3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.

Закон був прийнятий 3 березня 1993 року.

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні з участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого, невиснажливого використання тваринного світу.

Стаття 2. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Стаття 3. Об'єкти тваринного світу

Об'єктами тваринного світу є: хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин.

Стаття 7. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу.

Стаття 10. Форми використання об'єктів тваринного світу.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування.

Стаття 11. Загальне використання тваринного світу.

Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

Системи землеробства ‑ це форми, що виражають спосіб сільськогосподарського використання землі, відновлення родючості ґрунту, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення їх якості. Система землеробства в широкому розумінні поширюється на всі угіддя – ріллю, пасовища, сади, виноградники, розсадники (Ванькович Г. М., 1990).

Основу системи землеробства становить комплекс взаємопов'язаних організаційно-господарських агротехнічних і меліоративних заходів, що відображають ґрунтово-кліматичні умови регіону і спрямовані на ефективне використання поливних земель, води, тепла, матеріально-технічних ресурсів, збереження і підвищення родючості ґрунту, одержання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур.

Особливістю системи землеробства на зрошуваних землях є те, що вона діє в умовах недостатнього природного зволоження, де поливами усувається обмежувальна дія дефіциту вологи на врожайність сільськогосподарських культур. Ріст урожайності досягається завдяки підвищенню на оптимальному фоні зволоження ефективності використання рослинами світла, тепла, поживних речовин ґрунту, добрив, а також дії агротехнічних заходів.