Тема 17. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва, агропромислова інтеграція
Методичні поради до вивчення теми
Розпочати вивчення даної теми доцільно із визначення поняття розміщення виробництва та його особливостей у галузі сільського господарства. Слід зазначити, що особливості галузі в цілому є визначальними і у специфічних рисах її розміщення. Насамперед, це така особливість сільського господарства, що у процесі виробництва в галузі приймають участь машини і обладнання та живі організми, якими є рослини, тварини і земля. У зв’язку з чим розподіл праці в сільському господарстві відбувається не так, як, наприклад, у промисловості, де він функціонує не тільки за окремими видами продукції, але також за технологічним процесом, за окремими частинами продукції тощо.
Раціональне розміщення сільського господарства за природно-економічними зонами є одним із найважливіших умов зростання обсягів та здешевлення виробництва, сприяє розвитку спеціалізації окремих регіонів, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, є важливою умовою розширеного відтворення (зростає ефективність виробництва, дохідність галузей).
Можна виділити окремі принципи, за якими доцільно розміщати сільське господарство:
розміщення виробництва у регіонах, де досягається максимальне зростання ефективності виробництва;
врахування природних факторів;
максимально ефективне використанням всіх ресурсів: трудових, матеріальних, земельних;
врахуванням рівня розвитку усіх видів транспорту;
ліквідація диспаретиту цін між сільським господарством та промисловістю;
наближення сільськогосподарських підприємств до місць споживання їх продукції, а переробних підприємств – до джерел сировини;
стабілізація економічного розвитку, перехід до сталого розвитку економіки країни та регіонів, забезпечення продовольчої безпеки.
Слід звернути увагу слухачів, що значення окремих регіонів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції різне. Наприклад, у зоні Полісся найвищу ефективність порівняно з іншими природно-кліматичними зонами мають галузі хмелярства, льонарства у рослинництві та ведення м’ясного скотарства у тваринництві, а до Чорнобильської катастрофи – ще й молочного скотарства.
Зони Лісостепу і Степу є головними постачальниками високоякісного зерна України, а також таких технічних культур, як соняшник та цукрові буряки, а у тваринництві найбільш ефективними галузями цих територій є свинарство та птахівництво. Таке розміщення галузей сільського господарства формувалося під впливом ряду чинників протягом сотень років.
Територія України поділена також і на економічні райони, тобто територіальні національні комплекси, які об’єднують різні галузі промисловості, сільського господарства і транспорту. Розрізняють Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний економічні райони.
Наступне питання теми стосується спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Слід навести визначення цього економічного поняття, розкрити його значення як процесу.
Суть спеціалізації полягає у виділенні провідної галузі та створенні умов для її переважного розвитку. Вона характеризує виробничий напрямок та визначає галузеву структуру регіону чи підприємства.
Економічне значення спеціалізації полягає у створенні умов для найбільш ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств регіонів, що сприяє зростанню виробництва якісної і конкурентоспроможної аграрної продукції та забезпеченню сталого розвитку економіки і продовольчої безпеки держави.
Розкриваючи питання форм спеціалізації, доцільно скористатись рисунком 17.1 та довідником термінів та понять.
Якісно багаторівнева
Рис. 17.1. Форми спеціалізації сільськогосподарських підприємств
Для визначення рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств доцільно скористатись коефіцієнтом спеціалізації (або коефіцієнтом зосередження товарного виробництва):
,
де Рі – питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;
і – порядковий номер галузі у ранжированому ряду за її часткою у виручці від реалізації продукції (перше місце призначають галузі із найбільшою питомою вагою у структурі товарної продукції, останнє місце – з найменшою питомою вагою).
Для дослідження типів спеціалізованих підприємств, залежно від рівня їх спеціалізації, доцільно скористатись рисунком 17.2.
Економічна ефективність спеціалізації визначається за наступними показниками:
вартістю валової і товарної продукції на 100 га сільськогосподарських угідь, 1 працюючого, 100 грн основних виробничих фондів, 100 грн поточних виробничих витрат;
отриманням зернових на 100 га ріллі, м’яса і молока – на 100 га сільськогосподарських угідь;
рівнем рентабельності.
У сільському господарстві розрізняють наступні галузі:
у рослинництві –
рільництво (зернове виробництво, буряківництво, льонарство, хмелярство, кормовиробництво тощо);
виноградництво;
садівництво тощо;
у тваринництві:
скотарство (молочне, м’ясне),
свинарство,
птахівництво,
вівчарство тощо.
Рис. 17.2. Рівні спеціалізації сільськогосподарських підприємств залежно від значень коефіцієнтів спеціалізації
До головних галузей відносять ті, що мають найбільшу питому вагу у структурі товарної продукції (не менше 20 %) і характеризують виробничий напрям господарства.
