Галантерейна промисловість

Виробництво галантерейних виробів організоване у усіх об­ласних центрах на спеціалізованих підприємствах легкої про­мисловості та інших галузей. В останні роки основана маса ви-

190

робництва галантерейних виробів зосереджена на малих підприємствах, які є у районних центрах і навіть у селах.

Сировиною для них є продукція різних галузей народного господарства - металургійної, машинобудування, текстильної, сільського і лісового господарства та інших, яка постійно вдоско­налюється у відповідності із потребами ринку.

Номенклатура продукції галузі різноманітна - портфелі, сум­ки, валізи, стрічки, шарфи, краватки, різні металеві вироби та ін.

Контрольні запитання

1. Роль легкої промисловості в народному господарстві і її галузева структура.

2. Текстильна промисловість, динаміка розвитку.

3. Бавовняна промисловість, розміщення, динаміка розвит­ку.

4. Лляна промисловість, розміщення, динаміка розвитку.

5. Розвиток вовняного виробництва.

6. Шовкове та конопляно-джутове виробництво.

7. Швейна промисловість, розміщення, стан розвитку.

8. Шкіряно-взуттєве виробництво, розміщення, динаміка розвитку.

Рекомендована література

1. Дорогунцов СІ., Пітюренко Ю.І., Олейник Я.Б. і ін. Розміщення продуктивних сил. Навчально-методичний посібник. - К.: КІіНГ, 2000. -363 с

2. Розміщення продуктивних сил України. Підручник/За ред. проф. Є.П. Качана. - К.: Юридична книга, 2004. - 552 с

3. Статистичний щорічник України за 2004 р. - К.: Кон­сультант, 2005. -588 с

4. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил. - К.: Вид-во Київського ун-ту ім. Т.Г. Шевченка, 1999. - 270 с

191

14. Агропромисловий комплекс України

Розглядаються наступні питання:

1. Роль агропромислового комплексу і його структура

2. Сільськогосподарське виробництво, розмі­щення та темпи розвитку

3. Первинна переробка сільськогосподарської сировини

14.1. Роль агропромислового комплексу і його структура

Агропромисловий комплекс - один із найважливіших сек­торів народного господарства країни, в якому економічно, техно­логічно та організаційно взаємопов'язано багато галузей і вироб­ництв. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування за­лежить стан економіки і рівень продовольчої безпеки країни та рівень життя населення.

В АПК у 2004 р. було зайнято близько 1/3 чисельності працівників народного господарства, на нього припадало близько 20% основних виробничих фондів та понад 20% вироб­ництва валового внутрішнього продукту.

До його складу входять:

1. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для га­лузей АПК. Це - сільськогосподарське машинобудування, ви­робництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормів, мікробіологічна промисловість, виробництво тари та ін.

2. Сільськогосподарське виробництво - рослинництво і тва­ринництво, що виробляють продукти харчування і сировинну базу для переробної промисловості.

3. Галузі, шо забезпечують переробку і зберігання сільсько­господарської продукції.

192

Окрім цих основних сфер до АПК входить соціальна інфра­структура у тій частині, що працює на потребу цього комплексу.

Першу групу галузей, тобто тих, які виробляють засоби ви­робництва для села, розглянуто у попередніх темах. Вироб­ництво сільськогосподарської техніки за роки незалежності значно скоротилось. Так, виробництво тракторів скоротилось із 106,2 тис. шт., які було вироблено у 1990 р., до 5,8 тис. шт., вироб­лених у 2004 p., тракторних плугів відповідно із 89,2 тис. шт. до 5,2 тис. шт., тракторних сівалок із 57,1тис. до 9,9 тис, буря­козбиральних комбайнів із 8,6 до 0,1 тис.шт. та ін., а виробництво мінеральних добрив - вдвічі із 4,8 до 2,4 млн т. Практично втра­чено виробництво засобів захисту рослин.

Таким чином, наявні потужності по виробництву усіх видів сільськогосподарської техніки використовуються дуже слабо, а по виробництву мінеральних добрив - наполовину. Практично за 1991-2004 pp. у сільське господарство майже не надходила но­ва техніка.

