7.1 Коротка загальна характеристика грунтів Лісостепу України.

Ґрунтовий покрив Лісостепу складний та строкатий. Основна територія зони зайнята чорноземами типовими та опідзоленими та реградованими грунтами. Це найродючіші грунти зони, високі агрономічні властивості яких залежать від багатьох причин, зокрема великого багатства і добрих фізичних даних спільної для них материнської породи – типового лесу.

Чорноземи типові представлені чорноземами глибокими малогумусними (вони територіально переважають) і середньогумусними. Перші з них мають глибокий профіль (115-125 см і більше), але малогумусовані (3,0-5,5%), добре насичені обмінним кальцієм, некислі, карбонатні (здебільшого нижче 30-70 см); структура в них зерниста, дещо порушена; фізичні властивості добрі; чорноземи помірно забезпечені азотом та фосфором, добре – калієм.

Ще багатший та родючіший чорнозем глибокий середньогумусний. Він має неглибокий (100-115 см), але краще гумусований (5,5-7,0%) профіль, кращу структуру, добре забезпечений азотом та калієм, помірно – фосфором (фосфор у малодоступних для рослин формах). Чорноземи потребують ретельного обробітку, внесення добрив (перш за все фосфорних); універсальні щодо використання. Вони, як правило, вкривають найрівніші ділянки корінного плато і високих терас.

Опідзолені грунти представлені чорноземами опідзоленими та темно-сірими і ясно-сірими опідзоленими грунтами, які залягають переважно на тих же суглинкових карбонатних лесах.

Опідзолені грунти некарбонатні, глибоко вилужені (до 110-130 см) і слабокислі (рН 5,5..6,2, гідролітична кислотність 1,5-3,5 мг-екв/100 г грунту), проте добре насичені основами (85-93%).

З підвищенням опідзоленості знижується гумусованість грунтів – зменшується глибина гумусованої частини профілю (від 80-90 см в чорноземі опідзоленому до 50-80 см в темно-сірому, 15-25 в сірому та ясно-сірому опідзолених грунтах) та зменшується вміст перегною (від 6,5-7,0% в чорноземі опідзоленому до 3,5-5,5% в темно-сірому, 1,5-3,0%в сірому та ясно-сірому опідзолених грунтах).

Проміжне становище займають реградовані грунти, які в Лісостепу займають значну площу. Це колишні опідзолені грунти (переважно темно-сірі та чорноземи опідзолені), які культурою землеробства вторинно окарбоначені. Ці грунти менш кислі, більш гумусовані і мають кращу структуру, ніж опідзолені. За своїми властивостями вони близькі до чорноземів.

Описані грунти на схилах, як правило, еродовані. Переважна частина земель зони вражена ерозією на 10-30%, дещо менша – на 30-50% і навіть 50-70% (висока в Наддніпрянщині, Наддністрянщині та басейні Сіверського Дінця тощо).

В лівобережній частині зони поширені галогенні (засолені і солонцюваті) грунти. Вони залягають переважно на низьких недренованих лесових річкових терасах, в заплавах та долинах балок з неглибоким мінералізованими підгрунтовими водами. Особливо багато їх на низькій середній Наддніпрянщині (це основний їх осередок на Україні). Найменш галогенні чорноземи глибокі, залишково-солонцюваті. Вони дуже подібні до чорноземів глибоких малогумусних.

Значно більше засолені та солонцюваті галогенні грунти північної частини цієї тераси (південна Чернігівщина) та низьких терас пониззя дніпрових притоків – Сули, Псла, Ворскли, а також СІверського Дінця та його приток.

В північній, майже недренованій частині головної тераси Дніпра переважають поверхнево-солонцюваті содово-солончакові чорноземи лучні та лучні грунти (в лощинах).

Ці грунти до поверхні збагачені содою та обмінним натрієм і тому мають шкідливу для рослин лужну реакцію та виразні солонцеві якості: верхній їх шар неструктурний – він сильно пептизований, масткий, липкий, а в твердому стані – твердий, брилуватий.

В південній частині Середньої Наддніпрянщини і взагалі лівобережного Лісостепу на низьких надзаплавних терасах переважають глибоко солонцюваті чорноземи лучні та лучні грунти, в яких максимально осолонцьований (ілювійований) горизонт залягає на певній глибині.

В зоні досить багато боліт і торфовищ, зосереджені вони переважно в низовинній середній Наддніпрянщині (в заплавах місцевих річок). Торфовища мають нейтральну або лужну реакцію. При осушенні і правильному регулюванні водно-повітряного режиму вони дуже цінні для інтенсивного землеробства.

Досить багато є також дернових і дерново-підзолистих піщаних грунтів, які залягають майже виключно на першій надзаплавній боровій терасі місцевих річок. Використовуються ці грунти переважно під соснові насадження. Землеробству на них перешкоджає рухомість пісків, які легко переміщаються, бідні та мають погані фізичні властивості.

Так у загальних рисах можуть бути подані властивості найголовніших грунтів представників грунтового покриву Українського Лісостепу. Насправді ж чітко відмінних грунтів в зоні значно більше. Безліч їх сполучень (комплексів) може бути представлена небагатьма найкрупнішими типами структури грунтового покриву зони, які відповідають певним сільськогосподарським макротипам території та різняться між собою рівнем продуктивності та умовами господарювання (землеробства). Серед них найважливіші:

1. Чорноземний рівнинно-широкохвилястий, мало (зрідка помірно) еродований, переважає майже на всьому лівобережжі зони та північній (передполіській) і південній (передстеповій) смугах правобережної її частини.

2. Чорноземний та слабоопідзолений широкохвилястий (зрідка – вузько) помірно (подекуди сильно) еродований дуже поширений на правобережній частині зони в межах Черкаської (особливо), Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей; на Лівобережжі трапляється значно менше, переважно на високих еродованих узбережжях.

3. Сильноопідзолений широко- і вузькохвилястий – помірно і сильно еродований; основний великий і суцільний масив цього типу на Вінниччині та Хмельниччині; значно менший на високому та еродованому правобережжі середнього Дніпра – на Черкащині.

4. Гідрогаломорфний (переважно лучно-чорноземний) терасовий – плоскорівнинний недренований , основний масив – південно-західна Полтавщина, південно-східна Київщина, південна Чернігівщина.

5. Піщано-терасовий.

6. Балково-заплавний – властивий річковим та балковим долинам, повсюдно гідроморфний та галоморфний на Лівобережжі.