Додаткові галузі мають меншу, порівняно з головними, частку у структурі товарної продукції і забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей.
Розрізняють також підсобні галузі, які створюються, як правило, для вирішення в першу чергу проблем зайнятості населення (місцеві промисли, переробні підприємства, ремонтні майстерні тощо) та задоволення особистих потреб членів колективу у певних видах продукції (наприклад, птахівництво для використання м’яса та яєць працівниками підприємства).
Слід звернути увагу слухачів, що у зв’язку із особливістю галузі сільського господарства, а саме тією, що не вся вироблена продукція може бути товарною, важливе значення має структура валової продукції. Вона показує роль окремих галузей у виконанні виробничої програми підприємства. Наприклад, кормовиробництва немає у структурі товарної продукції, проте без цієї галузі просто неможливе виробництво тваринницької продукції.
Наступним питанням теми є інтеграція аграрних підприємств. Основні поняття цієї проблеми наведені у термінологічному словнику.
Значення агропромислової інтеграції як процесу пояснюється розширенням та поглибленням міжгалузевих зв’язків між сільським господарством і галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства, та зростанням постачання сільськогосподарської сировини для переробної промисловості. Поряд з цим, зростає роль виробничої інфраструктури, яка забезпечує нормальні умови функціонування сільськогосподарського виробництва через агротехнічне та агрохімічне, ремонтне обслуговування тощо. Одне із важливих значень агропромислової інтеграції полягає у створенні синергетичного ефекту, тобто економічна ефективність інтегрованих галузей сільського господарства і промисловості вища порівняно з відокремленими.
Слід звернути увагу на 2 види агропромислової інтеграції:
Вертикальну, яка поєднує усі або тільки основні стадії агропромислового виробництва і обігу (виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробка та реалізація) [1].
Горизонтальну як форму міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і часто навіть поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу, наприклад у зерновиробництві – елітнонасіннєві репродуктивні підприємства → підприємства по виробництву товарного зерна; а також науково-виробничі системи (науково-дослідна установа) → сільськогосподарське підприємство [1].
Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування: агропромислові підприємства, агрофірми, агропромислові комбінати (відтепер не існують), агропромислові асоціації та об’єднання, агропромислова інтеграція з орендними відносинами. Останнім часом з’являються об’єднання, які мають ознаки холдингів.
З метою зміцнення своєї конкурентоспроможності агропромислові підприємства об’єднуються в асоціації, в т. ч. асоціації експортерів зерна, основними завданнями яких є: розробка напрямів діяльності асоціації на всіх рівнях; взаємодія з міжнародною радою по зерну (International Grain Council – IGC), Агентством з питань продовольства і сільського господарства ООН (Food Agriculture Organization – FAO), тісна співпраця з Українською зерновою асоціацією (УЗА), зерновими союзами інших країн, науковими установами України; опрацювання прогнозів функціонування асоціації в коротко-, середньо- і довгостроковому періодах на регіональному, національному і світовому ринках зерна; підготовка пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності асоціації; приведення митного тарифу у відповідність із потенціалом виробничої бази зернового господарства; забезпечення захисту ринкових інтересів асоціації завдяки використанню спеціальних захисних, антидемпінгових заходів щодо імпортованої продукції.
Далі необхідно зосередити увагу на понятті та значенні концентрації сільськогосподарського виробництва. Відмітити, що концентрація має об’єктивний характер і ґрунтується на закономірностях розвитку продуктивних сил, НТП та зростанні рівня економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. Концентрація дозволяє впроваджувати наукові системи ведення виробництва, передові технології вирощування сільськогосподарських культур та виробництва продукції тваринництва.
Це приводить до підвищення продуктивності праці і раціонального використання трудових ресурсів, зростання прибутковості галузей та вирішення соціальних проблем села.
Основними показниками концентрації сільськогосподарського виробництва є:
площа сільськогосподарських угідь разом із орендованою землею;
авансований капітал господарства разом із орендованим майном;
обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції;
середньооблікова чисельність працівників підприємства.
Найбільш поширеними показниками концентрації окремого товарного ринку є:
1) коефіцієнт концентрації, що характеризує частку сукупного продажу певного товару, яка визначається по 4, 8, 20, 50 підприємству-лідеру (за іншим варіантом це може бути 3, 6, 10 підприємство);
2) коефіцієнт Херфінделя-Хіршмана, який показує відмінності між підприємствами в обсягах продажу товару і кількість підприємств як суб’єктів даного ринку. Таким чином, цей коефіцієнт дозволяє встановити тенденції у концентрації товару на ринку та обґрунтувати перспективу зміцнення позицій підприємства на ринку даного виду товарів чи послуг.
