2. Класифікація чорноземів

Першу класифікацію чорноземів розробив В. В. Докучаєв, поділивши їх залежно від умов залягання на чорноземи вододілів, річкових терас і схилів. За вмістом гумусу він виділяв чотири групи чорноземів, з яких перша містить 13-16%, друга-10-13, третя - 7-10, а четверта - 4-7% гумусу.

Класифікації чорноземів значну увагу приділяли М. М. Сибірцев, Л. І. Прасолов та ін. Тепер виділяють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилужені, типові, звичайні і південні.

Окремі підтипи чорноземів дуже різняться вмістом гумусу. Неоднакову кількість гумусу містять і чорноземи одного і того підтипу.

Всі підтипи чорноземів мають неоднакову будову профілю і різні фізико-хімічні та агрономічні

Чорноземи південні діляться на такі роди:

звичайні;

карбонатні - закипають з поверхні;

міцелярно-карбонатні - мають у профілі і "білозірку", і карбонатну цвіль, що утворюються внаслідок специфічних особливостей водного режиму. Чорноземи південні солонцюваті. Зустрічаються на півдні під зони на переході до темно-каштанових ґрунтів. У них морфологічно добре виявлена диференціація профілю на елювіальним та ілювіальний горизонти. Верхні горизонти містять кремнеземисту присипку, пухкі, пилуваті, нижні горизонти ущільнені, натьоки колоїдів, темно-бурі, горіху вато - призматична структура.

Солонцюватість чорноземів південних зумовлена головним чином магнієм, кількість якого у ГВК складає 15-25%, а натрію не перевищує 2-5% від ємності катіонного обміну. Тобто ці ґрунти можна віднести до залишково-солонцюватих. За ступенем солонцюватості їх поділяють на:

? слабо солонцюваті: їх будова Н_(е), НР_(І), Р_к;

? середньо солонцюваті: Н_е, НРі_(к), Р_к;

? сильно солонцюваті: НЕ, НРІ_(к), Р_к.

Солонцювато-солончакуваті - це ґрунти переважно вторинного засолення в результаті зрошення мінералізованими водами або підтоплення, коли ґрунтові води піднялись до поверхні і призвели до засолення. Воно проявляється в появі вицвітів солей на поверхні агрегатів у сухі періоди, а внизу - ознаки оглеєння у вигляді сизувато-сірих і бурувато-іржавих плям.

Їх поділяють на солончакові - солі з глибини 0-30 см, а ґрунтові води - 1-3 м і солончакуваті - солі глибше 30 см, а ґрунтові води - близько 3 м. Солончакуватість ґрунтів супроводжується, як правило, їх поверхневим осолонцюванням, в результаті чого верхній шар ґрунту перетворюється в безструктурну масу. У вологому стані він стає вязким, липким, а в сухому - щільним, злитим, бриластим. Вміст обмінного натрію сягає 3-5 мг-екв на 100 г ґрунту. Осолоділі ґрунти - займають мілкі зниження (западини). Зверху знаходиться елювійований, збагачений Si0₂, горизонт. Перехідний горизонт ілювіальний, призматичний, оглеєний.

Підзона південних чорноземів переважно лівобережна, належить до зони вітрової ерозії (дефляції), тому тут поширені також дефльовані ґрунти. Вони займають вітроударні вершини вузько хвилястих вододілів і верхні частини схилів східної й південно-східної експозиції. Поділяються на:

1) слабодефльовані - вітром здута половина гумусового горизонту;

2) середньодефльовані - здутий весь гумусовий горизонт;

3) навіяні - навіяно понад 30 см дрібнозему. [7]

Окремим типом ґрунтів півдня є Чорноземи південні на елювії щільних порід. Ці ґрунти найчастіше утворюються на таких породах:

На елювії щільних карбонатних порід (вапняки, крейда, мергель, карбонатні піщаники, доломіти, алеврити).

На елювії щільних без карбонатних порід. Поширені вони в основному на Донецькому кряжі, в Криму, на схилах балок, по берегах річок, де на поверхню виходять корінні породи.

Переважно це середньо глибокі (65-85 см) і неглибокі види (45-65 см). Зустрічаються і коротко профільні (25-45 см), а також недорозвинуті ґрунти (до 25 см). Загальним для них є щебенюватість профілю (скелетність). Вміст гумусу у середньому дорівнює 2-6%.

Чорноземи еродовані. За ступенем розвитку процесів руйнування ґрунтів вони бувають:

слабозмиті - змита половина гумусово-акумулятивного горизонту - займають пологі схили;

середньозмиті - змито понад половину (2/3) гумусово-акумулятивного горизонту, займають покуті схили;

сильнозмиті - змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти - займають покуті і круті схили;

намиті - формуються у підніжжях схилів, по днищах балок, куди зноситься делювій. Потужність гумусово-акумулятивного горизонту збільшується на 30 см і більше. Звоження тонкошарувате.

Лучно-чорноземні ґрунти подів. Це своєрідні автогідроморфні. ґрунти різного ступеня оглеєння, осолодіння, солонцюватості, карбонатності. Мають лучно-чорноземні і дернові типи. Формуються у мілких (плоских) подах або по периферії великих подів при короткочасному поверхневому зволоженні і при глибокому (понад 5 см) заляганні прісних ґрунтових вод. [5]

При близькому рівні ґрунтових вод (до 1,5-2,0 м) утворюються чорноземно-лучні ґрунти. Підвищене зволоження зумовило інтенсивніший розвиток лучної рослинності, а отже, і більш гумусований профіль до 50-80 см.