До 1991 р. підготовкою техніки до роботи займалися 968 районних відділень сільгосптехніки та ремонтні майстерні 10 тис. колгоспів і 2 тис. радгоспів. Нині ця база зазнала значної руйнації.

14.2. Сільськогосподарське виробництво, розміщення та темпи розвитку

Сільськогосподарське виробництво - це сукупність галузей матеріального виробництва, в яких сконцентровано вироб­ництво продуктів харчування для населення і сировини для пе­реробної промисловості на основі використання біологічних факторів рослин і тварин.

Головним і незамінним засобом виробництва у сільському господарстві є земля, правильне використання якої сприяє вико­нанню поставленої мети.

Про сільське господарство кожен мешканець країни згадує обов'язково тричі за день, сідаючи до столу.

Сільське господарство України завжди було її гордістю, адже було чим пишатися. Із 240 країн світу в 1990 р. Україна зай-

із««

193

мала в розрахунку на душу населення перше місце у світі по ви­робництву бурякового цукру, виробляючи його по 150 кг; чет­верте місце у світі по виробництву яєць, виробляючи їх по 17,5 кг (Голландія - 43,4, Угорщина - 25,1, Білорусь - 20,3 кг); чет­верте місце у світі по виробництву молока, виробляючи по 472 кг (Данія - 921 кг, Голландія - 751 кг, Фінляндія - 540 кг); шо­сте місце у світі по виробництву зерна, виробляючи по 1т. (Данія - 1,9 т, Канада - 1,7 т, США, Угорщина і Франції по 1,2 т); сьо­ме місце у світі по виробництву м'яса, виробляючи його по 84 кг (Данія - 301кг, Голландія - 180 кг, Бельгія - 164 кг, Угорщина -156, Білорусь і США - по 115 кг, Канада - 106). Таким чином, Україна входила у першу десятку країн світу по виробництву основних продуктів харчування на душу населення.

Звичайно, були не повністю використані усі можливості. Так, при середній урожайності цукрових буряків 276 ц з га, пере­дові господарства країни отримували по 500 ц і більше. При се­редній урожайності зернових 35,1 ц з га окремі господарства от­римували його більше ніж по 70 ц з га. При середньорічному на­дої молока від однієї корови 3000 кг у багатьох господарствах надій сягав 7-7,5 тис. кг від корови. Таким чином, у країни були значні резерви по збільшенню виробництва продукції рослин­ництва і тваринництва, яких можна було досягти без значних ви­трат, матеріальних і трудових, використовуючи лише передові методи роботи.

До 1991 р. основу сільського господарства України складали великі господарства державної і колгосшю-кооперативної фор­ми власності, виробництво продукції рослинництва і тварин­ництва базувалося на високому рівні механізації і автоматизації.

В 1990 р. в колгоспах і радгоспах було зайнято 4.9 млн працівників, які отримали за рік лише грошима 13.7 млрд крб заробітної плати та безпосередньо сільськогосподарської про­дукції на 1 млрд 169 млн крб, тобто працівники аграрних підприємств отримали всього за рік заробітної плати у грошово­му обчисленні й у виді натуральної оплати на 14.9 млрд крб. або 26.4 млрд дол. США. Середньомісячна зарплата в сільському господарстві становила 248 крб. або 439 доларів США. В то­му ж році сільськогосподарські підприємства закінчили рік із прибутком 14,5 млрд крб. при рентабельності 35%.

194

На початок 1991 р. вартість основних засобів сільськогоспо­дарських підприємств становила 97,5 млрд крб та власних обо­ротних коштів на суму 19,8 млрд крб, а в доларах США це стано­вило 172,5 і 35,0 млрд, а всього основних і оборотних засобів бу­ло на суму 207,5 млрд дол. США.

Маючи ефективно працююче сільське господарство, не було ніякого сенсу проводити такі реформи, що привели до його роз­валу.

