logo
Павловська 2

Тема 21. Економіка тваринництва

Методичні поради до вивчення теми

Розкриваючи перше питання “Значення, склад, стан та завдання розвитку галузі тваринництва“, доцільно зазначити, що значення галузі полягає у виробництві необхідних людині продуктів харчування: м’яса, молока, яєць, а також вовни, сировини для шкіряної та інших видів промисловості і додаткової продукції (в першу чергу – гною).

На відміну від рослинництва галузь тваринництва – це галузь, що дає цілорічну зайнятість працівникам, тобто сприяє рівномірному використанню трудових ресурсів і фінансових засобів. Завдяки цій галузі людиною споживається 2/3 виробленої у рослинництві продукції.

Доцільно розглянути особливості галузі тваринництва, наведені на рисунку 21.1.

Провідними галузями тваринництва є: птахівництво свинарство, м’ясне і молочне скотарство, вівчарство, бджільництво.

У галузі тваринництва протягом 1990–2008 років спостерігається значне скорочення виробництва, особливо в сільськогосподарських підприємствах. Так, валова продукція тваринництва у співставних цінах у 2005 році відносно 1990 року зменшилась на 51 %, в т. ч. у сільськогосподарських підприємствах на 69 %. Нато­мість в господарствах населення зменшилась тільки на 16,4 %.

При цьому частка господарств населення у виробництві продукції сільського господарства зросла з 24 % у 1990 році по молоку до 82,2 % у 2008 році та відповідно з 28,9 % до 48,6 по м’ясу, з 37,8 до 43,4 % по яйцях, з 11,2 до 78,5 % по вовні.

Слід звернути увагу, що сукупний негативний вплив чинників перехідного періоду (диспаритет цін, недоліки вітчизняної системи заготівель, відсутність сприятливої кредитної політики, недоско­налість податкової системи, наявність недобросовісної конкуренції) зумовив повальне скорочення виробництва тваринницької продукції. Різко скорочується кількість поголів’я, зменшується його продук­тивність, відбуваються негативні зміни у структурі стада, руйнується виробничий потенціал агроформувань. Натомість не створюються умови для розвитку нових форм господарювання. У результаті виробництво тваринницької продукції переходить у сектор особистих селянських господарств, де низька товарність, невисока продуктивність, немає можливостей для запровадження інтенсивних технологій.

Рис. 21.1. Особливості галузі тваринництва

Доцільно навести рівні споживання продукції твари­нництва населенням України за останній період у порівнянні з раціональними, мінімальними нормами та середніми фактичними рівнями за 1990, 1995, 2000 роки (див. завдання 21.1).

Одним із показників якості життя населення країни є споживання м’яса на душу населення. У середньому в країнах Європи цей показник становить 93,5 кг, в т.ч. у Німеччині, Франції, Великобританії, Нідерландах, Австрії – більше 100 кг; у той час як в Україні за 2008 рік – 50,6 кг на одну особу в рік, тоді як у 1990 році – 68 кг.

Найбільш конкурентоспроможною галуззю тваринництва України за останні роки стало птахівництво. Значні зрушення відбуваються у відродженні на новому сучасному рівні, в основному за рахунок датських технологій, традиційної української галузі – свинарства. Молочне скотарство у значній мірі перемістилось у господарства населення. Значної допомоги держави потребує відродження колись найголовнішої галузі тваринництва України – м’ясного скотарства, а також майже знищених – вівчарства і бджільництва.

Завершити розкриття першого питання цієї теми потрібно визначенням основних завдань розвитку тваринництва України. Це, насамперед:

Не пройшовши цей шлях, Україна не зможе претендувати на вступ у ЄС.

Ринки продукції галузей тваринництва доцільно розглянути за запропонованою схемою ( рис. 20.1).

За останні три роки для світового ринку цієї галузі характерна тенденція збільшення частки свинини та м’яса птиці у структурі м’ясних ресурсів, а також зростання виробництва яловичини в країнах Південної Америки, Австралії, тобто в державах, де для цього є найкращі природно-кліматичні умови. В Україні також відбувається незначне зменшення частки ялови­чини у структурі м’ясних ресурсів і зростання частки м’яса птиці.

Студенти повинні знати, що скотарство у тваринництві України традиційно посідало провідне місце. Воно забезпечує населення цінними продуктами харчування – молоком, яловичиною та телятиною. Для великої рогатої худоби характерне використання більш дешевих грубих та соковитих кормів порівняно із зерновими для свинарства та птахівництва. Історично ця галузь була особливо ефективною у зоні Полісся, де значну частку у структурі кормової площі займають сіножаті та пасовища – найбільш дешевий корм для худоби.

