальної реформ протягом перехідного періоду. 20 липня 1999 року завершився термін перебування О.Лукашенка на посаді президента, визначений Конституцією 1994 року, але, за результатами референдуму 1996 року, Лукашенко залишився на посаді.