Після встановлення незалежності та прийняття закону "Про власність" держава передала частину своєї власності, яка була у формі радгоспів, безпосередньо громадянам, а згодом створила на їх базі колгоспи. Таким чином із 2,5 тис. радгоспів у власності дер­жави залишилося 200 радгоспів Міністерства оборони, які по­винні забезпечувати військо продуктами харчування, а також 200 радгоспів Української Академії аграрних наук, які займаються племінним тваринництвом, насінництвом та впровадженням ре­зультатів наукових досліджень у виробництво. Решта 2000 рад­госпів були перетворені у колгоспи. Після прийняття Конституції України у 1996 p., якою не передбачено існування у країні кол­госпно-кооперативної форми власності, Президент України у 1997 р. видав Указ, згідно з яким колгоспи були розпущені. Земля і їх основні та оборотні фонди були розділені між членами кол­госпів, і кожний мав право чинити із своєю власністю згідно із ба­жанням. У деяких місцях на базі колишніх колгоспів були ство­рені приватні господарства, які основані на приватній власності на землю і фонди, а багато господарств просто розпались.

В результаті станом на кінець 2004 р. вартість основних за­собів у сільськогосподарських підприємствах становила 46,8 млрд грн, що у порівнянні із тим, що було в 1990 р., у 10 разів менше.

У сільськогосподарських підприємствах в 2004 р. було зай­нято 0.9 млн чол., які отримали грошима зарплати 2.8 млрд грн. та 1.8 млрд грн у формі плати за земельні і майновий паї, тобто всього було отримано 4.6 млрд грн. або 0.9 млрд дол. США, що майже у 30.0 разів менше, ніж було отримано в 1990 р.

Реформування сільського господарства стало для галузі руйнівним, що відобразилося і на виробництві продукції рослин­ництва й тваринництва (табл. 14.1), (рис. 14.1, 14.2).

За 1990-2004 pp. виробництво продукції сільського госпо­дарства у співставних цінах 2000 р. в Україні скоротилось із 104,5 млрд грн до 66,3 млрд грн, або у 1,6 рази, а безпосередньо у сільськогосподарських підприємствах виробництво продукції скоротилося із 75,7 млрд грн до 26,3 млрд грн, або у 2,8 рази, в то­му числі виробництво продукції рослинництва скоротилось із 41,2 млрд грн до 19,4 млрд грн, або у 2,1 рази, а продукція тва­ринництва із 34,5 млрд грн до 6,9 млрд грн або у 5,0 разів.

Причому обсяги виробництва продукції, особливо рослин­ництва, не сталі і дуже різняться за роками, що свідчить про не­стабільність роботи галузі.

Таблиця 14.1. Виробництво валової продукції сільським господарством України за 1990-2004 pp.

(у порівняльних цінах 2000 р., млрд грн)

Статистичний щорічник України за 2004 р. - К.: Консультант, 2005. -С.162.

196

14.2. Виробництво валової продукції в сільськогосподарських підприємствах України

197

При скороченні обсягів виробництва продукції у сільського­сподарських підприємствах майже у 3 рази виробництво про­дукції у господарствах населення зросло лише у 1,4 рази, а вартість продукції тваринництва, виробленої у цих господарст­вах скоротилась із 17,6 млрд грн до 16,7 млрд грн. Таким чином, різко скорочуючи обсяг виробництва продукції в сільськогоспо­дарських підприємствах, не зуміли досягти такого ж зростання її виробництва у господарствах населення.

Сільське господарство складається з двох галузей - рослин­ництва і тваринництва.

Рослинництво

Рослинництво в Україні виникло в глибині віків. Основним засобом виробництва в галузі рослинництва виступає земля. Під час розкопок Трипільської культури археологи знаходять гор­щики із самим різноманітним зерном. Тобто вже тоді людина ви­рощувала зерно, займалась землеробством.

Пріоритет його розвитку зумовлюється тим, що ця галузь за­безпечує населення продуктами харчування, створює вагомий експортний потенціал, економічну стабільність і незалежність держави.