Розрізняють наступні системи ведення скотарства:

У молочному та молочно-м’ясному скотарстві – стійлову, стійлово-вигульну, стійлово-лагерно-пасовищну, стійлово-пасовищну.

У м’ясо-молочному і м’ясному скотарстві – стійлово-пасовищну і стійлову.

За способами утримання худоби виділяють: прив’язну, безприв’язну і боксову системи. Кожна з них розрізняється системою ведення скотарства, технологією виробництва, рівнем інтенсивності, системою кормовиробництва та годування тварин, формами організації праці тощо. Вибирається система ведення та утримання скотарства в залежності від конкретних умов, в яких знаходиться підприємство.

В Україні майже 98 % м’яса великої рогатої худоби отримують як супутній продукт при виробництві молока, і такий вид виробництва вважається у нас галуззю м’ясного скотарства. М’ясна продукція скотарства у більшості випадків формується виключно шляхом використання молочно-м’ясних порід. Чисте породне м’ясне скотарство у 15 разів менш енергомістке, порівняно з молочним, при цьому навантаження тварин на одного працюючого може бути 100–150 голів ( у молочному скотарстві – 25–30 голів).

Основні тенденції розвитку галузі скотарства прослідковуються у статистичному щорічнику України. Слід звернути увагу, що за останні роки у провідній галузі тваринництва значно зменшилось поголів’я худоби, при цьому суттєво змінені акценти з виробництва продукції скотарства у суспільному секторі переважно до фермерських та господарств населення. Так, у 2008 році порівняно з 1990 роком поголів’я великої рогатої худоби у сільськогосподарських підприємствах зменшилось на 92 %, в т. ч. корів – на 90 %. В той же час у господарствах населення поголів’я великої рогатої худоби зменшилось на 5 %, в т. ч. корів збільшилось на 2 %. При цьому 66 % усього поголів’я худоби країни зосереджене не в сільськогосподарських підприємствах, а у фермерських господарствах та господарствах населення.

Важливо прокоментувати баланси м’яса великої рогатої худоби та молока. Загальна пропозиція цих видів продукції складається:

Складові загального попиту наступні:

Специфічні особливості ринку яловичини зумовлені багатоукладністю у сфері його виробництва, тривалим терміном і сезонністю останнього, наявністю замінників, переплетінням економічного процесу відтворення з природним, нестабільністю цінової ситуації за місяцями та періодами року.

Ситуація на цьому ринку формується під впливом більш загальних тенденцій на ринках землі, матеріально-технічних засобів виробництва, м’ясних виробів. Сприятливі чинники, які впливають на кон’юнктуру ринку яловичини, полягають у тому, що м’ясне, скотарство, порівняно з молочним, менш енерго- та капіталомістке.

Основна негативна тенденція на ринку яловичини полягає у повальному скороченні поголів’я великої рогатої худоби в агропідприємствах, зниженні продуктивності заготівельних кондицій, збільшенні питомої ваги господарств населення у відгодівлі більш ніж на 90 %. До цього переліку слід додати зміни у структурі поголів’я, а саме збільшення частки корів у структурі стада. Це має негативний вплив на відгодівлю великої рогатої худоби, оскільки висока частка корів, впливаючи на виробничий профіль господарства, переорієнтовує його на виробництво молока.

Сировинна частина ринку формується господарствами населення та агроформуваннями. Різке погіршення кон’юнктури спричинило крах останніх, в той час як господарства населення, обмеживши споживання ресурсів і використовуючи ручний спосіб виконання усіх технологічних операцій, легше пристосовуються до нових економічних умов.

Значне місце щодо регулювання ринку яловичини, впливу на його роботу традиційно належить ціні. В Україні використовується диференціація заготівельної ціни залежно від вгодованості, напряму продуктивності, віку худоби. Заготівельна ціна впливає на ефективність ведення відгодівлі, а роздрібна – на обсяг кінцевого споживання. За останні роки споживання м’ясопродукції в Україні становить лише половину фізіологічно обґрунтованої норми.

Одним із важливих аспектів цього питання є визначення особливостей ведення галузі скотарства в несприятливих екологічних умовах, наприклад зона радіаційного забруднення, територія якої є традиційною для цієї галузі.

Ступінь забрудненості продукції тваринництва шкідливими речовинами в цілому і радіаційними елементами зокрема залежить від складу раціону і способу утримання тварин. Найбільші рівні забруднення радіонуклідами спостерігаються за екстенсивного типу годівлі, коли використовують корми з природних сіножатей та пасовищ. Для зниження рівня радіаційного забруднення необхідно впроваджувати:

Наприклад, дефіцит кальцію у раціоні тварин викликає підвищений рівень накопичення стронцію-90 в молоці та яйцях. Тому для продуктивних корів та птиці необхідний повноцінний та збагачений кальцієм раціон. За умови переважного забруднення цезієм раціон годівлі повинен бути збалансованим за калієм.

