3.2 Перспективи

Заходи, спрямовані на збереження грунтів. Найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток.

Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив.

Сучасна система управляння земельними ресурсами носить галузевий характер, крім того, вона недостатньо збалансована між міністерствами та відомствами, які створюють управління земельними ресурсами відповідно до функцій землі та соціальних, економічних, екологічних та технічних пріоритетів. За радянські часи головну провідну роль в управлінні земельними ресурсами „взяло” на себе Головне управління землекористування та землеустрою, міністерства сільського господарства. Таке управління землями всіх задовольняло, тому що власність (в тому числі і земля) булла народна і контролювало міністерство сільського господарства в основному сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, кормові угіддя) як самі головні у сільськогосподарській галузі.

На початку 90-х років ХХ сторіччя в Україні була започаткована земельна реформа обєктом якої були всі землі держави. Тому було створено орган державної виконавчої влади по земельних ресурсах (Держкомзему України) який вирішував не тільки управління всіма земельними ресурсами, але комплексно вирішував питання організації землекористування, землеустрою та охорони всіх категорій.

Однак створений державою орган земельних ресурсів не створив нової системи управління земельними ресурсами, що відповідав вимогам перехідної системи управління земельними ресурсами, що відповідав вимогам перехідноїекономіки.

Такі дії системи управління земельними ресурсами, як функціонально-галузеве зонування, територіальне планування та впорядкування землекористування, землеустрій, охорона земель, моніторинг та ведення земельного кадастру, Держкомзему України здійснює не в повному обсязі.

Фінансуються зазначені роботи за залишковим принципом. Вирішуються в основному політичні (фіскальні інтереси), (роздержавлення, паювання) та технічні заходи (поділ земельних ділянок, оподаткування).

Як свідчить аналіз, останніми роками практично не проводять землевпорядних робіт із організації території новоутворених агроформувань та фермерських господарств, зі складання планів земельно-господарського устрою в населених пунктах. Роль землеустрою зведено до оформлення рішень, що приймаються відповідними радами у звязку з перерозділом, переділом землі, видачею державних актів власникам та землекористувачам. Отже, державний орган по земельних ресурсах, за браком коштів не проводить необхідний землеустрій для реалізації земельної політики. Отже, через землевпорядкування здійснюються такі функції управління земельними ресурсами, як:

1) земельно-кадастрове забезпечення управління земельним фондом (планово-картографічний матеріал, земельна статзвітність (ф - 6 зем), проведення ґрунтових геоботанічних та землевпорядних вишукувань);

2) прогнозування і планування використання земельних ресурсів та охорони земель (розроблення державних і регіональних прогнозів й програм, схем (проектів) використання і охорони земельних ресурсів);

3) організація раціонального використання і охорони земель в проектах землеустрою;

З виникненням ринку землі в Україні, земельні ресурси здійснюють нову роль, як товару та нерухомості. Залучення земель (точніше прав на земельні ділянки) в узаконені ринкові відносини стимулює ділову й інвестиційну активність, підвищує ефективність використання земельних ресурсів взагалі.

В результаті реформування земельних відносин в Україні (1991 - 2004 рр.) виникла нова складна система приватних, приватно-орендних, колективних і одноосібних землекористувань, які мають різноманітний правовий статус - власність, оренда і т.д. Продовжується перерозподіл земель на території колишніх КСП, зявилось багато землевласників в особі власників земельних часток (паїв), селянських господарств та орендарів. Все це ускладнило земельні відносини та використання земель с.-г. підприємств, порушило організацію території (сівозміни), що привело до посилення процесів деградації с.-г. угідь та зменшення родючості грунтів. Для ціленаправленого вирішення всього кола проблем, які утворилися відповідно до статті 183 Земельного кодексу України, статті 2 Закону України „Про землеустрій” та статті 25 Закону України „Про охорону земель” здійснюється землеустрій, як комплекс заходів щодо організації раціонального використання та охорони земель, формування та організації території обєктів землеустрою з урахуванням їх цільового призначення обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб, збереження і підвищення родючості грунтів. Найбільш прийнятою формою розробки таких заходів є землеустрій - як головний важіль управління земельними ресурсами конкретної території (сільської (селищної) ради).

Такою землевпорядною документацією повинна стати схема землеустрою та техніко-економічні обґрунтування використання й охорони земель конкретної сільської (селищної) ради.

Метою складання “Схеми землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання й охорони земель” є:

- реалізація політики держави щодо наукового перерозподілу земель;

- формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань;

- розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, вторинного засолення, заболочування та інших видів деградації;

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем;

- обґрунтована вартісна оцінка природоохоронних заходів.

Зазначені схеми землеустрою вперше розроблялись для сільських (селищних) рад Іванівського району Київської області та Добропільського району Донецької області відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529 „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, Земельного кодексу України, Законів України „Про сектора економіки”, Земельного кодексу України, Законів України „Про охорону земель” та „Про землеустрій”.

Розроблена схема землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області дає обґрунтування подальшого використання земельних угідь, що дасть змогу не тільки зберегти екологічний баланс земельних угідь зазначеної сільської ради, а й уточнити базу справляння плати за землю та створення організаційно-правових умов для здійснення іпотечного кредитування. Крім того, в „Схемі” приділяється велика роль питанню раціонального використання та охорони земель - головного засобу виробництва. А саме:

- розроблена система заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

- відновлення і підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, засолення, заболочування інших видів деградації;

- консервація деградованих і малопродуктивних земель;

- створення екологічно сталих ландшафтів і агросистем.

Отже, з усього вищесказаного ми можемо зробити такі висновки:

1. Недоліки реформування земельних відносин і землекористуванн простежуються як у сфері сільськогосподарського виробництва, так і у самому управлінні земельними ресурсами, особливо на місцевому рівні (сільські, селищні ради, конкретні землекористування). А саме:

- існуючі механізми володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами не дозволяють здійснити перехід земельної власності до ефективно господарчих обєктів (18,6 тис. нових агроформувань та 40 тис. фермерських);

- недосконала система державних гарантій прав на земельні ділянки та іншу нерухомість обумовлює зниження інтересу інвесторів до вкладень у вітчизняну економіку;

- існують значні недоліки у системі справляння плати за землю, що призводить до суттєвих втрат надходжень до бюджету;

- не здійснюються (через брак коштів) заплановані заходи щодо охорони земель, продовжують розорюватись деградовані схилові землі;

- залишається недосконалим державне управління ресурсами конкретних землекористувань.