3. Кількісний та якісний вплив води на організми.

За відношенням до води розрізняють такі групи організмів:

1) гідробіонти – організми, які живуть у воді;

2) гелобіонти – організми, які живуть у межовій зоні води й суходолу;

3) гігрофіли – організми, які потребують високої вологості середовища (атмофіли – високої вологості повітря, власне гігрофіли – високої вологості грунту);

4) мезофіли – організми, які живуть в умовах середнього зволоження;

5) ксерофіли – організми, найстійкіші в умовах сухого середовища.

Критичними періодами за потребами у воді для озимих і ярих зернових колосових культур є період від фази виходу в трубку до колосіння, для кукурудзи – від цвітіння до молочної стиглості, для бобових і гречки – період цвітіння, для соняшнику – від утворення кошика до цвітіння, для картоплі – періоди цвітіння і формування бульб, для бавовнику – від цвітіння до закладання коробочок, для баштанних – від цвітіння до достигання. За помірного і недостатнього забезпечення рослин водою урожайність їх знижується, але якість продукції, зумовлена вмістом цінних речовин, поліпшується. Так, за сухого клімату в зерні збільшується вміст білка, в насінні соняшнику – жиру, в бульбах картоплі – крохмалю, в ягодах винограду і коренеплодах цукрових буряків – цукру і т.д.

Надмірна вологість повітря (>75%):

● призводить до вилягання зернових культур;

● перешкоджає нормальному запиленню рослин;

● затримує підсихання зерна і соломи, збирання врожаю;

● зумовлює поширення грибкових захворювань рослин.

Занадто низька вологість повітря (< 30%):

● призводить до підсихання листків, зменшення фотосинтетичного потенціалу посівів;

● спричиняє пересихання пилку, неповне запліднення;

● зумовлює слабке закладання бруньок;

● знижує якість льоноволокна;

● призводить до розтріскування зерна, дострокового його достигання, але підвищує хлібопекарські якості пшениці, вміст цукру в коренеплодах цукрових буряків.

Особливо небезпечне поєднання низької вологості повітря із нестачею води у ґрунті. Зокрема, в період після цвітіння це прискорює достигання зерна (так званий запал зерна), воно виходить щуплим, невиповненим.

Загальну кількість води, потрібну рослині для життєдіяльності впродовж періоду вегетації, виражають коефіцієнтом водоспоживання R_в;(грам води/грам сухої речовини). Для певної рослини він не є сталою величиною: за обмежених ресурсів вологи він зменшується, за достатніх – збільшується.

4.Повітря.

Газовий склад приземного та ґрунтового повітря. Атмосферне повітря складається з азоту (78,08%), кисню (20,95%), аргону (0,93%) і вуглекислого газу (0,03%).

Крім того, в повітрі містяться незначні кількості неону, криптону, ксенону, гелію, водню. Вміст перелічених газів у повітрі відносно сталий. З інших складових повітря слід виділити водяну пару, яка є досить мінливою залежно від низки чинників.

Склад ґрунтового повітря менш сталий, що зумовлено відносною замкненістю простору та обмеженими можливостями повітряобміну в системі ґрунт – приземний шар атмосфери. Внаслідок біологічної діяльності рослин, тваринних організмів та мікроорганізмів вміст у ґрунтовому повітрі вуглекислого газу може підвищуватися до 10-12%, а кисню – знижуватися до 10%, що призводить до коливання об'ємної частки азоту в межах 78-87 %.

2. Екологічна роль вітру. Вітер – горизонтальне переміщення повітря – характеризують напрямком і швидкістю.

Вітер відіграє важливу роль у житті рослин і часто є для них одним із найважливіших чинників середовища. Транспірація рослин та пов'язані з нею втрати води пропорційні швидкості вітру. Для деяких видів рослин особлива роль вітру як переносника пилку. В районах, де вітри дуже сильні і тривалі, вони великою мірою впливають на будову і форму деревної рослинності.

Вплив вітру на тваринні організми полягає у поширенні запахів з інформацією про інші особини, їжу, в перенесенні їх на інші території (анемохорія).

Вітер швидкістю до 5 м/с сприяє запиленню анемофільних рослин, однак переносить і насіння бур'янів. Посилення вітру призводить до підвищення транспірації, висушування верхнього шару ґрунту, перенесення ґрунтових часточок, вилягання посівів, обривання листків, квіток і плодів, перешкоджає діяльності комах-запилювачів. Водночас вітер прискорює висихання валків скошеної зеленої маси трав, зернових, фізичне дозрівання ґрунту рано навесні.