При відгодівлі ВРХ необхідно враховувати, що концентрація цезію-137 у м’язовій тканині у 4 рази, а стронцію – у 1,5 раза нижча, порівняно з молоком. Для отримання екологічно чистої яловичини рекомендується:

А найбільший вплив на вміст радіонуклідів у продукції скотарства мають: спосіб утримання тварин та стан природних сіножатей і пасовищ.

Продовжуючи вивчення теми, необхідно розглянути відповідність продукції скотарства євростандартам та шляхи зростання ефективності галузі.

Можна зазначити, що сучасний рівень виробництва тваринницької продукції зокрема і сільськогосподарської в цілому в Україні не відповідає високому рівню вимог євростандартів. Особливо складне становище з якістю молока. Необхідно звернути увагу слухачів, що обов’язковою умовою виходу України з сільськогосподарською продукцією на зовнішні ринки є її сертифікація, тобто приведення у відповідність до міжнародних стандартів якості.

До шляхів підвищення ефективності скотарства належать наступні:

Як відомо, частка господарств населення у структурі виробництва яловичини особливо велика. Важливим чинником підвищення ефективності відгодівлі великої рогатої худоби у даному типі господарств є їх об’єднання. Одним із таких об’єднань є м’ясозаготівельний кооператив із подальшим його перетворенням на м’ясопереробний. Таке утворення матиме на меті заготівлю худоби, її зберігання, передпродажну обробку, роздрібну або гуртову торгівлю тощо. Налагодження глибокої переробки яловичини збільшить ефективність роботи такого об’єднання.

Для покращання роботи на ринку агроформуванням важливо зосереджувати свою увагу на удосконаленні використання ресурсів. Господарствам, які планують займатись відгодівлею великої рогатої худоби, потрібно формувати стадо із дотриманням всіх вимог і рекомендацій щодо його відтворення і виробництва яловичини. Відтворення стада повинно відбуватись із дотриманням відповідних вимог щодо його обороту, технології відгодівлі.

Окремо слід зупинитись на інтеграції, яка на теперішній час набирає великої ваги. Це, у першу чергу, вертикальна інтеграція між агроформуваннями, переробником і торгівлею. Окрім сполучених технологічним процесом підприємств, до інтеграційних зв’язків слід широко залучати підприємства з інших галузей національного господарства, зокрема банківські установи. Налагодженню нормальної інвестиційної та кредитної ситуації у відгодівлі сприятиме створення в інфраструктурі ринку спеціалізованих фірм, що займатимуться аудитом сільськогосподарських підприємств, дослідженням становища підзаставних об’єктів, складанням бізнес-планів.

Велике значення для розвитку ринку яловичини має створення нормальних умов у сфері заготівлі великої рогатої худоби. Одним із варіантів поліпшення існуючого становища є створення в адміністративних центрах заготівельних пунктів, забезпечених своїм транспортом, забійним пунктом, холодильними установками, необхідною кількістю заготі­вельників, інформаційним забезпеченням щодо кон’юнктури ринку. Ці універсальні заготівельні пункти виконуватимуть ряд важливих функцій: регулювання ціни, інформативну (надання інформації виробнику про тенденції на ринку), постачальницьку (забезпечення агровиробника відповідними ресурсами), фінансово-правову (надання юридичної підтримки), навчальну (створення можливості підвищення обізнаності у веденні відгодівлі) тощо.

Одним із найпріоритетніших шляхів співробітництва є залучення іноземних інвестицій через створення спільних підприємств. Використання іноземних технологій у сфері переробки сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на ринках країн СНД.

Пошук нових ринків є обов’язковим, оскільки попит на дану продукцію в Україні не здатен забезпечити зростання вітчизняного виробництва м’яса. Сприяти ж частковому збільшенню споживання можна через стимулювання попиту окремих малозабезпечених категорій населення, а також бюджетних установ, за допомогою податкових пільг підприємствам, що їх обслуговують. У майбутньому збільшення попиту на яловичину в Україні можливе за рахунок задоволення потреб сільського населення, яке у даний час значною мірою займається самозабезпеченням.

Схема розкриття наступного питання про ринок галузі свинарства аналогічна попередній. Слід зазначити, що свинина є одним із найпоширеніших та найпопулярніших видів м’яса в Україні, а сало взагалі визначено національним продуктом № 1. Можна стверджувати, що продукція галузі свинарства є не лише невід’ємним елементом української кухні, а й частиною нашої культури. Пріоритетність галузі визначається її важливими біологічно-господарськими особливостями. Це бага­топлідність, скоростиг­лість, всеядність та економ­не використання кормів. Як виробника м’яса і жирів свиню недарма називають біологічним дивом приро­ди. Спеціальними дослід­женнями встановлено, що із загальної енергії корму, який споживають тварини різних видів, у харчові продукти для людини зі свининою її трансформується 20 відсотків, коров’ячим молоком – 15, курячими яйцями – 7, м’ясом птиці – 5, яловичиною та бараниною – 4 відсотки.

