Агровиробнича характеристика чорнозему південного

реферат

2. Класифікація чорноземів

Першу класифікацію чорноземів розробив В. В. Докучаєв, поділивши їх залежно від умов залягання на чорноземи вододілів, річкових терас і схилів. За вмістом гумусу він виділяв чотири групи чорноземів, з яких перша містить 13-16%, друга-10-13, третя - 7-10, а четверта - 4-7% гумусу.

Класифікації чорноземів значну увагу приділяли М. М. Сибірцев, Л. І. Прасолов та ін. Тепер виділяють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилужені, типові, звичайні і південні.

Окремі підтипи чорноземів дуже різняться вмістом гумусу. Неоднакову кількість гумусу містять і чорноземи одного і того підтипу.

Всі підтипи чорноземів мають неоднакову будову профілю і різні фізико-хімічні та агрономічні

Чорноземи південні діляться на такі роди:

звичайні;

карбонатні - закипають з поверхні;

міцелярно-карбонатні - мають у профілі і "білозірку", і карбонатну цвіль, що утворюються внаслідок специфічних особливостей водного режиму. Чорноземи південні солонцюваті. Зустрічаються на півдні під зони на переході до темно-каштанових ґрунтів. У них морфологічно добре виявлена диференціація профілю на елювіальним та ілювіальний горизонти. Верхні горизонти містять кремнеземисту присипку, пухкі, пилуваті, нижні горизонти ущільнені, натьоки колоїдів, темно-бурі, горіху вато - призматична структура.

Солонцюватість чорноземів південних зумовлена головним чином магнієм, кількість якого у ГВК складає 15-25%, а натрію не перевищує 2-5% від ємності катіонного обміну. Тобто ці ґрунти можна віднести до залишково-солонцюватих. За ступенем солонцюватості їх поділяють на:

? слабо солонцюваті: їх будова Н), НР(І), Рк;

? середньо солонцюваті: Не, НРі(к), Рк;

? сильно солонцюваті: НЕ, НРІ), Рк.

Солонцювато-солончакуваті - це ґрунти переважно вторинного засолення в результаті зрошення мінералізованими водами або підтоплення, коли ґрунтові води піднялись до поверхні і призвели до засолення. Воно проявляється в появі вицвітів солей на поверхні агрегатів у сухі періоди, а внизу - ознаки оглеєння у вигляді сизувато-сірих і бурувато-іржавих плям.

Їх поділяють на солончакові - солі з глибини 0-30 см, а ґрунтові води - 1-3 м і солончакуваті - солі глибше 30 см, а ґрунтові води - близько 3 м. Солончакуватість ґрунтів супроводжується, як правило, їх поверхневим осолонцюванням, в результаті чого верхній шар ґрунту перетворюється в безструктурну масу. У вологому стані він стає вязким, липким, а в сухому - щільним, злитим, бриластим. Вміст обмінного натрію сягає 3-5 мг-екв на 100 г ґрунту. Осолоділі ґрунти - займають мілкі зниження (западини). Зверху знаходиться елювійований, збагачений Si02, горизонт. Перехідний горизонт ілювіальний, призматичний, оглеєний.

Підзона південних чорноземів переважно лівобережна, належить до зони вітрової ерозії (дефляції), тому тут поширені також дефльовані ґрунти. Вони займають вітроударні вершини вузько хвилястих вододілів і верхні частини схилів східної й південно-східної експозиції. Поділяються на:

1) слабодефльовані - вітром здута половина гумусового горизонту;

2) середньодефльовані - здутий весь гумусовий горизонт;

3) навіяні - навіяно понад 30 см дрібнозему. [7]

Окремим типом ґрунтів півдня є Чорноземи південні на елювії щільних порід. Ці ґрунти найчастіше утворюються на таких породах:

На елювії щільних карбонатних порід (вапняки, крейда, мергель, карбонатні піщаники, доломіти, алеврити).

На елювії щільних без карбонатних порід. Поширені вони в основному на Донецькому кряжі, в Криму, на схилах балок, по берегах річок, де на поверхню виходять корінні породи.

Переважно це середньо глибокі (65-85 см) і неглибокі види (45-65 см). Зустрічаються і коротко профільні (25-45 см), а також недорозвинуті ґрунти (до 25 см). Загальним для них є щебенюватість профілю (скелетність). Вміст гумусу у середньому дорівнює 2-6%.

Чорноземи еродовані. За ступенем розвитку процесів руйнування ґрунтів вони бувають:

слабозмиті - змита половина гумусово-акумулятивного горизонту - займають пологі схили;

середньозмиті - змито понад половину (2/3) гумусово-акумулятивного горизонту, займають покуті схили;

сильнозмиті - змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти - займають покуті і круті схили;

намиті - формуються у підніжжях схилів, по днищах балок, куди зноситься делювій. Потужність гумусово-акумулятивного горизонту збільшується на 30 см і більше. Звоження тонкошарувате.

Лучно-чорноземні ґрунти подів. Це своєрідні автогідроморфні. ґрунти різного ступеня оглеєння, осолодіння, солонцюватості, карбонатності. Мають лучно-чорноземні і дернові типи. Формуються у мілких (плоских) подах або по периферії великих подів при короткочасному поверхневому зволоженні і при глибокому (понад 5 см) заляганні прісних ґрунтових вод. [5]

При близькому рівні ґрунтових вод (до 1,5-2,0 м) утворюються чорноземно-лучні ґрунти. Підвищене зволоження зумовило інтенсивніший розвиток лучної рослинності, а отже, і більш гумусований профіль до 50-80 см.

Делись добром ;)