Основну сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Загальна земельна площа України - 60,4 га. землі, придатні для ведення сільського господарства, називають­ся сільськогосподарськими угіддями. Вони складаються з ріллі, сінокосів, пасовищ і багаторічних насаджень. Площа сільського­сподарських земель в Україні становить 41,8 млн га, в тому числі: ріллі - 32,5 млн га, сіножатей - 2,4 млн га, пасовищ - 5,5 млн га і багаторічних насаджень (садів і виноградників) - 1 млн га. Сільськогосподарське освоєння території країни перевищило допустимі норми, а рівень розореності угідь є найвищим у світі. Наприклад, у США - 19,8%, Росії - 7,8%, Франції - 32,1%, Вели­кобританії - 24,1%, Німеччині - 33,1%. На Україні цей показник становить - 59,6%, а у Вінницькій, Тернопільській, Кірово­градській, Черкаській областях він становить понад 90%, в Одеській, Херсонській, Миколаївській - 95%. Резервних земель

198

в Україні дуже мало, тому потрібно їх використовувати раціонально та економно.

Отже, приріст продукції рослинництва у майбутньому мож­ливий тільки за рахунок підвищення родючості грунтів. Землі України характеризуються високою природною родючістю. Із загальної кількості земель 55% - чорноземи, 38% - підзолисті чорноземи, а сірі лісові грунти - 7%.

На території України залежно від природних, економічних, та історичних умов склалися такі основні зони спеціалізації сільського господарства: Полісся, Лісостеп, Степ, Предгірні та гірські райони Карпат, Предгірні та гірські райони Криму.

Поліська зона охоплює Волинську, Рівненську, рівнинні райони Івано-Франківської і Львівської областей, частину Жи­томирщини та північні райони Київської, Черніговської, Сумсь­кої областей. Тут розвиваються льонарство, картоплярство і зер­нове господарство. Із зернових культур найбільш поширені ози­ме жито та гречка, а також овес. З технічних культур - льон-дов-гунець, хміль. Ще в зоні Полісся вирощують овочі, багаторічні трави, люпин.

У Поліській зоні в основному знаходиться весь льонопро-мисловий комплекс країни. А він налічував близько 1,5 тис. льо-носіючих господарств, 22 льононасіннєві станції, 46 льоноза­водів. Площа засівання льону-довгунцю в 1990 р. становила 172 тис. га, а валовий збір льоноволокна - 108 тис. т. У 2004 р. було засіяно лише 38 тис. га, валовий збір льоноволокна - 10,2 тис. т.

Пріоритет розвитку цієї галузі в збільшенні площі вирощу­вання льону-довгунцю та підвищення урожайності і якості сиро­вини.

На Поліссі виробляється 100% хмелю, 1/3 частина картоплі і майже 1/10 частина зерна від загального виробництва їх в Ук­раїні.

Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської і східну частину Івано-Франківської області, Тер­нопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську, Чернівецьку, Полтавську області, південні райони Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей, північну частину Кірово­градської та Харківської областей. Спеціалізація її цукровобуря-ково- зернова. Основна зернова культура - озима пшениця.

199

Висівають також кукурудзу, ячмінь, гречку, просо. З технічних культур основою є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплю, овочі і картоплю. Соняшник вирощують у Лісосте­повій зоні близько 25% від загального обсягу.

Степова зона охоплює всі південні області, або майже 40% території України. В ній переважає вирощування зернових і олійних культур, розвинені овочівництво, баштанництво і вино­градарство. Ця зона - головний виробник товарного зерна в країні. Основні зернові культури - озима пшениця і кукурудза, вирощують також ячмінь, просо, гречку, рис. Головна технічна культура - соняшник. Його вирощують понад 75% від загально­го осягу виробництва по Україні. У північній частині степу виро­щують також цукрові буряки і коноплю.

Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоп­люють частину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю), з технічних культур: льо-ну-довгунцю, а також картоплі. У передгірних районах вирощу­ють жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон-довгунець і ба­гаторічні трави. У Закарпатті висівають озиму пшеницю, куку­рудзу, тютюн. Широко поширене овочівництво, садівництво і виноградарство.

Передгірні та гірські райони Криму займають південну ча­стину півострова. Господарство спеціалізується на садівництві, виноградарстві, овочівництві, тютюнництві. Вирощують ефіро­олійні культури (троянди, шавлію, лаванду). На Південному уз­бережжі вирощують високоякісні сорти винограду та деякі суб­тропічні культури.

Найсприятливіші для розвитку рослинництва степова та лісостепова зони країни.

