25. Основні етапи історії рф

Хронологічно в історії Росії можна виділити на три періоди: перший - від початку формування російського етносу до 1917 р., що ознаменував крах Російської імперії; другий - від 1917 р. до розпаду СРСР у 1991 р.; третій - від розпаду СРСР і дотепер.

Російська Федерація – східнослов’янська держава.

слов’яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов’янського населення - анти і склавіни. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст.) і в 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються, натомість від VII ст. у літературі все частіше щодо людності, яка мешкала на правому березі Дніпра, вживається назва “слов’яни”

Невдовзі сформувалося 14 великих племінних об’єднань східних слов’ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії й Білорусі. Перелік цих об’єднань подає “Повість временних літ”: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, кривичі, радимичі, в’ятичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти, зокрема в джерелах є згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).

Протягом VIII - IX ст. слов’яни розселилися на території Східної Європи. У той же період виникла Давньоруська держава з центром у Києві, що у XII—XIII ст. розпалася на багато князівств і земель. У 60-70 рр. XII ст. виділяються два центри, які намагаються об’єднати навколо себе руські землі – Київ, на південному заході, і Володимир-на-Клязьмі, на північному сході Русі. Після монголо-татарської навали середини ХІІІ ст. центр об’єднання земель Північно-Східної Русі поступово зміщується до Москви. Московське князівство виокремилося у якості удільного з Великого князівства Володимирського у 1276 р. за правління молодшого сина Олександра Невського Данила.

Особливо тиск Москви на територію Південно-Західної Русі посилюється після скинення монголо-татарського іга в кінці ХV ст. Відтоді Московське князівство (згодом – царство) починає проводити експансіоністську зовнішню політику щодо сусідніх держав.

упродовж ХV-ХVІ ст. у результаті успішної боротьби з рештками Золотої Орди кордони Московської держави стрімко переміщувалися на схід, південний схід і південь. Якщо Іван ІІІ успадкував у 1462 р. бл. 430 тис.кв.км підвладної території, то Іван ІV у 1533 р. отримав від свого батька владу над територією в 2800 тис.кв.км, а на кінець ХVІ ст. у межах Московського царства знаходилося вже 5400 тис.кв.км. З середини ХVІІ ст., після завершення так званого “Смутного часу”, як називали кінець ХVІ – початок ХVІІ ст. дворянсько-буржуазні російські історики, чи “першої громадянської війни в Росії”, як ті події іменують сучасні російські дослідники, активізувалася московська експансія у західному напрямку – до України, Східної Білорусії, Прибалтики.

Вже у ХVІІ ст. відстала напівазійська середньовічна Московська Русь перетворилася у впливову європейську Російську імперію, котра ще через століття виступила з претензіями на військово-політичне домінування в цілій Євразії. У державному устрої остаточно завершився перехід від станово-представницької до абсолютної (самодержавної) монархії, з нетривалими періодами політики “просвіченого абсолютизму” 60-х – початку 70-х рр. ХVІІІ ст. і початку ХІХ ст. за правління відповідно Катерини ІІ та її онука Олександра І.

Вже з першої чверті ХVІІІ ст. у розвитку Росії простежується головне протиріччя, властиве періоду пізнього феодалізму. Інтереси самодержавно-кріпосницької держави і правлячого класу в цілому, реалізація імперських зовнішньополітичних завдань вимагали розвитку продуктивних сил, активного сприяння поступу промисловості, торгівлі, ліквідації техніко-економічної й культурної відсталості країни. Але для вирішення цих проблем було необхідне скорочення сфери дії кріпосництва, формування ринку вільнонайманої праці, обмеження і ліквідація станових прав та привілеїв дворянства. Відбувалося ж прямо протилежне: поширення кріпосництва вшир і вглиб, консолідація класу поміщиків, закріплення, розширення і законодавче оформлення його прав та привілеїв. Тому розвиток промисловості, товарних відносин, зміцнення державної могутності супроводжувались різким зростанням кріпосницької експлуатації, поміщицького свавілля, посиленням влади дворян і чиновницько-бюрократичного апарату самодержавства.

Економічний розвиток Росії наприкінці XIX-початку XX століття За 1815-1861 рр.. число фабрик і заводів Росії збільшилася в 3,5 рази, а число робітників - у 3 рази. За 1860-1880 промислове виробництво збільшилося в 2,5 рази. У царювання Олександра III промислова політика уряду, заснована раніше на принципах вільної конкуренції, ліберальної митної політики, «свободи»відносин між підприємцями і робітниками, змінюється політикою державного регулювання економічних і соціальних відносин. Протекціонізм, високі митні збори на ввезену з-за кордону промислову продукцію, допомога одним галузям і деяке стримування інших, введення регламентації умов фабрично-заводського праці - основні напрями цього регулювання.

25 жовтня (7 листопада) 1917 відбулася Жовтнева революція 1917. Проголошено владу Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (насправді ж влада партії більшовиків). Оголошено про передачу землі тим, хто її обробляє, розпочато націоналізація підприємств і банків. У той же час, в країні була встановлена монопольна політична влада ВКП (б), поступово злилася з централізованим державним апаратом

У Громадянську війну проти більшовиків боролися прихильники дореволюційних порядків (Білий рух, козацтво), в неї також були залучені збройні сили 14 іноземних держав. Громадянська війна в Росії сприяла утвердженню військово-комуністичних принципів організації суспільства, системи виробництва і розподілу.

1918 - в січні на III з'їзді Рад Російська Радянська Республіка стала федерацією з назвою Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка

1921 - була прийнята нова економічна політика (неп). Відбувся перехід до багатоукладної економіки. Проте, політична влада в країні належала єдиної партії - ВКП (б). 1922 - 30 грудня РРФСР разом з Україною (УРСР), Білоруссю (БССР) і Закавказької Федерацією (ЗРФСР) підписали договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) [7] [8]. До 1929 року в країні спостерігалося стійке економічне зростання на тлі безперервної політичної боротьби всередині ВКП (б). Однак, вже позначився відхід від НЕПу. З 1930 року пішли колективізація (супроводжувалася масовими утисками селян) і індустріалізація. До 1931 року генеральний секретар ВКП (б) І. В. Сталін фактично узурпував владу в країні, витіснивши інших членів Політбюро на другорядні позиції. Вбивство С. М. Кірова в Наприкінці 1934 року позначило початок сталінських репресій. Знищенню піддавалися вже не тільки ідейні противники комунізму, але і члени самої ВКП (б). Пропаганда оголошувала ворогів режиму (і взагалі незадоволених) ворогами народу.