ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

В Україні агрометеорологічне забезпечення сільськогосподарської галузі охоплює два напрямки - режимний і прогностичний. Забезпечення режимною інформацією базується на результатах оцінки агрокліматичних ресурсів і агрокліматичного районування території, виконаних у 60-70-і роки минулого сторіччя. Прогностичний напрямок охоплює результати інженерних рішень, в тому числі, складання прогнозів формування врожайності сільськогосподарських культур за поточними агрометеорологічними умовами. Дослідження агрокліматичної оцінки формування продуктивності сільськогосподарських культур проводяться в останнє десятиріччя і носять розрізнений характер, непридатний для оптимізації розміщення сільськогосподарських культур. Для вирішення поставленої проблеми запропонований системний підхід і розроблена модель, за якою виконується послідовна поетапна оцінка агрокліматичних ресурсів, агрокліматичне районування території України в різному масштабі генералізації з наступною агрокліматичною оцінкою формування продуктивності сільськогосподарських культур.

Якщо проаналізувати історію розвитку сучасної земельної реформи, навіть не занурюючись у глибину процесів, можна сміло стверджувати, що ні її авторів, ні мети та завдань, ні стратегічного курсу напрямів її розвитку в природі ніколи не існувало

В концентрованому викладі здобутки сучасної земельної реформи, котрі стрімко наближають державу до межі катастрофи національного масштабу, можна охарактеризувати наступним чином.

Щорічно значні площі земель сільськогосподарського призначення змінюють свою категорію, причому як за химерними потребами, так і без жодних на те причин. Землі, що надалі залишаються поки-що придатними для сільськогосподарського призначення, шаленими темпами деградують і еродують.

В результаті бездумного роздержавлення і приватизаці багато міст позбавлені резервних територій, придатних для перспективного (в широкому розумінні слова) розвитку.

Тому подальша побудова управління земельними ресурсами на місцевому рівні повинна базуватись на принципах:

1. Розвитку приватного землеволодіння і землекористування;

2. Включення землі у ринковий обіг;

3. Досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель;

4. Альтернативного, взаємодоповнюючого функціонування великих, середніх і дрібних сільськогосподарських підприємств будь-яких форм власності на землю і майно;

5. Забезпечення територіальних умов високої економічної ефективності і екологічно безпечного землекористування.

Управління земельними ресурсами на місцевому рівні (сільські, селищні ради) повинно здійснюватись насамперед через землеустрій, тобто організаційно-господарські заходи.

Проекти формування території землеволодінь та землекористувань у межах сільських рад є подальшим розвитком основних положень сучасного землеустрою.

2. Сучасне управління земельними ресурсами все більше вимагає застосовувати нові підходи та принципи до організації території землекористувань і володінь.

Таким принципом є ландшафтний підхід, який дозволяє вивчити весь комплекс природно-географічних умов і ресурсів, а також виявити закономірності побудови частин ландшафту, їх внутрішні звязки, динаміку змін в ландшафті. Це в свою чергу дасть можливість зберігати природну рівновагу і звести до мінімуму процеси деградації як окремих природних компонентів, так і ландшафту в цілому.

Обґрунтована організація території є основою її перетворення, тобто зміни властивостей ландшафту з ціллю надання йому нових функцій і в кінцевому результаті повинна сприяти раціональному й ефективному використанню землі, її охороні.