Важливо також сформулювати ознаки раціональних розмірів підприємств, галузей та підрозділів, котрі за певного рівня спеціалізації, досягнутого рівня механізації виробництва та наявних трудових, земельних та матеріальних ресурсів забезпечують найбільшу ефективність виробництва.
Далі у наступному питанні цілком доречно розглянути суть кооперації, її значення у розвитку економіки, навести принципи її функціонування. Серед яких наступні:
добровільність створення і співробітництва;
науково обґрунтований підхід до вибору організаційних форм, напрямків і послідовності проведення робіт із врахуванням виробничої структури та особливостей галузі;
збереження господарської самостійності підприємств і організацій, що входять до міжгосподарського об’єднання;
матеріальна зацікавленість підприємств та працівників у зростанні ефективності.
Розрізняють дві форми кооперації у сільському господарстві:
Горизонтальна – міжгосподарські підприємства, підприємства по виробництву, зберіганню сільськогосподарської продукції, по виконанню меліоративних робіт тощо.
Вертикальна – агропромислові підприємства, агропромислові об’єднання і комбінати тощо.
Останнім часом поряд із спеціалізацією і концентрацією почали виділяти ще одну форму організації виробництва – диверсифікацію, коли підприємство починає займатись новими видами діяльності, в першу чергу тими, що не пов’язані з основним виробництвом. Наприклад, зосереджується увага на створенні та виробництві принципово нового виду продукції (корпоративна диверсифікафія) чи організації виробництва продукції, яку раніше постачало підприємство-партнер (вертикальна диверсифікація) або починає виробляти продукцію, що потребує змін у технології її виготовлення (горизонтальна диверсифікація), а також можливий варіант створення нової продукції на базі уже існуючого матеріально-технічного забезпечення та технологій (концентрична дивесифікація). Таким чином виділяють напрями, або види диверсифікації.
Розрізняють наступні форми диверсифікації: фінансова, маркетингова і виробнича (галузева і продуктово-асортиментна).
Переваги і загрози диверсифікації виробництва наведені на рисунку 17.3.
Переваги | Загрози |
Важливий засіб управління фінансовими ризиками, тобто втрати прибутку по одній галузі компенсуються зростанням прибутку іншої. | Оскільки це процес, що протилежний спеціалізації та концентрації виробництва, то значить диверсифікація не дозволяє використати переваги останніх, призводить до розпорошення виробництва. |
В умовах конкуренції дозволяє краще маневрувати ресурсним потенціалом, що приводить до зростання виробництва конкурентоспроможної продукції, зменшення сезонності аграрної праці. | Потрібна вища кваліфікація працівників, особливо менеджерів, оскільки управління диверсифікованим виробництвом значно складніше, як звичайне. |
Отримання синергічного ефекту, що за однакових інших умов дозволяє підвищити ефективність виробництва. |
|
Рис. 17.3. Переваги та загрози диверсифікації аграрного виробництва
- Тема 14. Ціни на аграрну продукцію
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальні завдання
- Вихідні дані для визначення коефіцієнта цінової еластичності
- Коефіцієнт цінової еластичності попиту на курячі стегенця
- Вихідні дані для вирішення ситуації 14.3 – курси доларів за 1 грн
- Тема 15. Інтенсивність розвитку аграрного підприємства та інноваційна діяльність
- План семінарсько-практичного заняття
- Запитання до поглибленого вивчення теми
- Навчальні завдання
- Економічна ефективність впровадження прогресивної технології (вказати, якої саме)
- Тема 16. Інфраструктура підприємства
- Р ис.16.1. Класифікація інфраструктури
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальне завдання
- Тема 17. Розміщення і спеціалізація сільськогосподарського виробництва, агропромислова інтеграція
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальні завдання
- Структура товарної продукції ___________________
- Тема 18. Якість продукції аграрного підприємства
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальні завдання
- Вихідні дані для розрахунку річного економічного ефекту від підвищення якості мінеральних добрив (за варіантами)
- Тема 19. Конкуренція в аграрному секторі
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальні завдання
- Конкурентоспроможність хмелепродукції стов „Укрхмільтехсервіс” у порівнянні з його основними конкурентами
- Тема 20. Економіка рослинництва
- Допустимий вміст радіонуклідів 137 Cs у продуктах харчування та питній воді ( Бк/кг, Бк/л)
- План семінарсько-практичного заняття
- З ? апитання до поглибленого вивчення теми
- Навчальні завдання
- Споживання продуктів рослинного походження населенням України (на одну особу за рік, кг)
- Місце і роль основних сільськогосподарських культур в економіці підприємства
- Економічна ефективність виробництва основних видів продукції галузі рослинництва