За рокі незалежності значно змінилась структура посівних площ. Якщо у 1990 р. під зерновими культурами було зайнято 45%, кормовими - 37,0%, технічними - 11,6% та картоплею і ово-чебаштанними культурами - 8,4%, то в 2004 р. відповідно 58,0%; 15,8%; 18,6%; 7,6% (рис. 14.3). Тобто різко збільшились посіви зернових і технічних культур.

200

Рис. 14.3. Структура посівних площ основних сільськогосподарських культур

Із зернових культур основними є озима пшениця і жито; з круп'яних - просо, гречка, рис; з зернофуражних - ячмінь, куку­рудза і овес; з зернобобових - горох і соя. Посівна площа зернових культур за 1990-2004 pp. збільшилась з 14,6 тис. га до 15,4тис.га, жита із 0,5 до 0,7 тис. га і ячменю з 2,7 тис. га до 4.5 тис. га.

Основними технічними культурами в Україні є цукрові бу­ряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кучерявець, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські росли­ни. Частка їх посівів становила в 2004 р. 18,6% від загальних посівів площ країни.

Цукрові буряки - основна технічна культура України. Ними зайнято 27% посівних площ технічних культур. Найбільші площі у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій та Тернопільській областях. Останнім часом посівні площі під цук­ровим буряком зменшились у всіх категоріях господарств з 1,6 млн га у 1990 р. до 0,7 млн га у 2004 р. Валовий збір їх знизився за цей період із 44,2 млн т до 14,4 млн т.

201

Соняшник - головна олійна культура. Менше значення для виробництва олії мають ріпак та соя. У степовій зоні соняшнику вирощують понад 75% від загального обсягу.У 2003 р. найбільша концентрація посівів була в Дніпропетровській, Донецькій, За­порізькій областях. Валовий збір соняшнику в 2004 р. становив 4,2 млн т, а урожайність - 12,2 ц/га.

Картопля - основна продовольча та кормова культура. її вирощують в усіх регіонах. Посівна площа картоплі в останні ро­ки стабілізувалась на рівні 1,4-1,5 млн га, а валовий збір у межах 17-18 млн т.

Овочівництво і баштанництво поширені на всій території України. Найбільше помідорів, перцю, баклажанів вирощують у південних областях; огірків, моркви, столових буряків - у північній частині Лісостепу і на Поліссі; кавунів та динь - у південних областях. Посівні площі під овочевими культурами у всіх категоріях господарств у 2003 р. становили 500 тис. га, що на 166 тис. га менше проти 1990 р. Овочі вирощують в основному у спеціалізованих господарствах, приватному секторі та у фер­мерських господарствах.

Кормові культури (кормові коренеплоди, кормові баш­танні, кукурудза на силос і зелений корм, однорічні та бага­торічні трави) вирощують з метою створення кормової бази для тваринництва. У 2003 р. було зайнято під ними 21,3% ріллі, тоді як у 1990 р. під ними було зайнято 37% ріллі. Посіви кормових культур зменшились у зв'язку із скороченням поголів'я тварин.

Плодівництво. Найбільша концентрація плодово-ягідних насаджень у правобережному Лісостепу, Криму, Закарпатті. У виробництві плодів та ягід зросла частка особистих господарств населення. Споживання ягід і фруктів в Україні в 2003 р., на ду­шу населення становило 25 кг, тоді як у США на душу населен­ня їх припадає близько 150 кг. В Україні для виправлення цього становища розроблено спеціальну програму, яка передбачає до­вести виробництво плодів до 90 кг на душу населення.

Виноградарством в Україні займаються господарства Кри­му, Закарпаття, Одеська, Херсонська та Миколаївська області. Площі їх у традиційних виноградарських районах Криму значно скоротилися. Це прі гзвело до різкого скорочення валового збору винограду: із 836 тис. т у 1990 р. до 374 тис. т у 2004 р. До 2010 р. передбачається збільїлити середньорічне виробництво виногра-

202

ду до 550 тис. т за рахунок розширення насаджень та підвищен­ня врожайності винограду.

Галузь рослинництва на даний час в дуже складному стано­вищі.

