Шляхи підвищення родючості болотних грунтів

Болотні грунти, різні за своїм генезисом, складом та властивостями, також мають різну цінність і як сільськогосподарські угіддя. Більш важливими в сільськогосподарському відношенні є низинні болотні грунти, що володіють високою зольністю, високим вмістом гумусу, а також сприятливою реакцією.

Використання болотних грунтів в сільському господарстві може йти в двох напрямках: 1) як джерело органічних добрив та 2) як об`єкт для освоєння та перетворення в культурні угіддя.

Способи застосування торфу в якості добрив різні; найбільшу цінність торф представляє при використанні його у вигляді різних компості, торф можна вносити в грунт як добриво використовувати для отримання торф`яного гною.

Болотні грунти представляють собою цінний земельний фонд, який після проведення осушення і культуртехнічних та агротехнічних заходів може біти з успіхом перетворений в високопродуктивні сільськогосподарські угіддя (рілля, сінокоси, пасовища).

В задачу осушення входить не лише відвід залишку вологи з того чи іншого болотного масиву, а головним чином двостороннє регулювання водного режиму торф`яних грунтів шляхом шлюзування та будови водосховищ, що забезпечать безперебійне водопостачання сільськогосподарських культур в період вегетації.

При осушенні болотних грунтів корінним чином змінюється напрямок грунтотворного процесу. При цьому відбувається мінералізація органічної частини грунту, різко зростає аерація, тому інтенсивно проходить окислення закисних сполук і болотний грунт стає більш родючішим.

Однак більшість болотних грунтів бідні на фосфор та калій. Тому при обробці сільськогосподарських культур на освоєних болотах необхідне систематичне внесення фосфорних та калійних, а також азотних добрив, особливо в перші роки освоєння болотних грунтів.

Вище було сказано про те, що реформування земельних відносин в Україні проходить без врахування агроекологічної характеристики грунтів, чим наноситься відчутна шкода довкіллю, аграрному сектору економіки та соціальній сфері. Україна продовжує лідирувати серед держав світу, які мають найбільшу розораність території. Поряд з цим надзвичайно контрастно проявилися хиби широкомасштабних проектів, здійснених в радянські часи без врахування екологічних наслідків. Найяскравішим прикладом прорахунків подібного трансформативного (природо-перетворювального) підходу служить повне затоплення заплави Дніпра серією мілководних водосховищ. Під водами одного лише Каховського водосховища опинилися родючі алювіальні грунти, площа яких дорівнює всій орній площі Ізраїлю, який сьогодні експортує зерно. Чи були альтернативні моделі господарювання в ті часи? На це запитання слід відповісти ствердно. Академік О.Н.Соколовський попереджав про небезпечні екологічні наслідки затоплення, та й жодна з європейських країн не пішла на ризик затоплення заплав рівнинних річок, але в епоху здійснення гігантських меліоративних проектів до таких думок ніхто не прислухався – і греблі будувалися, в т.ч. на Харківщині, в реліктовому Поосколлі, на Сіверському Дінці, р, Харків тощо.

Нові концептуальні підходи пов`язані з розробкою “моделей родючості грунтів”, підняли вивчення закономірностей культурного грунтотворення на більш високий рівень, залишивши рекомендації по підвищенню родючості грунтів за рамки традиційних параметрів, ув`язали ці рекомендації з біоекологічними потребами вирощуваних с.-г. культур і їхньою продуктивністю. Залучення до процедури грунтово-екосистемного моделювання сучасних ЕОМ прискорило її в сотні мільйонів років – такого епохального стрибка не знала раніше жодна із сфер людської діяльності. Подібне грунтово-екоситемне моделювання буде безперспективним, якщо його не випередить збір достовірної геоінформації, якою слід максимально завантажити пам`ять сучасних ЕОМ. В такому “банку даних” здійснюється перемодельна інтеграція зібраної грунтово-екологічної, соціально-економічної, юридичної інформації про землю та її мешканців. Цей перемодельний етап пошуку та акумуляції міждисциплінарної інформації стає обов`язковою передумовою моделювання в агрономічному грунтознавстві.

Виходячи зі сказаного, наводимо деякі перспективні моделі окультурювання грунтів для поліваріантних моделей господарювання на етапі реформування земельних відносин . Розробку цих моделей ми здійснювали на основі базової моделі М.М.Розова, і якій межа розораності земельного фонду не перевищує 12%, тобто складає біля 1% планетарної площі с.-г. угідь. Для Харківської області за основу ми взяли модель Ю.В.Будьоного – табл. 6. Сьогоднішня розораність земельного фонду України перевищує 81% площі її с.-г. угідь або 57% земельної площі нашої держави. Розораність багатьох господарств Харківської області теж сягає 85% і більше відсотків від площі с.-г. угідь та 75-80% від усієї земельної площі. В Лісостепу Україні в цілинному вигляді збереглися лише 200 га чорноземів типових в Лебединському районі на Сумщині (Заповідник “Михайлівська цілина”). Тож скорочення площі ріллі навіть на чорноземних грунтах, а тим більше на їх змитих аналогах, реставрація природних ландшафтів в яружно-балочних системах, відродження культурного луківництва в річкових заплавах та інші екологічно обгрунтовані акції, які є складовою частиною екологізованих моделей адаптивного землекористування, з його головною метою – “виховання нової людини – господаря оновленої землі” .