- Структура посівних площ кормових культур та кормової площі
- Початкова інформація для визначення еколого-економічної ефективності кормових культур та угідь
- Еколого-економічна ефективність кормових культур та угідь
- Вихідні дані для розрахунку окупності кормів продукцією тваринництва
- Зоотехнічна та економічна окупність кормів продукцією тваринництва
- Тема 21. Економіка тваринництва
- План семінарсько-практичного заняття
- Навчальні завдання
- Споживання продукції тваринництва населенням України (на одну особу за рік, кг)
- Вплив зміни поголів’я корів та їх продуктивності на валовий надій молока
- Вплив змін поголів’я корів та їх продуктивності на валовий надій молока
- Розрахунок умовного поголів’я тварин
- Ефективність основних галузей тваринництва
- Резерв росту тваринницької продукції за рахунок раціонального використання кормів
- Резерви збільшення прибутку за рахунок зростання обсягу виробництва продукції і рівня товарності
- Розділ 4. Методичні рекомендації щодо підготовки інвестиційного проекту 1
- 1. Етап перший. Попередня оцінка ефективності інвестиційного проекту
- 2. Етап другий. Детальна оцінка ефективності інвестиційного проекту
- 2.1. Загальні положення
- 2.2. Оцінка маркетингових факторів
- 2.3. Визначення виробничої програми
- 2.4. Вибір технології виробництва та технологічного устаткування
- 2.5. Вибір місця розташування виробництва
- 2.6. Забезпеченість ресурсами
- 2.7. Екологічна оцінка проекту
- 2.8. Вибір проектувальників, підрядників та постачальників устаткування
- 2.9. Фінансова і економічна оцінки проекту
- 2.10. Аналіз чутливості
- 2.11. Оцінка ризиків проекту
- 3. Висновки
- 4. Опис проекту, що пропонується
- 1. Розрахунок виручки від реалізації продукції
- Розділ 5. Особливості методики дослідження еколого-економічних понять та показників діяльності аграрного підприємства
- Ефективність кормових культур поліської зони Житомирської області до і після аварії на чаес
- Розділ 6. Методичні рекомендації та вимоги щодо виконання курсової роботи з “Економіки підприємства”
- Тематика курсових робіт з економіки підприємства
- Орієнтовні плани курсових робіт Тема: «Основні напрями та шляхи підвищення ефективності функціонування підприємства»
- Тема: «Резерви зниження собівартості зернових у господарстві»
- Тема: «Шляхи досягнення стабілізації регіонального ринку праці підприємств району (області)»
- «Вирішення проблеми підвищення продуктивності праці і зниження трудомісткості рослинницької продукції»
- Тема: «Зростання ефективності виробничого потенціалу підприємства в умовах поглиблення екологічної кризи»
- Тема: «Екологічні аспекти відродження соціальної інфраструктури радіаційно забруднених територій району»
- Тема: «Еколого-економічне обґрунтування збільшення виробництва молока на перспективу»
- «Шляхи досягнення стабілізації регіонального ринку зерна на прикладі сільськогосподарських підприємств району (області)»
- «Резерви росту конкурентоспроможності галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з урахуванням екологічних аспектів»
- Тема: «Підвищення конкурентоспроможності продукції хмелярства»
- Тема: «Перспективний аналіз та шляхи зростання рентабельності сільськогосподарського виробництва з врахуванням екологічного аспекту»
- «Еколого-економічний прогноз розвитку підсобних виробництв та промислів підприємства»
- Тема: «Еколого-економічний прогноз результатів земельної реформи сільськогосподарського підприємства»
- Розділ 7. Програма виробничої економічної практики
- 1. Економічна ефективність використання виробничого потенціалу
- 2. Еколого-економічна ефективність господарської діяльності підприємства
- 3. Ефективність функціонування основних і допоміжних галузей підприємства
- 3.1. Рослинництва
- 3.2. Кормовиробництва
- 3.3. Тваринництва
- 3.4. Економічна ефективність функціонування підсобних підприємств і промислів
- V. Охорона праці
- Особливості виробничої економічної практики при проведенні її за межами України
- Додатки
- Середній розмір земельної частки (паю) в регіонах станом на 1 січня 2005 р.*
- Грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь України, грн ( 2005 р. Із урахуванням індексації) *
- Нормативи використання кормів на 1 ц молока та свинини у суспільному секторі за звичайної технології виробництва
- Нормативи використання кормів на 1 ц продукції врх за звичайної технології виробництва
- 1. База практики зобов’язується:
- 2. Навчальний заклад зобов’язується:
- 3. Відповідальність сторін за невиконання договору:
- Примірний розподіл часу виконання програми виробничої економічної практики (строк виконання 4 тижні)
- Форма щоденника
- Зразок оформлення 1-ої сторінки звіту про проходження виробничої практики
- Житомир – 200_ Предметний покажчик
- Рекомендована література
- Навчальне видання
- Економіка підприємства
- 10008, М. Житомир, бульвар Старий, 7, тел. (0412)37-49-44