2.2 Використання

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями:

· державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства - 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду;

· лісогосподарські підприємства - 7,2 млн. га, або 11,9%;

· підприємства промисловості, транспорту, звязку та ін. 2,1 млн. га, або 3,5%;

· заклади науки, культури, освіти, охорони здоровя та ін. - 0,2 млн. га, або 0,3%;

· установи природоохоронного та рекреаційного призначення - 0,3 млн. га, або 0,5%;

· водогосподарські підприємства - 0,5 млн. га, або 0,8%;

· житлово-експлуатаційні організації - 0,1 млн. га, або 0,2%;

· землі державної власності - 3,3 млн. га, або 5,5% [15].

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.

Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 відсотків території країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості грунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень [16]. Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі.

Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля. Ситуація з забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі [див додаток 4]. З використання вилучено 119 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Отже, використання агрокліматичних ресурсів в наш час є доволі різноманітним проте не відповідає раціональним вимогам природокористування, характеризується неефективністю, незбалансованістю і призводить до негативних екологічних наслідків. Зокрема, для України характерна надмірна розораність земель, що призводить до порушення стійкості агроландшафту, зниження родючості грунтів є наслідком диспропорцій природних кормових угідь. У результаті діяльності великих підприємств, заводів та фабрик відбувається велике забруднення грунтів викидами промисловості, що згодом може перерости в екологічну катастрофу.