Через ряд причин, в основному організаційного характеру, валові збори деяких сільськогосподарських культур не стабільні, значно скоротився збір плодів, ягід та винограду, а також таких технічних культур, як цукровий буряк і льон-довгунець. Так, на­приклад, валові збори зернових культур з роками змінюються у два рази: із 20,2 млн т отриманих в 2003 р. до 41,8 млн т в 2004 р. (табл. 14.2), (рис. 14.4).

Таблиця 14.2. Валові збори сільськогосподарських культур

(млн т)

203

Рис. 14.4. Валові збори основних сільськогосподарських культур

Причини, які спонукали до нестабільного розвитку галузі рослинництва

Збільшення виробництва продукції рослинництва потребує прийняття комплексу дієвих заходів і ліквідації причин, що спо­нукали занепад галузі.

1. Руйнація великотоварного виробництва і втрата кадрово­го потенціалу.

В більшості регіонів країни великі сільськогосподарські підприємства розпались. На їх базі не скрізь створені нові госпо­дарські об'єднання. Керівники і спеціалісти колишніх підприємств не використовуються згідно із отриманим фахом, а значна їх частина виїхала на заробітки за межі країни. Відновити колишні підприємства стає проблематичним, адже зруйнована матеріальна база. Якщо у 1990 р. вартість основних фондів сільськогосподарських підприємств становила 97,5 млрд крб., то

204

на кінець 2004 p. - 47.0 млрд грн, або - 9 млрд дол. США. У 1990 р. в аграрних підприємствах було зайнято 4,9 млн чол., а на поча­ток 2005 р. - лише 921 тис. чол.

2. Недотримання технології виробництва при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Різке зменшення кількості технічних засобів, їх технічний стан не дають можливості своєчасно проводити технологічні операції в оптимальні строки проведення сільськогосподарських робіт.

Із 497,3 тис. тракторів, які були у сільськогосподарських підприємствах на період встановлення незалежності, залишилось лише 234 тис. шт. (табл. 14.3). Аналогічна ситуація із іншими ви­дами сільськогосподарської техніки. Так, кількість зернозбираль­них комбайнів за вказаний період скоротилась більше як у 2 рази: із 105,2 тис. до 50 тис. шт., кукурудзозбиральних комбайнів - із 15,3 тис. до 7 тис, бурякозбиральних комбайнів - із 19,8 тис. до 12 тис. Значно поменшало й іншої техніки. Крім того, з кожним ро­ком техніка старіє і виходить з ладу, що ускладнює терміни вико­нання сільськогосподарських робіт.

Таблиця 14.3. Зміна чисельності технічних засобів в сільському господарстві України за 1990 - 2004 pp.

(тис. шт.)

205

3. Зменшення обсягів внесення поживних речовин у грунт.

Скорочення обсягів внесення органічних добрив в розраху­нку на 1 га посівної площі у 10,8 разів, а мінеральних добрив у 5 разів приводить до погіршення якості землі і втрати гумусу, до нестабільності врожайності та швидкого реагування на природні негаразди.

Якщо в 1990 р. вносилось 257,1 млн т органічних добрив, або по 8,6 т в розрахунку на 1 га посівної площі, то в 2004 р. -відповідно 15,1 млн т і 0,8 т (табл. 14.4). Аналогічна ситуація і з внесенням мінеральних добрив. Якщо в 1990 р. їх вносилось 4,2 млн т, то в 2004 р. лише 0,5 млн т, або у 8,4 рази менше. Все це позначається на якості землі і стабільності отримання всіх видів сільськогосподарської продукції.

Таблиця 14.4. Динаміка внесення органічних і мінеральних добрив на поля України

206

4. Руйнація меліоративної системи.

На Україні було 5,9 млн га меліорованих земель, на них ви­рощувались 58% овочів, 27% плодів, 18% кукурудзи, 12% пше­ниці та багато кормових культур.

За 1990-2004 pp. практично зруйновано 400 тис. га зрошува­них земель на Півдні України. На частині площ труби викопані із землі, розірвана система, а це привело до того, що не скрізь є можливість вчасно проводити полив посівних площ, що призво­дить до втрати врожаю. Динаміку площ осушених і зрошуваних земель подано в табл. 14.5.

Таблиця 14.5. Площі осушених та зрошуваних земель Україні

(тис.га)