1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.

Сіножа́ть, сінокі́с — сільськогосподарське угіддя, лучну рослинність яких постійно використовують на сіно, один з основних видів кормової бази для свійської худоби у після вегетаційний період та загалом при стійловому утриманні. В Україні сіножаті займають 2,4 млн га (на всіх українських землях зо 3,5 мільйонів га) або 4% загальної земельної площі і 5,6% сільськогосподарських угідь.

Пасови́ще - сільськогосподарське угіддяпризначене для випасанняхудоби. Ділянка землі з трав'янистоюрослинністю, де пасеться худоба,птиця. Розрізняють пасовища: суходільні, обводнені, болотисті, гірські та інші.

На природних сіножатях і пасовищах ростуть рослини, які належать до різних ботанічних родин. Залежно від господарських (кормових) та інших особливостей у виробничій практиці їх поділяють на такі чотири групи: злаки — родина злакові; бобові — родина бобові; осокові трави — родина осокові й ситникові; різнотрав’я — інших ботанічних родин.

Рослини, що входять до кожної з цих груп, мають неоднакову кормову цінність. Однак у виробничій практиці нерідко відносять усі бобові до найбільш цінних у кормовому відношенні, злаки — до менш цінних, а бобові трави й різнотрав’я — до задовільних і поганих. Разом з тим, слід зазначити, що серед осокових і особливо різнотрав’я є види, які за кормовими якостями вищі не тільки від злакових, а й іноді навіть від бобових.

На луках серед різнотрав’я зустрічаються і лікарські рослини. Вони містять речовини, які використовують як лікувальні засоби. Найбільше в медицині застосовують такі сполуки, як алкалоїди, глюкозиди, а також ефірні масла та інші, які можна одержувати у чистому вигляді хімічною обробкою.

Склад рослинності на природних сіножатях і пасовищах змінюється під впливом сінокосіння, випасання, агротехнічних прийомів тощо. Так, косіння дуже впливає на видовий склад рослинних угрупувань, на ступінь розвитку окремих видів рослин, а іноді й цілих їх груп.

При сінокісному використанні насамперед зникають з травостою високорослі багаторічні трави, багато з яких розмножуються насінням і не встигають обсіменитися. При сінокосінні випадають також однорічні й дворічні трави, особливо ті, що пізно обсіменяються.

Тривалий час у травостої зберігаються верхові злаки і бобові, які найбільш швидко розвиваються — тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, пирій повзучий, кострець безостий, конюшина, люцерна посівна та ін.