Свиня – єдина тварина, здатна забезпечити нашу потребу в жирах тваринно­го походження, а м’ясо мо­жемо одержувати від вели­кої рогатої худоби, птиці, овець, кролів та інших тва­рин. Лише свиня дає нам значну кількість сала при економній витраті кормів. Щоб виробити 1 кг вершкового масла, корова має одержати 25–26 кормових одиниць повноцінного корму. А свиня дає 1 кг сала з такою ж калорійністю при затраті 6–8 кормових одиниць. Сало вважається в народі живою їжею, в якій зберігаються всі біологічно-цінні властивості, "не покалічені" і "не вбиті" грубою переробкою. Саме цей продукт володіє біологічними властивостями виводити з організму людини радіонукліди.

Першочергове значення у тваринництві має відгодівля свиней у датчан, німців, чехів, угорців. Визнаним світовим гігантом у цій галузі є Китай. Світове виробництво і споживання свинини має стійку тенденцію до зростання, найбільші експортери її – Канада, США та Данія.

За оптимальних умов ведення галузі свиноматка здатна приводити 10–12 поросят за опорос, молодняк досягає 100 кг за 6–7 місяців при затраті на 1 кг прирос­ту 4,5–5,5 кг корму. Від до­рослої свиноматки можна щорічно отримувати більше 2 т м’яса, що не йде в порівняння ні з яким іншим видом сільськогос­подарських тварин. Зако­номірно, що свиня спо­конвіку вважалася в Ук­раїні джерелом прибутку і майже ніколи не була збит­ковою у дбайливого госпо­даря.

В Україні поголів’я свиней у сільськогосподарських підприємствах має чітку тенденцію до зменшення. Так, у 2008 році відносно 1990 в Україні воно зменшилось на 81 %, при цьому в господарствах населення – на 29 %. В цілому поголів’я свиней усіх категорій господарств України у 2008 році на 7 % менше рівня 1949 року.

Науковці та спеціалісти вважають: продуктивність свиней приблизно на 15–25 відсотків залежить від генотипу тварин та рівня селекційно-племінної роботи у стаді, на 10–15 відсотків – від умов утримання і на 65–70 відсотків – від наявності, якості кормів і технології їх згодовування. Тип та раціон годівлі, якість корму і спосіб згодовування впливають не лише на собівартість, а й на якість отриманої продукції.

У свинарстві (у тому числі домашньому) виділяють три типи годівлі:

Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження України в 1999–2010 роках було передбачено виробництво свинини довести до 1,2 млн т. Для цього, як мінімум, в усіх категоріях господарств необхідно мати 0,6 млн основних і 0,9 млн ремонтних маток, одержувати від кожної з них 14,4 і 7 ділових поросят відповідно, вирощувати та відгодовувати їх до 110–115 кг на рівні 400–500 г середньодобових приростів. Це цілком реально і можливо. У перспективі за рахунок інтенсивного використання наявного поголів’я, зміцнення кормової бази і удосконалення технології виробництва можна передбачити подальше нарощування виробництва свинини до 1,6–1,8 млн т, що дасть змогу створити передумови для використання певної її частини для додаткового джерела валютних надходжень до бюджету країни.

Слід зазначити, що в умовах радіаційного забруднення при вирощуванні свиней широко застосовують раціони з перевагою концентратів, а також картоплі і коренеплодів. Завдяки цьому можна отримати свинину у 5–10 разів менше забруднену радіонуклідами, ніж м’ясо ВРХ та овець.

Єдиною рентабельною галуззю тваринництва останніми роками в Україні є птахівництво, яке забезпечує населення дієтичними висококалорійними продуктами харчування – м’ясом та яйцями; цінною сировиною легку та комбікормову промисловість, дає також побічну продукцію – пташиний послід. Ця галузь відзначається скороспілістю, високою плодючістю, інтенсивним ростом. Розвивається птахівництво шляхом створення великих промислових комплексів навколо великих міст. Тенденції у розвитку галузі можна прослідкувати за даними статистичного збірника України.

Економічну ефективність виробництва продукції птахів­ництва визначають за наступними показниками (рис. 21.2).

Рис. 21.2. Показники економічної ефективності продукції птахівництва

Поряд із традиційними шляхами росту ефективності галузі птахівництва як галузі тваринництва, доцільно відокремити специфічні: